Упродовж літа, поки тривають шкільні канікули, Надійка з татом, мамою та старшим братом майже не бачать людей, окрім рідкісних мандрівників (неподалік — прикордонна з Румунією зона), і мало що знають про події, що відбуваються за горизонтом високогірної полонини Шкарухів. Дівчинка, як сама нам розповіла, вперше потрапила сюди у тримісячному віці і відтоді не пропустила жодного полонинського сезону. Хоча звідси до її рідного верховинського села Яблуниця якихось двадцять кілометрів, цю відстань навіть сучасний позашляховик натужно долатиме щонайменше дві години, не кажучи вже про пішу мандрівку з коров’ячою процесією, що по–тутешньому зветься виходом на полонину і триває від світанку до пізнього вечора, а то й довше, поки худоба і люди, виснажені важкою, кам’янисто–вибоїстою дорогою, досягають кінцевої точки маршруту. Так починається для них ізольоване від світу чотиримісячне полонинське літування.