Євген Гірник: У політиці настав час супермаркетів

Напередодні виборів у колишнього заступника голови Конгресу українських націоналістів, а нині — кандидата в депутати від блоку «Наша Україна — Народна самооборона» Євгена Гірника немає жодної вільної хвилини. І «Україна молода» ледве «зловила» його в Горохові на Волині: як і більшість інших членів виборчого списку «НУНС», пан Євген безперервно спілкується з виборцями «на місцях». І запевняє, що хоч люди й зневірилися в багатьох політиках, але розчарувалися не остаточно.Цікаво, як виглядає агітаційна робота «в полі»?

Вигнаний із КУНу

— Пане Євгене, як так сталося, що ви підписали декларацію про створення блоку «Наша Україна — Народна самооборона», не порадившись із іншими чільниками партії?

— Олексій Івченко (голова КУНу. — Ред.) у той момент перебував за кордоном, тому з ним я проконсультуватися не міг, а рішення треба було ухвалювати швидко. На час підписання декларації в Конгресі українських націоналістів іще не була вироблена позиція щодо того, входити чи не входити у блоку. Та оскільки цей документ називався саме декларацією, а не остаточною угодою, я його підписав, розраховуючи на те, що в результаті обговорення він буде підтриманий нашою партією. Хоча не виключав, що може бути й навпаки — як зрештою і сталося.

— І врешті це призвело до того, що вас виключили з Конгресу, причому з вельми різким формулюванням: «за дії, спрямовані на розкол КУНу, та порушення етичних і статутних норм партії».

— Це формулювання звучить як помста за мою певну діяльність, внаслідок якої дехто міг втратити владу в Конгресі.

Річ у тім, що вищий керівний орган Конгресу — збір (так у КУНі називається з’їзд. — Ред.) — не ухвалив жодного рішення: ні про входження партії до блоку, ні про самостійну участь у виборах. Жодна з цих пропозицій не набрала більшості. І фактично збір не завершився, хоча голова партії оголосив про його закриття й пішов. Але він не мав права закривати з’їзд, оскільки ніяких рішень не ухвалили. Тому я як заступник продовжив засідання, тим паче, що залишався кворум — більше половини делегатів. Проголосували за те, щоб продовжити роботу збору за кілька днів, аби виробити конкретну позицію. Хоча на той час про входження КУНу в блок уже й не йшлося, оскільки відбувалося підписання документів (ІІ етап з’їзду КУНу, про який каже пан Євген, відбувався 2 серпня — саме того дня, коли дев’ять партій–учасниць підписали угоду про створення блоку «Наша Україна — Народна самооборона». — Ред.). Саме за те, що я продовжив збір і взагалі виникла загроза відставки голови, провід, абсолютна більшість членів якого підтримує Івченка, оголосив про виключення мене з партії. Хоч, між іншим, ще за день до того я подав до Калуської міської організації КУНу, у якій перебуваю на обліку, заяву про зупинення членства в Конгресі (згідно із законом про вибори народних депутатів, аби стати кандидатом від блоку, до якого не входить його партія, член цієї партії повинен з неї вийти. — Ред.).

«Зі створенням єдиної партії правий рух не зникне, а навпаки, посилиться!»

— Однак керівництво КУНу пояснює небажання входити у блок тим, що угода про створення «НУНС» передбачає злиття в єдину партію, а отже, втрату партійної самоідентифікації Конгресу українських націоналістів.

— На мою думку, відмовившись від входження у блок, Конгрес багато втратив. Бо об’єднання в єдину партію — це дійсно перспективний шлях, на відміну від перетворення у закрите акціонерне товариство, як це зараз відбувається з КУНом. Це призводить до того, що партії доводиться шукати собі все менш вигідні союзи і посідати все гірше й гірше місце у різних блоках. У такому вигляді, як зараз, КУН не має перспектив.

— Але ж навряд чи ви сперечатиметесь із тим, що в українському політикумі загалом і парламенті зокрема вкрай потрібен правий рух. А є така точка зору, що, злившись в ідеологічно нечітку єдину партію на основі «НУНС», де разом із Народним рухом і УНП буде той же екс–соціаліст Луценко, праві партії значно втратять у своїй ідеології.

— Зачекайте. Я не згоден із тим, що у цієї майбутньої сили буде нечітка ідеологія. У декларації про об’єднання демократичних сил у блок «Наша Україна — Народна самооборона» чітко записано, що новоутворена партія буде національно–демократичною. Тобто правий, а краще сказати, національний рух не зникне, навпаки! Якщо ця умова не буде дотримана, то об’єднання піде інакшим шляхом, але воно обов’язково відбудеться. І це природно, бо маленькі партії зараз не можуть робити велику політику — хіба що на місцевому рівні, але й то без особливих результатів. Ідеться про створення сильної національно–демократичної партії, і крапка. Я не впевнений, що всі партії блоку «НУНС» об’єднаються саме в одну партію національного характеру, але більшість із них — безперечно.

— Ви справді вірите в те, що лідерам вдасться нарешті побороти свої вічні амбіції, які доти завжди ставали на шляху об’єднання?

— Якщо не вірити, то нема чого й жити (сміється). Насправді у політиці так само, як і в економіці: були часи дрібних крамничок, а тепер настав час супермаркетів. Націонал–демократичні партії мають об’єднуватися у великі потужні сили. Тому я дуже сподіваюся на створення такого–собі націонал–демократичного «супермаркета» у вигляді великої сильної партії.

«Із націоналістів мене ніхто не виключить»

— Але хоч як ви критикуєте позицію нинішнього керівництва КУНу, воно все–таки вирішило не йти на вибори самостійно, «відщипуючи» електорат у того ж «НУНС» — а це вже мудре рішення.

— Справді, це безперечний позитив, що ми вирішили не відтягувати голоси у пропрезидентського блоку. Більше того, абсолютна більшість членів партії цей блок підтримують, працюючи у штабах «НУНС», виборчих комісіях тощо.

— Незважаючи на те, що вас виключили з КУНу, ви все одно постійно кажете «ми»...

— Ну з націоналістів мене ніхто не виключав і не виключить (сміється). І з партійцями я постійно спілкуюся, добре знаю їхні настрої й ситуацію в Конгресі.

— А вам не образливо, що після таких «страждань» за підписання декларації про створення «НУНС», вам у списку блоку дали 91–ше місце?

— Мабуть, це наслідок того, що Конгрес не увійшов до блоку. Увійшов би — можливо, й моє місце було б зовсім іншим. Але ж наразі я представляю не партію, а самого себе.

«Люди сприймають парламент як годівницю, відірвану від народу»

— Цікаво, а у вас у блоці й 450–й кандидат так активно працює, як 91–й? Зазвичай, принаймні в інших політичних сил, у виборчій кампанії «світяться» переважно члени першої десятки списку, а про тих, хто за межею тридцятки, ніхто з виборців і не чув.

— Мені важко сказати, як проводять кампанію мої колеги, а я виконую свою роботу: штаб закріпив мене за Волинською областю, і я тут працюю. Зустрічаюся з людьми, доношу до них нашу позицію.

— І багато людей приходить на зустрічі?

— Щиро кажучи, не дуже. У селах — від 20 до 50 осіб. Якщо мені вдається потрапити на храмове або інше велике християнське свято, то буває й 300–350, але це, звісно, винятки.

— Можливо, причиною цього є те велике розчарування, яке пережили раніше «помаранчеві» виборці?

— Шок, який був у 2006 році, вже в принципі минув. Але розчарування є, точніше — недовіра. Недовіра до всіх політиків узагалі, не лише «помаранчевих». У мене таке враження, що парламентаризм у тій формі, в якій він існує у Верховній Раді, в Україні себе вичерпав. Очевидно, треба ту форму міняти, і тут справді дуже потрібна конституційна реформа — з новими функціями у тому числі й парламенту. Бо зараз люди його сприймають як годівницю, відірвану від народу, місце, де вирішуються власні справи. Це ненормальна ситуація, і самими лише виборами її не розв’язати –треба вносити зміни до Конституції й наповнювати Раду новим змістом. А поки що, на жаль, під шквал загальної критики потрапляють і ті політики, які дійсно хочуть зробити щось для народу.

От, скажімо, у вівторок депутати від коаліції нібито «відмовилися» від пільг і недоторканності. Але хіба це не цинізм — спершу отримати всі відпускні й оздоровчі пільги, а вже після того нібито від них відмовлятися? Люди ж це теж добре розуміють.

— І все–таки складно повірити в те, що потребою номер один для народу є скасування депутатської недоторканності, а не, скажімо, дешевий хліб у магазинах чи добрі дороги в селах.

— Частково ви маєте рацію — звісно, самим лише зняттям недоторканності ми обмежуватися не збираємося. Але не дійдемо ми до європейської України, не подолавши нашу тотальну корупцію. А скасування недоторканності — це і є перший крок на шляху до цієї мети. Це гасло, яке висунув Президент, справді актуальне, і я це бачу на кожній зустрічі з людьми. Хоча значна частина запитань, звісно, все одно стосується місцевих проблем: газифікації, доріг, дитячих садочків... До слова, щодо останньої проблеми, то вона водночас і приємна. Адже те, що мешканці сіл потребують дитсадків, які раніше були продані або розвалені, свідчить: зростає народжуваність. Очевидно, цьому посприяли запроваджені Віктором Ющенком виплати на народження дитини.

— Як ви бачите з настроїв у «глибинці»: люди, попри минулі розчарування, прийдуть 30 вересня на вибори?

— Прийдуть.

— Чи не востаннє? Бо ж якщо демократичні сили не здобудуть більшість, усе завершиться так само, як і минулого разу, і принаймні «помаранчевий» електорат остаточно наплює на політику...

— Якщо демократичні сили знову розсваряться — ось тоді буде справді розчарування. Насамперед, звісно, люди сподіваються на співпрацю «Нашої України — Народної самооборони» і Блоку Тимошенко, і якщо вони не виправдають цієї довіри — це вже буде просто обвал, повний крах цих сил і прихід цілком нових політиків. Але тепер демократичні сили переможуть і не розсваряться!

ДОСЬЄ «УМ»

Гірник Євген Олексійович

91–й номер списку кандидатів у народні депутати від блоку «НУ—НаСа»

Народився 11 січня 1954 р. у місті Калуш.

У 1976 р. закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю інженер–хімік–технолог. У 1976—90 рр. працював за спеціальністю на підприєствах Берегова Закарпатської області та Калуша. У 1990–91 — голова, 1991—94 — перший заступник голови виконкому Калуської міськради, 1994–2000 — перший заступник голови Калуської райдержадміністрації, 2000—02 — начальник управління магістральних трубопроводів ВАТ «Оріон» (м. Калуш); віце–президент ЗАТ «Регіональне агентство економічного розвитку» (м. Івано–Франківськ).

Народний депутат України IV і V скликань від блоку «Наша Україна».

До 7 серпня 2007 р. — член, заступник голови Конгресу українських націоналістів.

Син відомого українського дисидента Олекси Гірника, який спалив себе на Чернечій горі в Каневі на знак протесту проти русифікації України.