Памятник Ґріґу на весь зріст — 1м 52см. (Фото автора.)
Йому поталанило бути визнаним ще за життя. Ґріґ створив 150 фортепіанних композицій і майже стільки ж творів для хорового виконання, понад дві сотні ліричних пісень і балад. Музично–театральний твір «Пер Ґюнт» за драмою Генріха Ібсена називають візитівкою норвезького композитора. А його знаменитий Piano Concerto in a Minor — найбільш виконуваний оркестровий твір нашого часу. На батьківщині музиканта, в норвезькому Бергені, в його колишньому будинку в Тролдхаугені відкрито дім–музей композитора і тут, у скелі понад озером, він знайшов свій останній спокій.
Талант до музики прокинувся у Ґріґа змалку. В родині шотландського купця Олександра Ґріґа, який був британським консулом у Бергені, всі п’ятеро дітей навчались нотній грамоті й опановували гру на інструментах. Мама майбутнього композитора Гесіна Хагеруп закінчила Гамбурзьку консерваторію і працювала викладачкою музики. Вперше Едвард сів за піаніно в чотири роки, а вже дванадцятирічним створював власні композиції. Якось дванадцятирічний Едвард приніс до школи свій нотний зошит, на якому було написано «Варіації на німецьку тему Едварда Ґріґа ораторія № 1». Класний керівник зацікавлено погортав зошит, і маленький композитор уже очікував на закономірний тріумф, аж раптом вчитель сухо промовив: «Наступного разу принось німецький словник, а цю дурницю залиш удома!».
Проте в житті бувають й інші зустрічі — знакові. Знайомий родини Ґріґів, скрипаль Оле Буль якось почув композиції юного Едварда, які той награвав на фортепіано, аби «потішити гостя». Оле зосереджено слухав, потім, поклавши руку на плече хлопчика, промовив: «Ти поїдеш до Лейпцига, аби стати композитором!». Його слова виявилися пророчими, він тільки не додав, що «всесвітньо відомим».
П’ятнадцятирічного Едварда Лейпциг розчарував. Викладачі консерваторії прагнули прищепити студентам любов до європейського стилю, який здавався юнакові надто пафосним і штучним. А Ґріґ переносив у власні твори енергію і лагідність норвезьких пісень. Втім успішно закінчивши консерваторію, Ґріґ отримує остаточну впевненість у покликанні музиканта і... плеврит, який згодом перейде у туберкульоз. До кінця своїх днів він жив із однією легенею, сучасників дещо дивували «Ґріґівські пози» — на фотографіях він завжди стоїть зі схрещеними за грудях руками. Але мало хто здогадувався, що таким чином композитор приховував свій фізичний дефект. Центром тодішнього музичного життя Скандинавії вважали Копенгаген. Сюди ж, закінчивши консерваторію, приїжджає молодий композитор. Тут він знайомиться з казкарем Гансом Християном Андерсеном, пише пісні на його тексти, а також кладе на музику романтичну поезію норвежця Андреаса Мунка. У столиці Данії композитор написав багато творів, зокрема знамениті «Поетичні картинки», «Гуморески», Сонату для фортепіано і Першу скрипкову сонату.
У Копенґагені Ґріґ закохався. Ніна Хагеруп доводилася йому двоюрідною сестрою, родичі протестували, батьки прокляли, однак... Кохання перемогло, молоді побрались, але змушені були заховатися від пересудів в Христианію (так тоді називалась нинішня столиця Норвегії Осло).
1868 року в молодій сім’ї народилася донька Олександра, але через рік дівчинка померла від менінгіту. Після трагедії стосунки в родині стали прохолодними, Ніна часто замикалася в собі, проте й далі гастролювала разом з чоловіком.
А гастролював Ґріґ багато. Як диригент, музикант і власне композитор, відкривав для себе публіку Франції і Голландії, Швеції і Німеччини, Англії й Італії. В Італії доля звела Ґріґа з Ференцом Лістом, яким норвежець захоплювався з юності. Прослухавши незавершений скрипковий концерт, шістдесятирічний композитор потиснув Едварду руку: «У вас великі здібності. Не дайте себе залякати!».
Він творив і гастролював до останніх днів. Його найзнаменитішим твором залишається друга сюїта — «Пер Ґюнт», яку складають п’єси «Скарга Інгрід», «Арабський танець», «Повернення Пера Ґюнта на батьківщину», «Пісня Сольвейг». Найголовніший твір свого життя композитор написав на самоті. ...Тиша і прохолода цієї букової алеї пам’ятають його кроки. У Тролдхаугені майже все залишилося таким, як за тих часів, коли Едвард Ґріґ занурювався тут у глибокий світ самотності.
Тролдхауґен із норвезької — «пагорб тролів». Можливо, якраз ці кумедні маленькі чоловічки, яких часто незаслужено уявляють крихітними злюками, охороняли спокій маєтку, і тоді, коли композитор сідав біля свого роялю Стенвей, подарованого друзями з нагоди срібного весілля, і творив...
Його дружина мала вишукане сопрано, і саме для голосу Ніни маестро писав ліричні балади. Щоправда, не забував і про інших жінок — їм присвячував коротенькі твори, бо, як вважалося, довгих композицій дами запам’ятовувати не люблять. Хтозна... Проте ось на цих музичних мініатюрах, які з задоволенням виконувалися на різних сценах Європи, Ґріґ і заробляв найбільше.
Проте, ясна річ, композитор мав не тільки палких шанувальників, а й недоброзичливців. Якось він давав великий концерт в Осло, програму якого складали лише його власні твори. Та несподівано вирішив зімпровізувати і замінив останній номер твором Бетховена. Вже наступного дня в одній з найбільших норвезьких газет з’явилася дошкульна рецензія відомого критика, який не надто шанував музику Ґріґа. Рецензент «зачепився» саме за останню композицію концерту, назвавши її «смішною й недолугою». Кажуть, після цього композитор набрав телефонний номер писаки і рівним голосом прорік: «Вас турбує дух Бетховена. Маю повідомити, шановний, що останній твір, виконаний в концерті Ґріґа, створив я!».
Творчість для Ґріґа була синонімом спокою. Подружжя збудувало цей будиночок у передмісті Берґена, аби в перерві між гастролями композитор міг слухати тишу. Музику не можна вигадати, казав він, її треба чути.У Тролдхауґені він, напевне, не тільки чув, а й відчував її на дотик.
Ніна любила приймати гостей, їй подобалося, коли дім оживав голосами і сміхом, проте для Едварда такі моменти ставали нестерпними. Тому довелося збудувати ще й невеличку хатинку понад самим берегом, і вже туди, крім Ґріґа, право на доступ мало тільки натхнення. Ну ще — як виняток — служниця, аби принести обід та ароматний чай на вечерю. Та хоч би як Гріг ховався від жіночого гомону і сміху, проте ніжна половина Бергена його музику обожнювала. На 60–річний ювілей бергенські дами подарували музиканту розкішну люстру. «Ти освітив наше життя своєю музикою, а ми хочемо освітити твій дім цим канделябром», — написали прихильниці на вітальній листівці.
Сьогодні допитливим туристам дозволяють зазирнути у віконечко цієї хатинки. Тут усе достоту ґріґівське, особливо піаніно і грубезний том із сонатами Бетховена. На цей фоліант композитор щоразу зручно вмощувався, остаточно «знесилений» творчістю і натхненням. І, як жартують сучасники, не тільки мав під собою солідний фундамент, а й міг діставати до клавіатури. Адже Ґріґ був досить приземкуватий — мав лише метр п’ятдесят два сантименти зросту. Точнісінько такий — але гранітний — він і стоїть неподалік будиночка. «Дотепні туристи обіймають композитора, одягають на пам’ятник національне вбрання, — виходять цікаві знімки», — розповідає Анна Люгер, яка понад десять років працює екскурсоводом у Тролдхаугенському музеї. Анна захоплена музикою норвезького композитора і щиро шкодує, що ми не почуємо концерту, який розпочнеться тут за кілька годин.
Рояль Ґріґа, якому 115 років, звучить так само чисто і чітко, як за часи його господаря.
Маленьке глиняне жабеня — талісман Ґріґа — завжди гастролювало із композитором у кишені його штанів. А ще був маленький троль і поросятко з квіточкою в зубах. «Вранці він вітався з ними, як дитина, а ввечері бажав добрих снів», — розповідає Анна. Талісмани зберігаються нині у будинку–музеї.
Анна каже, що американські туристи, дивлячись на портрет Ґріґа, здивовано вигукують: «Так це ж наш Марк Твен!». Німці ж наполягають, що композитор — викапаний Ейнштейн, а росіяни бачать схожість із Максимом Горьким. У вітальні висить подарована друзями картина «Діти, що граються». Ґріґ з гіркотою зазначав, що це єдині діти, які звеселяють його оселю...
Артрит, подагра, наслідки туберкульозу... На початку вересня 1907 року композитор запланував турне в Англію, але несподівано відчув себе зле, потрапив до лікарні Бергена, і 4 вересня помер. Він заповідав поховати себе в рідному Тролдхауґені — у скелі біля озера. Після смерті дружину поховали поруч із чоловіком, як вона й просила.
Зазвичай перед могилами ми схиляємось у зажурі. А перед місцем останнього спочинку Ґріґа люди високо піднімають голови. І слухають музику, яка тут так щедро «розлита в повітрі»...
Твори Ґріґа сьогодні звучать не тільки на класичних сценах. На основі його музики сучасні режисери ставлять музичні спектаклі, знімають фільми, професійні фігуристи у супроводі Ґріґівських мелодій виступають на льоду. А в альбомі Heart of the Ages норвезького металічного гурту In the Woods є пісня Mourning the Death of Aase, присвячена пам’яті композитора.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
