Поради на три тижні

Хоча навколо ще більше політичних «бігмордів», ніж рік тому, очевидно, що градус цієї виборчої кампанії нижчий, ніж попередній. Вторинно це все, досить інерційно. На те є причини: ступінь щирості та затятості політиків залежить від їхнього сприйняття та «підзарядження» масами, а народ не сприймає ці вибори як боротьбу за «останній шанс» та «четвертий тур президентських виборів». Щось зламалося у суспільній, як–то кажуть, свідомості. Хтось десь недопрацював, хтось десь «перепрацював» на власне, а не людське благо, тож усі разом політики нині не здатні переконати «охолоджений» електорат у тому, що «лупати сю скалу» слід разом, як у 2004 році. І якщо людям не показати, навіщо ж, власне, розпускався парламент V скликання і призначалися дострокові вибори, наступного разу явка на дільниці може опуститися до показника, меншого від 50%. Суспільство огорне цілковита політична апатія.

Щось схоже було в середині 90–х років, коли вибори відбувалися лише в мажоритарних округах і була чинною норма про мінімальну 50–відсоткову явку (інакше голосування не визнавали повноваженим). Повторні голосування в окремих округах збирали ще менше охочих підтримати когось із кандидатів.

Зараз основна частина громади також втомилася від політичних пертурбацій. І якщо вона не побачить Верховну Раду V скликання, котра якісно відрізнятиметься від своєї попередниці, це означатиме великий програш передусім президентської сторони. Адже Віктор Ющенко, по суті, пішов ва–банк, коли 2 квітня погодився розпустити скомпрометований парламент. Отже, сконцентруватися й провести «роботу над помилками», допущеними на початку виборчої кампанії, потрібно передусім «помаранчевим».

Ключових порад (сподіваюся, їх сприймуть стратеги мегаблоку та БЮТ) небагато.

Перша: необхідно посилити, а фактично — створити, напрям роботи з електоратом, який поки що взагалі не планує йти на вибори, або ж має намір голосувати «проти всіх», або ж вагається зі своїми симпатіями. Бо то не надто хитра річ — проводити мітинги перед активістами, звезеними на автобусах із інших районів, або тими, хто й так твердий у своєму виборі. На цих виборах дуже багато, якщо не все, залежить від «розчарованих». Адже саме вони становлять ті 7—10%, які втратила і поки що не набула «помаранчева» сторона порівняно з третім туром виборів 2004 року.

Друге: щоб переконати цю зовсім не дурну масу людей, потрібно «присягатися» не лише у скасуванні депутатської недоторканності, а й нарешті належним чином охопити соціальну галузь. Виборець має зрозуміти, чим попередні уряди Ющенка були кращі за кабміни Януковича. (До речі, чомусь ніхто не нагадує й про тюремне минуле Хама. Невже за три роки ті судимості «погасилися» остаточно?) Люди мають усвідомити, хто, як, за рахунок чого і чи справді зможе виконати свої обіцянки в царині соціального забезпечення громадян. І власні виконані зобов’язання також слід засвідчити.

Третє: кілька соціологічних досліджень, зовсім не схожих на липові, показують, що до нової ВР може пройти ще й «третя сила» — Блок Литвина. Якщо це справді так, то обидві сторони — і «синя», і «помаранчева» — мали б уже зараз налагоджувати з «паном миротворцем» контакти, доречні при формуванні коаліційної більшості. Минулого року наші «профукали» свою перемогу якраз через те, що надто довго і незграбно формували коаліцію з Морозом. Той образився і зрадив. У наступному парламенті «Морозом» цілком може стати Литвин. Це варто розуміти всім. Але поки що, за деякими даними, Володимира Михайловича взяв «на олівець» тільки Рінат Леонідович.

Словом, «помаранчеві» мають привід замислитися. До виборів — три тижні, апогей — попереду. В опозиції ж ніхто не хоче бути. То робіть же щось, панове!