Отримати паспорт із червоною обкладинкою, себто для виїзду за кордон, завжди було морокою. В останні декілька місяців це і взагалі стало проблемою, що як ніколи відбилося на українцях – левова частка наших співвітчизників цього літа так і не змогла виїхати за кордон.
Грицак каже — є! Народ обурюється — де?!
— Ми з чоловіком не поїхали у медовий місяць через цю катавасію із закордонними паспортами, — розповідала одна подруга іншій, свідком чого був автор цього матеріалу. — Це ж нечувано! Усе спланували, про все домовилися, а тут....
— Та там знову щось не поділили, і закордонними паспортами тепер займається якийсь «ЄДАПС», — співчувала інша. — Та воно і так зрозуміло: прийшли до влади януковичі і всюди — повний «єдапс», — не вгавала перша. — Це ж треба так над людьми знущатися, а ще про якесь покращення життя говорять...
Ця розмова відбулася не рік тому і не два. Тим паче не десь у глибинці, а в Київській області, в місті Біла Церква близько місяця тому. Майже три роки в Україні триває боротьба за право контролювати видачу закордонних паспортів. Боротьба, в якій чимало чесних та принципових державних діячів давно зійшли з дистанції, віддавши сферу паспортизації... ні, не кращим професіоналам, а тим, виступати проти кого — собі дорожче.
Тим, за чиїми спинами стоять більш ніж могутні сили ненашої держави. Бо підтекст усіх перипетій виходить навіть за рамки вітчизняних кордонів, сплітаючись десь там, за далеким «бугром», з невідомими фірмами невідомого громадськості походження. Однак навіть не це вражає у явно спланованій і добре продуманій афері. Ті, хто допустив прихід в Україну бізнесу з явно кримінальним минулим, і досі обіймають високі державні посади, майже щодня «розводячи», як останніх лохів, українців і переконуючи, що роблять мало не святу справу, за яку ми з вами повинні ще й бути вдячними.
Одним із таких «горланів» (слово запозичене у прес–служби Партії регіонів) є член ПР Василь Грицак, який особливо наголошує, наскільки важливою та ефективною для країни є нова система видачі закордонних паспортів. Ось тільки народ уже втомився слухати одне, а на справі стикатися зовсім з іншим. До написання цього матеріалу ми готувалися ретельно. Були опитані держслужбовці, які знають, з чого розпочинався прихід на український ринок паспортизації теперішнього «ЄДАПСу». Інша річ, що згоду на розмову з журналістом «УМ» вони давали винятково на умовах анонімності. Ми не ставили за мету знову переповісти історію появи ЄДАПСу, а лише намагалися показати читачу, як в Україну прийшла іноземна фірма, яка тепер має не лише доступ до документів суворої звітності, а й стала монополістом українського голографічного ринку...
Державний ЄДАПС
Рішення про створення в Україні Єдиної державної автоматизованої паспортної системи було прийняте Верховною Радою ще у 1996 році. Вже тоді парламентарії ставили за ціль благородну мету — поетапний перехід від паперово–канцелярської паспортної системи, яку наша держава отримала в спадок від Радянського Союзу, до абсолютно автоматизованої, яка мала дозволити нашій країні інтегруватися у світове інформаційне співтовариство на базі цифрових технологій. Однак реально перші кроки до здійснення прийнятого парламентом рішення почалися лише у 1998 році. Міністерство внутрішніх справ України, яке є відповідальним за інформацію, записану в документах суворої звітності, уклало договір з постачання необхідного для виготовлення паспортів за цифровими технологіями обладнання фірмою «Суперком», зареєстрованою в Ізраїлі. Остання встигла забезпечити місцеві ОВІРи технікою на п’ять мільйонів доларів. Однак згодом її представники зрозуміли, що займатися цим бізнесом є чимало охочих.
Знаючі люди стверджують, що лише через ризик втратити мільйонні інвестиції «Суперком», незважаючи на те, що був єдиним постачальником обладнання, з власної ініціативи запропонував провести відкритий тендер на право забезпечення необхідною технікою. Конкурс тривав понад півтора року, а в комісію, яка мала визначити переможця, входили понад 150 осіб, у тому числі представники СБУ, МВС і контррозвідки. «Суперком», незважаючи на шалену кількість конкурентів, тоді таки переміг. Згодом між ним і «Поліграфічним комбінатом «Україна» був укладений договір про співпрацю. А на комбінаті за підписом тодішнього Прем’єр–міністра Віктора Ющенка створили спеціалізований центр з виготовлення паспортів. У свою чергу, поліграфкомбінат підписав угоду з МВС, при якому почав діяти ЄДАПС. Саме остання державна структура мала взяти на себе функції обліку особистих даних громадян. Так почала народжуватися європейського зразка Єдина державна автоматизована паспортна система.
Указ як зелене світло криміналу
Збою усіх задумів з наближення України до Європи передував указ тодішнього Президента Кучми, який докорінно змінив ситуацію на вітчизняному ринку голографії. Усі добре пам’ятають введення нових правил випуску спиртних напоїв, які виробник мав захищати від підробки голографічною наліпкою. Проте можна стверджувати, що введення нових правил було викликане не стільки турботою про захист українців від фальсифікату, скільки бажанням певних структур заробити додаткові гроші. Адже все, в тому числі голографічний захист, вартує чимало. А підробки навіть після введення голографічного захисту нікуди не поділися — ті, кому потрібно, отримували наліпки тисячами і в обхід обліку.
Отже, згідно з указом Леоніда Кучми №1234, виготовлення голографічних захисних елементів знімалося з обов’язків Монетного двору Національного банку і передавалося досі нікому невідомому товариству з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство «Голографія». Таким чином останнє стало монополістом на ринку, виручка з якого до цього наповнювала державну казну. Таке рішення екс–Президента зацікавило й збентежило багатьох. Адже, щоб віддати «золоту жилу» якомусь ТОВ, мали бути неабиякі вагомі причини. Згодом ситуація прояснилася — ці причини таки були, а кінці їх тягнулися далеко за межі України.
Фактичним власником ТОВ СП «Голографія» є такий собі Юрій Сидоренко, який володіє 80% статутного капіталу. Прізвище широко відоме в політичних колах київських чиновників і практично нічого не значуще для громадян за межами столиці. У 1994 році пан Сидоренко був головою правління «Діамана–банку». Тоді ж таки правоохоронні органи України звинуватили його в незаконному привласнені 20 мільйонів американських доларів, які належали концерну «Украгротехсервіс». Тоді ж на керівника об’єднання останнього Юрія Бортника було скоєно замах, в якому підозрювали саме Сидоренка. Після висунутих звинувачень він покинув Україну. В тому ж році перестав існувати й «Діамана–банк». Однак це була не єдина оборудка цього спритника. До того, як податися «в біга», Сидоренко встиг відкрити чимало фірм і банків. Один із таких в Україні — Комерційний індустріальний банк. Саме завдяки останній структурі й створювалося ТОВ «СП «Голографія», і саме через КІБ Юрій Сидоренко понині контролює його статутний фонд.
Утім український «герой», який втік до Швейцарії, таки побув за гратами. Після передачі українськими правоохоронцями матеріалів про розшукуваного, швейцарська поліція його затримала. А у 2001 році суд присяжних Кантону Нешаталь визнав Сидоренка винним у відмиванні брудних грошей та присудив до 18 місяців ув’язнення з умовним покаранням на три роки. Проте після виходу з тюрми той не зупинився. Будучи до всього ще й власником Commercial Indastrial Bank, який зареєстрований на Антильських островах, і президентом швейцарської компанії Trustcor S. A., він вирішив, що йому замало голографічного бізнесу на колись рідній Україні. Тепер в око впала паспортизація України.
Три виходи, проте біди не оминеш
У той час на політичній арені України відбувалися дивні речі. Автоматизованою паспортною системою за невипадковим збігом обставин раптом дуже активно почали цікавитися в адміністрації Леоніда Кучми. Пік цієї цікавості збігся з приходом на посаду голови Віктора Медведчука, який почав розставляти на потрібні місця своїх людей. Торкнулося це і силового блоку, куди прийшов міністр Микола Білоконь. Саме останній і виявив неабияку зацікавленість майже до щойно народженого проекту.
Проте, кажуть, новий міністр не самостійно додумався «прошуршати», як працює ЄДАПС, а з подачі саме Віктора Медведчука і його деяких соратників. Їх пробували відмовити від втручання в «паспортний» бізнес.
Та це не надто вплинуло на команду Віктора Медведчука. Через деякий час на ім’я першого віце–прем’єра Миколи Азарова надійшов досить дивного змісту лист. Повідомлення прийшло на адресу Кабінету Міністрів не звідкілясь би, а саме... зі Швейцарії. У ньому така собі фірма Trustcor S. A. просила урядовця направити до них співробітника Кабміну для... обміну досвідом із виготовлення паспортів! Підписане ж запрошення було ніким іншим, як Юрієм Сидоренком, який перебував у базі даних розшуку українських правоохоронців.
Здавалося б, чистої води провокація, адже не може державний службовець виїжджати за межі країни і говорити на тему, яка стосується державної таємниці, з представником приватної фірми. Однак Миколу Азарова не засоромив підпис під сумнівним запрошенням. Уже наступного дня він і міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов написали резолюцію направити до Швейцарії заступника начальника Управління експертизи та аналізу оборонно–мобілізаційної роботи, діяльності правоохоронних органів та органів юстиції секретаріату Кабміну Сергія Силкіна. Про нього колеги відгукувалися як про професіонала з великої літери. Подейкують, що після того, як Силкін дізнався, яка саме місія йому приготовлена, то особисто пробився на прийом до пана Азарова, щоб доповісти, хто такий Сидоренко. Однак позиція Миколи Яновича була непоступливою. Єдине, чого добився Сергій Силкін, — щоб відрядження оплатила не швейцарська фірма, а Кабмін.
Очевидно, саме завдяки власній принциповості Сергій Силкін пробув у «країні банків» лише півдня. «Коли мова між ним і Сидоренком зайшла про паспорти, останній почав пропонувати співробітництво в цій сфері. На що Силкін йому просто в очі заявив: шановний, про яку співпрацю йдеться, якщо ви перебуваєте в розшуку в Україні, а ваша фірма взагалі щойно з’явилася на світ». Після цього бесіда перейшла у більш категоричний тон. Юрій Сидоренко не став церемонитися з урядовцем і напряму запропонував йому три варіанти. «Він сказав Силкіну наступне: ви зараз називаєте цифру, ми вам платимо і на паритетних умовах ділимо вашу паспортну систему. Інший варіант — ми вас звільняємо. А третій вихід, якщо будете багато говорити, — просто вб’ємо». Кажуть, міліцейський чиновник радянського загартування, розуміючи, що йдеться про національну безпеку держави, просто послав Сидоренка і повернувся в Україну.
Саме в цей час і вийшов уже згаданий указ Кучми щодо передачі прав на виготовлення голографічних захисних елементів «СП «Голографія». Сергій Силкін, будучи людиною посвяченою в історію створення цього СП, збагнув, до чого все котиться. Одного вечора, розуміючи, що невдовзі процес буде важко зупинити, Силкін зателефонував Василю Грицаку, який уже тоді очолював Управління ресурсного забезпечення МВС України. Знаючи, що до цього причетний і теперішній нардеп–регіонал, Силкін попередив його: якщо доступ до документів суворої звітності опиниться в руках авантюрної і злочинної фірми, він особисто порушить питання про відповідальність Грицака за зраду національних інтересів. Однак не судилося. Уже на ранок Василь Грицак написав доповідну про цей дзвінок на ім’я Віктора Медведчука. Останній зателефонував Анатолію Толстоухову. Про що йшлося у їхній розмові із Силкіним, достеменно невідомо. Проте буквально наступного дня Силкіна звільнили. Таким чином, доступ криміналу до персональних даних українців фактично був відкритим. А цю операцію сміливо можна назвати однією з найперших рейдерських атак на державу.
Смерть державного ЄДАПСу. Вітаємо «ЄДАПС» «у законі»
Коли практично всі перешкоди були зняті, на базі швейцарської фірми Trustcor S. A. виникає такий собі консорціум... «ЄДАПС». Остання абревіатура не має нічого спільного з державною автоматизованою паспортною системою, оскільки є суто приватною структурою. Проте назву їй, судячи з усього, вибирали передбачливо. Змінивши колір емблеми і логотип, новоутворений на основі фірми розшукуваного Юрієм Сидоренком «Консорціум ЄДАПС» тепер мав непомітно для необізнаного ока замінити державний ЄДАПС. А Василь Грицак почав активно лобіювати інтереси входження структури на український ринок. Окрім цього, теперішній «регіонал» навіть написав звернення про загрозу його життю. Це дало можливість не лише отримати за рахунок держави автомобіль і охорону, а й виставити себе жертвою тих, кого звільнили і хто буцімто міг загрожувати його життю. Насамперед ідеться про Силкіна.
Офіційно засновниками консорціуму стали ТОВ «СП Голографія» і ТОВ «Знак». Про останнє можна сказати ще й таке. ТОВ є постачальником саме тих полікарбонових сторінок для закордонних паспортів, про які стільки говорив Василь Грицак. Однак і тут він недоговорив, що засновником і 100–відсотковим власником статутного фонду ТОВ «Знак» є TRUB services Ltd, директором якої є такий собі Олександр Васильєв. За дивним збігом обставин він також — віце–президент вже згаданої компанії Trustcor S. A., власником якої є Юрій Сидоренко. А TRUB services Ltd була цілком безневинно зареєстрована в Швейцарії у той самий момент, коли український Кабмін дав згоду на співпрацю з «Консорціумом ЄДАПС».
Яка за ліком, але безрезультатна, заслуга Помаранчевої революції
Та коли вже, здавалось би, нічого не могло перешкодити втіленню нехитрого задуму і взяттю під контроль української паспортизації, прогриміла Помаранчева революція. До влади прийшов Віктор Ющенко, який скасував указ Кучми про введення на ринок сумнівної фірми. В цей час проти «Консорціуму ЄДАПС» Генеральна прокуратура порушила шість кримінальних справ, в тому числі за зловживання під час використання державних коштів. І тут на арену виходить ще одна постать, яка заслуговує детальнішого аналізу до своєї персони, оскільки і зараз бере активну участь у виготовлені українських паспортів.
Йдеться про президента «Консорціуму ЄДАПС» Ірину Обиденко. Остання є уродженкою міста Краматорськ Донецької області. Звідти ж родом і Юрій Сидоренко. До речі, Ірина Михайлівна є майже його одноліткою. Отже, одна з кримінальних справ, яку порушила Генеральна прокуратура, стосувалася саме згаданої пані. Їй інкримінували частину першу статті 365 Кримінального кодексу України — перевищення влади або службових повноважень. Однак тюрма Обиденко оминула — вже через місяць після порушення карної справи вона виїхала за кордон і повернулася лише за рік, коли Печерський суд скасував постанову про порушення кримінальної справи.
Після початку процесу анулювання домовленостей між МВС і «Консорціумом ЄДАПС» певним людям неодноразово телефонував сам Юрій Сидоренко, який, розповідають, погрожував і обіцяв ще помститися. А найняті пікетувальники ходили під секретаріат Президента з транспарантами, вимагаючи повернути назад сумнівну структуру. Проте на них ніхто і не збирався звертати уваги. Кажуть, глава секретаріату Олександр Зінченко був у курсі всіх махінацій. Та і як можна було вірити фірмі, яка в різні і не завжди законні способи, витіснивши попередників, за рік збільшила запит на фінансування з державного бюджету з 30 мільйонів гривень до... 550 мільйонів!
Однак Юрію Сидоренку не довелося відповідати за свої слова і виконувати погрози. На парламентських виборах 2006 року перемогла Партія регіонів, а заодно народним депутатом від ПР став і Василь Грицак. Відтоді все повернулося на місця свої, лише масштаби рейдерства стали тепер значно більшими. Наприклад, консорціум таки був профінансований з державного бюджету, однак громадяни досі не можуть отримати вчасно паспорти. Фахівці стверджують, що справа у відсутності необхідного обладнання на точках прийому заявок на закордонний паспорт. Розуміючи, що напередодні парламентських виборів скандал для ПР не потрібен, а ідея ЄДАПС себе дискредитує, оскільки з самого початку була націлена не на європейський підхід їх виготовлення, а на усунення конкурентів і доступ до грошей з держбюджету, Василь Грицак почав шукати винних. Першим під руку потрапило МВС, яке він звинуватив у невчасно підписаному з ЄДАПС договору. Однак уся затримка була лише в тому, що навіть партнер по коаліції Василь Цушко, кажуть, спершу категорично був проти такої співпраці.
Коли ж з міністерством усі нюанси втрясли, а швидкість видачі паспортів так не і зросла, керівництво консорціуму звинуватило в цьому вже іншу структуру при МВС — «Ресурси–документ». Останнє, мовляв, корумповане і займається здирництвом. Однак і тут Грицак лукавив. «Ресурси–документ» справді займалося виготовленням закордонних паспортів за гроші, що, звісно ж, були значно більшими, ніж ті, які платили при звичайному замовленні паспорта. Проте саме завдяки «Ресурси–документам» не треба було шукати зв’язків, аби зробити паспорт за день — два. Достатньо легально сплатити більші кошти, які до того ж ішли у бюджет України, й не шукати посередників. Іншими словами, якщо раніше існували фірмочки, які брали «відкати», а потім передавали їх своїм людям для швидшого виготовлення документа, то з приходом «Ресурси–документ» ці тіньові суми просто легалізували. Проте ніхто не змушував робити паспорт саме через них — все відбувалося за бажанням людини. «Ресурси–документ» таки позбавили можливості брати участь у виготовленні паспортів, однак черги за паспортами лише зросли.
Паралельно з цим скандалом керівництво «Консорціуму ЄДАПС» почало атаку на поліграфічний комбінат «Україна», звинувачуючи його директора Сергія Кияниченека в корупційних діях. Незважаючи на те, що численні перевірки не знайшли істотних порушень, а на захист одного з найсучасніших у Європі з виготовлення документів суворої звітності поліграфкомбінату стали народні депутати, які буквально закидали різні інстанції листами з вимогою припинити тиск на директора, на це ніхто не зважив. Та це вже інша історія, яка потребує не однієї газетної шпальти. Можна лише сказати, що коли у грудні минулого року директор поліграфкомбінату захворів і тимчасово виконуючим обов’язки став такий собі пан Музика, останнього пролобіював на цю посаду сам Василь Грицак, гроші комбінату в досить стислі терміни були переведені на рахунок того ж таки ТОВ «Комерційний індустріальний банк», який належить Юрію Сидоренку.
Усміхніться, про вас знають у ФСБ
За нашими даними, «Консорціум ЄДАПС» працює на обладнанні фірми «Дата–кард». Ніхто не стверджує, що технології, які виробляє остання, є неякісними, навіть навпаки. Однак те, що ніде у світі таке обладнання не використовують, коли йдеться про документи суворої звітності, адже замовити його може будь–хто, сидячи в кафе, зі звичайнісінького ноутбука через інтернет, факт незаперечний.
Повна відсутність засобів захисту даних українських громадян не є чимось незвичайним у роботі консорціуму. Більше того, як розповіло «УМ» джерело у Службі безпеці України, співробітники цього відомства тепер не можуть гарантувати захист від доступу до персональних відомостей українців. «Коли генеральний директор Ірина Обиденко переховувалася від українських правоохоронців за межами країни, вона, в порушення Закону України «Про громадянство України» прийняла підданство Ізраїлю». Співрозмовник навіть надав нам серійний номер її ізраїльського паспорта — 31408183–7. Хто не перешкодив потрапляння персональних даних українців у руки людини, яка є громадянином іншої країни, здогадатися, зважаючи на вищенаписане, не важко. Проте можна майже ствердно говорити, що доступ до них Юрію Сидоренку, який, як ми писали вище, є близьким до Ірини Обиденко, навряд чи дуже необхідний як такий. Інша річ, що, за даними нашого джерела в СБУ, розшукуваний Сидоренко мав спільний бізнес з кримінальним авторитетом Києва «Черепом». А з 1994 року почав тісну співпрацю, в тому числі завдяки знайомствам з кримінальними авторитетами і Росії, з теперішнім начальником «Рособоронекспорту», генерал–майором ФСБ і підлеглим Володимира Путіна Сергієм Чимизовим.
«Ви ж розумієте, що ефесбешник ніколи не буде мати справу з тим, з ким йому це не вкрай необхідно», — кажуть в українській спецслужбі. Також додають, що Чимизов і Сидоренко мають спільний бізнес у Об’єднаних Арабських Еміратах — медичну клініку. А зважаючи на те, з якою наполегливістю швейцарський резидент намагався потрапити на український ринок паспортизації, неважко здогадатися, для чого. І вже точно можна не сумніватися, куди насправді через приватний консорціум ідуть наші персональні дані. Ось лише рано чи пізно відповідати за це доведеться не тамтешнім спецслужбам, а тутешнім грицакам.
Михайло ЦВЯХ
