У ніч, коли літо переходить в осінь, у київському Гідропарку творилися дива. В одному з клубів, який має вихід до Дніпра, на березі у піску горіли свічки, звучали ліричні мелодії (з фільмів «Три мушкетери», «Привид опери», «Амелі»...), дівчата читали Шекспіра в оригіналі, а слухачі замріяно сиділи на лавках півколом обличчям до річки, пили чай і вбирали у себе всі розкоші вечора. Ідея створити романтичний перформенс виникла у режисера Дмитра Сана спонтанно. За два тижні він склав програму, підібрав музику, придумав дизайн, знайшов пляж і запросив свою вчительку гри на фортепіано.
— Я вже півтора року займаюся у музичній школі, — пояснює Дмитро Сан. — Грати перед друзями не відважився. Розкритикують. Але дуже хотілося організувати вечір, щоб зробити їм приємне саме тоді, коли пляжний сезон закривається. Тому запросив свою наставницю Анну Олександрівну.
«Діма дуже хотів, щоб я зіграла Яна Тірсена. Казав, що це одна з улюблених мелодій», — говорить Анна Олександрівна, тримаючи в руках букет білих троянд. Вона також виконувала твори Ендрю Ллойд Вебера, Еніо Моріконе, Селін Діон та кращі саундтреки сучасноті.
Після свого першого перформенсу Дмитро Сан зажив слави шанувальника ліричних мелодій і великого мрійника. До цього його знали як молодого режисера фільму «Ніщо та Ніколи» (2006), який переміг на фестивалі документального кіно у Каліфорнії. У 2005 році він працював асистентом режисера Олександра Шапіро у «Хеппі піпл» і другим режисером у фільмі «Примітивний погляд на речі». Після перемоги в Америці хлопець знову повернувся до доручень другого режисера і написання сценаріїв. У листопаді планує почати зйомки малобюджетного ігрового фільму про молодь. Каже, що це буде щось на кшталт односерійного «Беверлі хілз» «по–українськи». Акторів запросить з університету Карпенка–Карого. Зйомки проходитимуть, швидше за все, у Києві. «В Україні є все, щоб зняти хороший фільм, але не вистачає найголовнішого — віри продюсерів у молодих режисерів, — каже Сан, — та в мене вона є, тому чекатиму, коли замість «Беверлі хілз» зможу взятися за українську «Амелі». Не даремно режисер так глибоко перейнявся мелодіями з романтичних шедеврів кіно.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
