Де наші магазини, де заводи?

Про активи, які мали б належати нашим співвітчизникам, нагадує голова Всеукраїнської громадської організації «Національний комітет боротьби з корупцією» Вадим Чорний. Вимагати компенсації мають право постраждалі від так званої системи споживчої кооперації. Після розпаду Радянського Союзу 1991 року кількість членів кооперації становила понад 12 мільйонів, нині залишилося не більше півтисячі.

Споживчі кооперації були надзвичайно популярними у радянські часи. Люди сплачували гроші на створення спільних магазинів, виробництв, заводів, баз відпочинку, ресторанів тощо. Фактично, на той час це була свого роду держава в державі, зі своєю управлінською системою, бюджетом та матеріальною базою.

Масове скорочення членів споживчої спілки почалося 1991 року і тривало до 2000–го, причому відбувалося за добре відпрацьованою схемою. Окремі кооперації проводили збори, на які запрошували зазвичай не більше 2 відсотків членів організації. Не ставлячи до відома більшу частину пайовиків, кілька людей проводили кардинальні зміни в структурі. Насамперед обирали нових керівників та уповноважених осіб, які, в свою чергу, брали участь у голосуванні за голів районних спілок. А вже керівники цього рівня ухвалювали рішення про продаж майна, а також обирали обласних очільників організації. З кожною вищою керівною ланкою кооперації зростав і обсяг розпродажу виробництва — запевняють правозахисники.

При цьому більшість рядових членів виключали з організації автоматично, навіть не запрошуючи на збори. Людям переважно говорили, що виробництво збанкрутувало, тому пропонували отримати компенсацію розміром 25 гривень на нинішні гроші. А взамін вимагали підписати заздалегідь підготовлений бланк заяви про нібито добровільний вихід із товариства. Усі списки членів кооперації безслідно знищували, попри те, що за законом такі документи повинні зберігатися довічно. Фактично аферисти таким чином знищили дані про осіб, які є засновниками та власниками майна як споживчого товариства, так і районних, обласних і центральної спілки. Відтак частина спритних керівників за безцінь привласнила майно, яке до того належало мільйонам українців.

За схожою схемою відбувалося й так зване розпаювання колгоспного майна. В результаті воно дісталося переважно колишнім керівникам цих господарств, тоді як рядові працівники не отримали фактично нічого. Відтак у багатьох селах великі площі землі, сільськогосподарську техніку, приміщення, елеватори й ферми, які роками будувалися господарствами на гроші селян, привласнили кілька людей. Робилося це переважно без згоди законних власників — працівників колгоспів і радгоспів. Оцінювали майно за балансовою, а не ринковою вартістю. Підприємливі ділки в свою чергу скуповували його за мізерними цінами в мешканців. Тож більшість селян отримували за свій пай всього близько 10 відсотків грошей від реальної вартості. До розпроданого колгоспного майна потрапили гектари родючої удобреної землі, величезні приміщення, зведені з дорогих матеріалів, сади, зрошувальні системи, гуртожитки, а також колишні учнівські й студентські табори праці та відпочинку.

Масово розпродане коопераційне та колгоспне майно вартістю в мільйони гривень правозахисники вимагають повернути законним власникам, справедливо розподіливши його між колишніми пайовиками.

За даними Укоопспілки, торік у споживчій кооперації функціонувало понад 3 тисячі підприємств, які за рік виробили товарів на 460 мільйонів гривень. Крім того, діє також заготівельна мережа, яка щороку дає обороти на суму близько 380 мільйонів гривень. Тож підприємці, які успішно працюють на українському ринку за рахунок привласненого «коопераційного майна», мають виплатити людям компенсації, стверджує голова громадської організації «Національний комітет боротьби з корупцією» Вадим Чорний. Правозахисники закликають людей домагатися виплат — незалежно від того, чи їх виключили автоматично й без відома, чи вони позбулися членства добровільно.