> > Ветеранів захищають

Ветеранів захищають

16.01.2004

      Ганна Омелянівна Буба, яка мешкає у селі Золоте Дубровицького району Рівненської області, скаржиться, що у Пенсійному фонді її не хочуть визнавати ветераном війни. «Я — уродженка Київської області, — пише пані Ганна. — Під час війни в 1944 році працювала в колгоспі, про що маю документи. В 1949 році за направленням Міністерства освіти я поїхала працювати в Рівненську область, де і проживаю в цей час. Коли вийшов Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», про який ви писали, я на нього не звернула уваги. А коли моя колега з Хмельницької області, яка теж за направленням приїхала на Рівненщину на вчительську роботу, отримала статус учасника війни, я почала оформляти документи». Проте пільг нашій читачці так і не дали. «Коли я звернулася за консультацією до Пенсійного фонду Дубровицького району, — розказує Ганна Омелянівна, — мені відповіли, що цей закон не поширюється на Рівненську і Волинську області. А як же тоді Хмельницька і Тернопільська, де цей закон діє?».

      — Шановна Ганно Омелянівно, Закон України «Про статус ветеранів війни, їх соціальний захист», як і всі інші закони України, розповсюджується на всю територію України, а не на окремі області нашої держави, тобто повідомлена вам у Пенсійному фонді інформація не відповідає дійсності. Тож у вашому випадку документи слід подавати не до Пенсійного фонду, а до Комісії  для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, їх соціальний захист». 

      Такі комісії  були створені на підставі  постанови Кабінету Міністрів України  від 26.04.1996 року № 458. Окрім того, наказом Міністерства соціального захисту населення України від 30.05.1996 року № 79 затверджено спеціальне Положення про вищевказані комісії. При цьому у пункті 6 цього Положення зазначено: «Комісія в обов'язковому порядку приймає документи  та розглядає питання встановлення статусу учасника війни на своєму засіданні». Якщо ж працівники цієї комісії поведуться так само, як і працівники Пенсійного фонду, тобто відмовлять, то радимо вам, шановна Ганно Омелянівно, написати скаргу на їх дії до прокуратури за місцем розташування комісії, яка просто зобов'язана втрутитися в цьому випадку.

Друкована версія

Cтатті по темі

  • 900 мільйонів гривень за півсотні доларів

    Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів). >>

  • «Вогняна вода» та супутні товари

    Податківці, виявляється, теж люблять горілку. Так, на Волині податківці зробили оперативну закупiвлю горілки майже на сім тисяч гривень в одному з магазинів Луцька. Це було зроблено для того, аби визначити достовірність марок акцизного збору, якість горілки, метод продажу. Закуплені пляшки слідчі віддали на експертизу. Згідно з довідкою, яку надали експерти податківцям, зазначалося, що рідина являє собою водно-спиртову суміш, виготовлену з недоброякісної сировини, що становить загрозу життю та здоров’ю людей. >>

  • Міняй, та державу не «кидай»!

    Якось громадянин Львова вирішив відкрити власний обмінний пункт валюти. Нічого дивного, якби не одне «але»: готівкову валюту львів'янин видавав в обмін на неіснуючі товари та послуги, що мовою податківців називається незаконною конвертацією. Як пояснив «УМ» начальник слідчого відділу ПМ ДПА у Львівській області Василь Кундик, справа почалася 2002 року, коли молодик створив злочинну організацію в кількості десяти осіб, з допомогою яких відкрив мережу з дев'яти приватних підприємств. Мережа ПП призначалась для конвертації безготівкових грошей. >>

  • Мінне поле чи законодавче?

    (Малюнок Володимира КАЗАНЕВСЬКОГО.)

    Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними. >>

  • П'ятірка вбивць — «п'ятірка» за слідство?

    Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої». >>

  • Хто платить гроші, той і замовляє піар

    Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси. >>