Росава мешкала у юрті на «Планетарному оці»

«Абди–абди, люлі–люлі нані–нані», — так заколисувала Росава Киргизію на фестивалі колискових цього літа. Як не дивно, але про рок– чи етнофестивалі ми більш–менш знаємо, а от про колискові навіть Росава до цього часу нічого не відала. За місяць прийшла до неї звістка з Тянь–Шаню, що її раді бачити і чути на фестивалі колискових «Планетарне око». Зібрала співачка торбу ляльок–мотанок, жменю колискових, прихопила вишиванку і поїхала за враженнями на киргизький острів Тянь–Шань за 250 км від Алмати. Пробула там аж п’ять днів. Навчилася співати казахською, надивилася на всілякі колиски, зробила гарного човника і розказала голландцям, киргизам, казахам, німцям, чехам, грекам, китайцям, росіянам про українську музичну культуру.

«Коли потрапляєш у цю місцину — розумієш, що ти поза часом»

— Уперше чую про фестиваль колискових, на якому вам вдалося побувати. Що це за киргизьке «Планетарне око», яке зібрало співаків з багатьох країн?

— На острові Тянь–Шань це не перший фестиваль. Протягом декількох років там організовують фестивалі міжкультурних діалогів. Не міжнародних, бо звучить досить глобально. Минулого року там проходив фестиваль органної музики. А назва «Планетарне око» пішла від способу життя місцевого населення. Киргизія була кочовим народом і жила в юртових містечках. Тому всі учасники розмістилися на березі озера саме в них. Жодних готелів. Кому довелося там побувати, той знає, що відкрита поверхня юрти у формі ока, яке символічно з’єднує зі всім планетарним і тим, що знаходиться всередині. У найбільшій у світі хан–юрті відбувався цей міжкультурний діалог, де зібралося близько ста п’ятдесяти людей.

— Чи чули ви раніше про «Планетарне око»?

— Я нічого не знала про цей фестиваль. Мене запросив українець за походженням Володимир Марусич, який живе в Киргизії. Хоча «Планетарне око» проходить під егідою ЮНЕСКО, але ця людина його організовує. Його друзі послухали мій проект і за місяць до фестивалю я дізналася, що там чекають Росаву з України.

— А яка там атмосфера? Наскільки я розумію, і публіка досить незвична.

— Це камерний фестиваль для дуже вузької аудиторії. Було п’ятдесят учасників і близько ста гостей. Коли потрапляєш у цю місцину, розумієш, що ти поза часом. Позаду класичні гори Тянь–Шань, а попереду — яскрава пляма Іссик–Куля, неймовірно чистого і прозорого озера. В нього впадає близько ста гірських річок. Температура завжди 18 градусів. Поза фестивалем це дуже гарна туристична зона, куди приїжджають на родинні пікніки. Але це на півночі, де є залізниця. А південь, де ми зібралися, максимально ізольований від впливу цивілізації.

Щоб потрапити на «Планетарне око», мало просто туди приїхати. Потрібно заповнити анкету і пройти відбір. З артистами теж велися співбесіди. Люди, які відповідали за організацію, практикують східне бойове мистецтво тайдидзюань. Ми там теж робили їхню руханку — пересували шар енергії.

— А як відносно їжі? Знаю, що делікатесом там вважається коняче молоко.

— Посеред містечка стояв великий гугл (круг) з червоним драконом. У нього тричі на день голосно били. Всі розуміли, що пора йти їсти або на розмову в головну юрту. А їжа там винятково вегетаріанська. На території фестивалю панували дуже чіткі правила. Ніхто не міг лаятися, палити і вживати спиртне. Тому там не було випадкових людей.

«...була справжньою українською кобітою»

— Яка програма фестивалю колискових?

— Ми не мали чіткої програми. Кожен день, знаючи, що маємо, планували самі. Вечорами ми мали різні гуртки і бесіди. Кожен учасник розказував про свої традиції і обряди, співав колискових. З Росії дві вчительки привезли театр тіней. Я мала виступ на третій день. Одними колисковими не обійшлося. Це була ціла півторагодинна лекція–бесіда про українську музичну культуру. Була вдягнена у вишиту сорочку, крайку, мала декілька низок намистин. Словом, була справжньою українською кобітою. Пояснювала, що колискова пішла від слова «коло», бо співали по колу, а також пояснювала філософію мами і дитини. Співала їм колядок, щедрівок, веснянок, гаївок, купальських пісень. Виявилося, що про нашу культуру знають дуже мало, хоча у Киргизії близько 50 тис. українців. Розказувала, як робити ляльки–мотанки, які привезла з собою. А на своєму майстер–класі ми робили дитячі ліхтарики з патичків і легкого паперу.

— Що навчилася Росава на «Планетарному оці»?

— Мене дуже вразили човники, які вчив робити російський режисер і оператор Григорій Дідганідзе, родом із Грузії. Він привіз на фестиваль свої фільми. Береться звичайна дощечка, в яку встромляють паличку. На неї насилюють кольорові папірці. Виходять гарні вітрила. Тоді поряд запалюють свічку і пускають по воді. А ще довідалася про киргизькі (казахські) колиски — бісек. Оскільки населення було кочове, дитинку переносили з собою на верблюдах. Перед тим як її туди покласти, бісек освячували вогнем, палили гілочки аші і димом відганяли різних духів. Тоді дитинку дуже міцно затягували у колисці, де по центру був отвір з діаметром п’ять см. Туди ставили войловий мішечок з дерев’яними патичками, які мали отвори. Ось туди вставляли статевий орган хлопчика. Це був такий природний спосіб спорожнення. Наймолодшому відвідувачеві було вісім місяців. Це немовля клали в різні колиски. І як тільки хлопчик туди лягав, одразу переставав плакати.

— Виходить, що це не тільки міжкультурний діалог, а й діалог між поколіннями?

— Багато учасників приїхало зі своїми дітками. І відвідувачі привозили свої чада. Найстаршими учасниками була бабуся з дідусем, які погодилися заколисати нас. Вони не бесідували з нами під зірками до ранку, але їхнє бажання приїхати і поділитися — це вже неймовірно.

— А з ким здружилися?

— Як не дивно, але з росіянами. Максим Коксін за походженням українець, але приїхав з Росії. Він географ за освітою і знайомий зі всіма народами і кочовою культурою. Об’їздив усю Азію. Він мого віку, але настільки цікавий, це — людина–енциклопедія. Я йому розповідала чим відрізняються гуцули від лемків, говорила про вишивку, а він — свої історії.

— Не хочете щось подібне зробити в Україні?

— Фестиваль колискових на кшталт «Планетарного ока» не планую робити. Але про щось подібне виникла ідея. Скажу тільки, що з друзями хочу організувати якесь дитяче дозвілля, фестиваль. Можливо, наступного літа.

— У Киргизії вас почули, а в нас коли можна буде потрапити на концерт Росави?

— Зараз записуємо англомовний альбом. Це проект композитора Леоніда Тітова. Це буде неоджаз. Там записувалися музиканти з «Схід–Сайду». Є одна україномовна пісня, на яку я писала текст, інші слова — Леоніда. Робоча назва альбому «Лотос представляє Росаву». До кінця року він має бути готовий. Ось тоді напевне презентуватимемо його концертами.