Нині в школі перший клас — ніби в інституті

Нещодавно Рада економічних і соціальних досліджень оприлюднила результати опитування, згідно з яким діти відчувають стрес за 3—6 місяців до початку занять та ще кілька місяців після того, як переступили поріг школи. Адже не всі з прописних істин, очевидних для дорослих, може зрозуміти шестирічна дитина. Що означає «гарно себе поводити» — піднімати руку та намагатися відповісти на всі запитання вчительки чи, навпаки, сидіти тихенько і не заважати проводити урок? Незрозумілість вимог та тривожність батьків можуть бути причиною стресу «першачків». Як цього уникнути — радять психологи.

А погратися?

У шість років іти до школи рано. Про це говорить більшість психологів та педагогів, адже лише до семи років діти «дозрівають» до серйознішого і відповідальнішого ставлення до навчання. Шестирічки ще мають потребу в грі та в денному сні. В ідеалі для «першачків» та (за бажанням) друго– і третьокласників у кожній школі має бути ігрова кімната, де можна полежати на килимі, пострибати, побігати, покричати... Але таких шкіл поки вкрай мало. Для першокласників існують й інші послаблення: скорочені уроки (півгодини замість 45 хвилин), відсутність оцінок та домашніх завдань.

Якщо першокласник бере з собою до школи улюблену іграшку, не варто йому забороняти це робити. Психологи вважають, що таким чином дитина має при собі не лише безголосого друга, а й те, що нагадує про дім та звичну атмосферу. «Батьки можуть навіть використати іграшку як стимул до навчання, — радить кандидат психологічних наук, директор Міжнародного гуманітарного центру «Розрада» Валентина Бондаровська, — Разом із цією іграшкою дитина може робити домашні завдання, пояснювати щось їй, читати «по черзі». У школі, звісно, треба, щоб іграшка не заважала дитині вчитися, тому краще визначити, де вона буде «сидіти» і звідки слухати урок.

І ще — не варто забувати, що аж до 11 років діти значно легше засвоюють матеріал в ігровій формі.

Учителька–мучителька

Значною мірою те, наскільки сподобається дитині в школі, залежить від першого вчителя. «Часто батьки підбирають найкращу спеціалізовану школу, в якій сувора і вимоглива вчителька дає дітям гарні знання, — розповідає пані Бондаровська, — але не для кожного підійде такий учитель. Якщо дитина зростала в любові, й усе, що вона робила, батьки і бабусі–дідусі зустрічали із захопленням, то зміна правил може бути для неї серйозною травмою». Щоб цього не сталося, психолог радить батькам частіше зустрічатися з учителем, розповідати про особливості своєї дитини. Крім того, батькам першокласника дуже важливо бути в тісному контакті з дитиною, серйозно ставитися до її проблем.

У практиці Валентини Бондаровської був випадок, коли вчитель молодших класів порекомендувала батькам показати їхнього сина психологу, мовляв, дитина надто збуджена, постійно запитує, відволікаючи інших, постійно підіймає руку, навіть якщо відповідає неправильно. Як з’ясувалося, проблема була не в дитині, яка таким чином намагалася, згідно з порадами батьків, «бути старанною», а у вчительці, яка не змогла знайти підхід до цього допитливого учня. В іншій школі хлопчик став одним із найкращих учнів класу.

Моя перша вчителька була дуже суворою й била лінійкою по руках, якщо хтось із дітей під час уроку не складав їх перед собою, як це слід було робити у «совковій» школі. Сам факт покарання викликав у дітей таку суміш здивування і відчаю, що хвилин 10 покараний не міг слухати пояснень, переживаючи інцидент.

За Сухомлинським

Психологи вважають, що найкращий учитель — це, як би банально не звучало, людина, яка любить дітей, вміє їх зацікавити і навіть може погратися з ними. Видатний педагог Василь Сухомлинський починав навчання шестирічок із... прогулянок на природу. Там він розповідав дітям казки, звертав увагу на бджолу, яка літає над квіткою, на сонце, що сідає за лісом. А потім діти малювали ілюстрації до казок чи оповідань про природу й підписували, ще не знаючи літер, тобто просто копіюючи текст: «ліс», «вечір», «хмари». Разом із дітьми Сухомлинський створив кімнату Казки, в якій були саморобні іграшки, бібліотеку казок та платівок із класичною музикою. Казки і музику слухали під час уроків. На свої враження від почутого діти малювали ілюстрації чи намагалися усно описати, що думають про казку, як сприйняли музику. Вже через півроку таких занять малюки не лише полум’яно любили школу, а й навчилися читати та писати, знали купу сюжетів, мали добре розвинені розмовні та аналітичні навички.

Почерк — не трагедія

Старання батьків примусити «першачка» писати палички та гачечки рівненько і акуратно, що, як правило, закінчується сльозами дитини та валідолом під язик старших, Валентина Бондаровська називає одним із пережитків радянської доби. «Це в середньовіччі, коли книги переписували від руки, каліграфічність почерку була дуже необхідна для писемної людини. А зараз, у час комп’ютерів, це вже не настільки важливо», — переконана вона.

Якщо дитина пише поганенько, не варто її за це сварити. Цілком можливо, у неї просто погано розвинена дрібна моторика рук. Додаткові вправи — складання мозаїки і пазлів, збирання намистинок і перебирання гудзичків, ліплення з пластиліну чи глини — гарно розвиває руку й може дати більше для почерку, ніж переписування ненависних рядочків по кілька разів.

До слова, педагоги радять не перевчати шульгу писати правою рукою. Такі діти часто мають нестандартне творче мислення. У них, як правило, однаково добре розвинені обидві півкулі мозку, тому в майбутньому лівші можуть перегнати своїх однокласників. Єдина порада — купуйте шульзі ручку з пастою, яка швидко засихає, щоб написане дитина не розмазувала.

ПОРАДНИК

* Психологи радять батькам не порівнювати своє чадо з іншими дітьми, бо тоді він чи вона може почуватися гіршим за інших. Краще казати: «А ще два тижні тому ти не вмів цього робити». Психолог Володимир Леві радить більше хвалити дитину навіть за незначні успіхи, це надихає її на ще більші звершення.

* Добре, якщо батьки розкажуть про свої шкільні роки, це збільшить до них довіру дитини.

* Якщо в дитини проблеми в колективі, варто більше говорити з нею, підтримувати, а «розбиратися» йти у крайніх випадках.