«Усе нормально і спокійно розвивається»

От і закінчилася золота пора фестивальних гулянь до світанку. Час підбивати підсумки. А хто краще це може зробити, як не музикант, ведучий і журналіст! Не довго думаючи, де знайти такого універсального знавця, пригадався Павло Нечитайло. За цими всіма критеріями він підходить найкраще — вокаліст рок–чумацького гурту «Пропала грамота», який виступав «Під Каменем», ведучий фестивалю «Шешори Подільські», автор програми про етнічну музику «Варган» на радіо «Київ», яку нещодавно закрили. Павло без вагань погодився погомоніти: призначив зустріч після репетиції на досить пізню годину. Зустрілися у Зеленому театрі в Маріїнському парку.

«Не треба робити паніки, дивлячись на Польщу. Є ж інші прекрасні країни»

— Попри те, що влітку — пік фестивалів, на яких вас часто можна було побачити і почути, ви ще й працювали над дебютним альбомом. Як просувається робота?

— Ми записали десять пісень. На більше не вистачило грошей. «ДаЧумаки» співаємо разом із Ніною Гаренецькою з «ДахиБрахи», а в липні записали «Шлях до небесної України» з патріархом нашої готики Андрієм Середою. Нам хотілося ці пісні чимось прикрасити. Виконуємо їх на концертах, однак альбом будуть слухати довго. Тому, де можна було вплести визначних співаків, ми це зробили. Назвемо альбом «Цейво». Для подолян ця назва зрозуміла і цікава, в інших викликатиме низку асоціацій.

— «Шешори Подільські» емігрували. Фестиваль від цього виграв чи, навпаки, спопсився?

— Зі своїм переїздом «Шешори» тільки виграли. По–перше, фантастична подільська природа. Замість маленької гірської річки — повноводний Південний Буг. На Косівщині був тіснуватий танцювальний майданчик і акції проходили далеко одна від одної. Натомість у Воробіївці все компактно. По–друге, зараз відбувається масове засилля Карпат у культурному плані. Вважають, що там є автентика, вишиванки. Натомість етнічний фестиваль відкриває багатство інших регіонів, де нібито нічого вартісного не мало бути. Крім того, в Карпатах достатньо фестивалів — у Яремчі, Космачі, Славську. Пора просувати фестивальний рух далі.

— А як вам «Під Каменем»?

— Це дуже дивний суперфестиваль із суперорганізацією. Там були і лицарі, і мавпочки... На подільському «Товтровому Кряжі» атмосфера спокійна, відвідувачі веселі. От тільки традиційно в нашій країні погано зі звуком. Це нечутно для вуха пересічного слухача. У нас узагалі немає жодного фестивалю, який може похвалитися хорошим звуком.

— В одній з передач «Варган» ви запитували свого гостя, чи в Україні відбувається фестивальний бум. А що самі на це скажете?

— Фестивалів купа. Зрозуміло, що якістю не можна порівняти з Польщею, де 25 рок–фестивалів, на кожен із яких збирається до п’яти тисяч людей. Але все ж таки, якщо подивитися на Польщу дворічної давнини, то вони далеко не втекли. Україна дуже скоро надолужить втрачене.

— Але в нас не кожних вихідних проходить фестиваль, тоді як за умови буму мало бути їх кілька.

— Українці люблять з будь–якої причини робити катастрофу. Все нормально і спокійно розвивається. Не треба робити паніки, дивлячись на Польщу. Є ж інші прекрасні країни.

«Якщо ти розумієш фольклор, то відчуєш і рок, і джаз»

— До речі, про інші країни. У «Варгані», автором якої ви були, звучала «музика, якої ми не знаємо...». Звідки у вас такі вподобання, де знаходили записи етніки і як вдавалося запрошувати поважних людей, щоб вони розповіли про культуру своєї країни?

— Є інтернет, де можна знайти будь–яку музику і з будь–ким вийти на контакт, де б він не мешкав. А чому саме етнічна? Бо вона основа основ. Якщо ти розумієш фольклор, то відчуєш і рок, і джаз. У мене була вихователька Співак Марія Микитівна, яка привчила до народних пісень. А тоді пішли шкільні концерти, конкурси народної пісні, церковний хор. Тому на рок не було часу, а до людей з пірсингом і тату завжди дивився з острахом. З часом мені стало цікаво, яка музика в інших народів. Почав шукати. На передачі справді запрошував дуже зайнятих людей. І, не без Божої допомоги, ці зустрічі завше мали свого слухача. Інколи запрошував музикантів, з якими грали разом концерти. Після передачі ще довго говорили, а з пітерцями «Музіка Радіком» узагалі в мене на квартирі до ранку проговорили.

— «Пропала грамота» тільки–но входить у фестивальну тусовку. Куди б ви хотіли поїхати насамперед?

— Ми б поїхали скрізь, куди б запросили. Але найбільше хотіли б узяти участь в африканському фестивалі «Пустеля» на півночі Малі. Правда, шансів туди потрапити — жодних. Там виступає Роберт Плант і дуже багато місцевих етнічних виконавців.

— Повернемося до українських фестивалів. Кому б із них ви дали призові місця за організацію?

— Найкращий фестиваль — у моєму рідному місті Кам’янці–Подільському — «Терра–Героїка». Про все найкраще в Україні традиційно знають мало, і про «Терра–Героїку» також. Можу сказати лише одне, треба поїхати туди на початку жовтня і все побачити. Цього року там будуть зібрані гарні колективи, які грають середньовічну, готичну, танцювальну, народну музику. Можливо, і ми презентуємо свій альбом. Крім того, там уже три роки збираються військово–історичні групи з Європи і займаються реконструкцією бойових подій другої половини XVII століття. Друге місце віддав би «Шешорам», які переїхали. А третє — розділимо між «Під Каменем» і «Етноеволюцією».

Нещодавно ми повернулися з корпоративного рок–фестивалю в селищі Клевань Рівненської області. Там є один класний бізнесмен, який раз на рік організовує власний фестиваль і запрошує місцевих бабусь з дітьми. Вони спокійно сидять і слухають, як хтось на сцені верещить або співає. Ось Клевані дав би приз поза конкурсом.

— Фестивалі закономірно тривають цілу ніч. Як вдається відпочити ведучому, щоб наступного дня його рот не закривався? Поділіться секретом.

— Це моя професія, від якої я не можу втомлюватися. Три години на добу поспати, і ти знову в нормі. Всякі енергетичні речі — це не моє. У православній практиці є молитва «Царю Небесний», яку треба читати перед початком будь–якої справи.