Англійці — це нація, яка замість здорового глузду користується правилами «хорошого тону». Цією «кислою» характеристикою нагородили жителів Туманного Альбіону їх вічні критики — французи. Десять років, що минули від дня смерті принцеси Діани, стали і підтвердженням доречності такого дошкульного визначення, і водночас відкриттям нових якостей цілої нації, неочікуваних навіть для неї самої.
Коли вночі 31 серпня 1997 року автомобіль з принцесою Діаною та її нареченим, Доді аль-Файєдом, який несамовито мчав паризьким тунелем Альма, врізався у бетонну колону, західний світ пережив справжній шок. Він втратив один із найпривабливіших ідолів, фетишів сучасності, суттєву прикрасу тогочасної еліти...Як і завжди у таких ситуаціях, масштаби поклоніння якомусь «предмету обожнювання» після його «дематеріалізації» виявилися в усій повноті й «рельєфності», у найглибинніших, дивакуватих, інколи навіть лякаючих формах.
...Поховали принцесу Діану на острові, в її родовому маєтку у Нортентонширі, поблизу містечка Олторп, що кілометрів за сто від Лондона. Тут було зведено пам'ятник у стилі класицизму, з колонадою та профілем Діани. Він одразу ж отримав назву «Мавзолея Діани». За відвідання острова беруть гроші. Так вирішили Спенсери, брат і дві сестри покійниці, котрим належить маєток. Здавалося б, це обурливо — брати гроші за відвідання могили своєї сестри... Аргумент у відповідь — зібрані кошти йдуть на доброчинність, яка була головною справою життя Діани. Тож не заростає «народна стежина» до могили принцеси Валійської, оспіваної Елтоном Джоном «англійської троянди».
Стихійні намагання «народної канонізації» Діани почалися одразу ж після її смерті. Біля Кенсінгтонського палацу в Лондоні, де мешкала Діана, завжди — квіти. Десять років тому, у день похоронів Діани, тут було понад мільйон букетів. Деякі — з проникливими посланнями, світлинами, портретами принцеси, намальованими дитячою рукою. А скільки ще квітів лягло в той день на капот та під колеса чорного «роллс-ройса» з гербом Діани, який повільно рухався від Лондона до Олторпа! Так у Британії нікого ще не ховали.
...Уже перша річниця загибелі Діани відзначилася несамовитим наповненням усіх крамниць книгами та фотоальбомами, присвяченими принцесі. До кожної чергової річниці її смерті журнали, газети, телекомпанії присвячували свої шпальти й програми цій непересічній жінці. Адже ця тема незмінно приваблювала людей з абсолютно різних соціальних прошарків. «Діаноманія» розповсюдилася на зовсім несподівані, здавалося б, терени буття.
Жодну жінку так часто й так багато не фотографували. Адже була вона не лише дуже вродлива, а й напрочуд фотогенічна. Серед її прихильників (а це переважно жінки) і сьогодні є такі, що скуповують геть усе, що нагадує про принцесу, — світлини, книги, кухлі-тарілки з портретами принцеси, поштові марки. Вони створюють вдома меморіальні «Діанині куточки», каплиці.
Доля Діани після життя стала яскравим взірцем того, що «мертві сорому не відчувають». Заробити «дзвінку копієчку» на всьому, що викликає попит у покупця — це ж свята справа у сучасному діловому світі. Виробництво сувенірів, пов'язаних з її іменем, стало вигідним бізнесом. Багато лунає обурень такою комерціалізацією її пам'яті, створенням цілої «Діана-індустрії». Ці докори отримують відповідь: від кожного проданого сувеніра, часопису, фотоальбому йдуть відрахування до благодійного фонду. Ці гроші йдуть на добрі справи, якими принцеса займалася за життя. Тож такий аргумент примирює опонентів у цій суперечці. Безсумнівно, чимала частка цих грошей прилипає-таки до слизьких долонь «експлуататорів пам'яті». Тож наразі часи, які багатьма сприймаються як грандіозна мильна опера «Санта Діана», і не думають відходити.
Діана належала до давнього роду Спенсерів, у якого було принаймні не менше, ніж у Віндзорів, історичних прав на престол. Вона аж ніяк не була Попелюшкою, котра за помахом чарівної палички феї потрапила на бал до принца. І саме тому, що вона відчувала себе вільною і гордою жінкою, з почуттям власної гідності, Діана знайшла сили кинути виклик традиціям і розлучилася з майбутнім королем.
Вона заперечувала, що в думках бачить себе королевою. Казала, що мріє залишитися у пам'яті «Червовою Дамою», queen of hearts, улюбленицею народу (тут — гра слів: дослівно це означає «королева сердець»). Зазначимо, що у сучасній «картковій графіці», яка формувалася протягом не одного століття, Червова Дама — це зображення... Єлени Троянської. Символічно... Таке собі високе марнославство.
У ролі принцеси Валійської вона об'їздила світ, відвідала багато країн. Потискаючи сотні рук, обдаровуючи присутніх чарівною посмішкою, вона завойовувала друзів для Англії. Коли при відвіданні інфекційних лікарень та лепрозоріїв вона брала до рук малюків — чорних, білих, жовтих, прокажених, хворих на СНІД, з відірваними внаслідок вибуху міни руками і ногами, вона викликала довіру і симпатію до британської монархії, яку представляла. Прем'єр-міністр Великої Британії навіть вирішив використати її шарм і авторитет і призначив Діану Послом з особливих доручень.
Про те, що Діана й насправді була непересічною особою, свідчить той факт, що Віндзори під її впливом щось таки зрозуміли. Змінився малюнок, стиль поведінки королівської сім'ї на людях. «Ці німці» (за словами Діани) навчилися дружньо посміхатися. Судячи зі світлин останнього часу, спілкування з простими людьми приносить їм насолоду. Простішим став і принц Чарльз, який віднині вільно потискає руки простолюду на вулиці.
Після нищівної критики з приводу бездушного ставлення королівської родини до загибелі Діани авторитет монархії відновлено, про що свідчать рейтингові опитування. Ніколи раніше англійці не відчували таких теплих почуттів до принца Чарльза. Навіть здебільшого стримано сприйняли його одруження з Каміллою Паркер-Боулз... В англійських і американських програмах, присвячених Діані, вже давно не звучить осуд Віндзорів, а їхнє несприйняття Діани подається у делікатному вигляді. Пристрасті згасли.
...Але не всі. Й досі Британія не надто схвально сприймає Каміллу-розлучницю, порівняно з принцесою — даму не першої молодості (вона на два роки старша за Чарльза) і краси. Пікантна подробиця. З'ясувалося, що покійна бабця Чарльза, королева-мати Єлизавета І відкрито заохочувала зв'язок онука з Каміллою. Аж до того, що надавала їм місце для побачень у Букінгемському палаці, у своїх персональних покоях. І сьогодні Каміллі нелегко знаходити спільну мову з принцами. Ще ніколи «розведенка» не сходила на престол як британська королева... Тож далеко не всі британці визнали за Каміллою та Чарльзом право порушити історичну традицію... Водночас оточуючі зазначають, що поруч із нею Чарльз почувається щасливим, легким. Старе кохання не заіржавіло...
...Найсильніше, зриме нагадування про Діану — її сини, Уїльям та Гаррі, які давно стали невід'ємною часткою культу «народної принцеси». У Британії завжди обожнювали дітей принцеси. У сумні вересневі дні 1997 року до колишнього почуття захоплення приєдналося також і зрозуміле співчуття: осиротіли, біднесенькі... Тоді навіть папараці зберігали делікатність і не намагалися отруїти монаршим хлопчикам існування надокучливим підгляданням... Після її загибелі «фотохижаки» світської хроніки відчули щось на зразок докорів сумління і пообіцяли не переслідувати юних принців, ще дітей. Але сьогодні вони виросли... І навзамін колишньому «пестливо-делікатному» нейтралітету у ставленні до вразливих юних душ світова преса розгорнула «полювання» за світською та навколосвітською «смажениною» з їхнього життя.
Усі роки «після Діани» офіційна інформація вимальовувала образ принца Уїльяма — скромного юнака, який більше полюбляє усамітнення. Перед активними іграми принц віддавав переревагу читанню, прогулянкам на лоні природи. У перші сирітські роки Уїльяма всіх цікавило, коли й кого зі своїх знайомих запрошував юнак на побачення, і загалом чи цілував він дівчину і якщо так, то яку саме... Сьогодні ж ця цікавість набула вже зовсім знайомих форм «репортажу через замкову шпарину». Тож віднедавна британці, а разом із ними й усе людство, підглядають за щасливицею, якій заздрять мільйони дівчат. Адже схожий на маму, Уїльям — красивий хлопець, ну просто «принц із казки». Більше того — майбутній король... А це вже суттєвіше за будь-яку казку.
Модна раніше тема «глибокої кризи британської монархії» якось відчутно змізернішала. Хоча одразу після загибелі Діани британці лівих поглядів потирали руки, передрікаючи крах монархії. Скільки тоді говорилося, що у конфлікті між нею та королівським двором «народ» став на бік принцеси. Тобто — відкинув монархію... А у «сухому осаді» — жодних відчутних наслідків для неї... Традиційну прихильність британців до королівської влади не в змозі зруйнувати розчарування в тій чи іншій конкретній особі. Монархія — національна традиція. Монархи у Британії царствують, але не керують. І тому... нікому не заважають. Деспотична модель управління, така мила душі й серцю російського монархіста («православ'я, самодержавство, народність»), чужа жителю Британських островів. Стара традиційна прихильність до монархії для нього — це як старі теплі шкарпетки: терті, штопані, але свої, такі зручні й звичні... Тому в демократичній Англії монархію підтримують люди усіх політичних уподобань, і вона тут така міцна.
Однак ні в кого вже не викликає питань: Віндзорам і принцесі Діані просто-таки не судилося ужитися «під одним дахом». І королівський двір за це засуджували, і королеву Єлизавету ІІ, і її чоловіка — принца-консорта Філіппа, і її матінку, рекордсмена серед віндзорських довгожителів. Головне — сам принц Чарльз, чоловік Діани, виявився у цих сварках «по інший бік барикад». Тож опинився в англійців у немилості. При цьому не лише з причини відсутності любові до дружини. Чарльз чинив так, як того вимагає палацовий етикет, був вірним історичній традиції, виконував настанови матері, сім'ї. Традиція вимагала, щоб Діана «знала своє місце». Не кохає чоловік? Має змиритися, стерпіти, вдати, зробити вигляд... Заради інтересів монархії, заради обов'язку, заради дітей...
Але молода, палка, відверта у своїх проявах Діана була просто «іншою». Вона уособлювала нову добу. Добу рівності між чоловіком та жінкою, добу природності, відвертості й простоти у стосунках між людьми. Вона відкидала цінності та якості, які протягом століть несла у собі британська аристократія, виставляючи їх як «суто англійські» риси характеру — зверхність до тих, хто нижчий за тебе на соціальних сходах, холодна байдужість до оточуючих, іронія, презирство і неприязнь до «чужих», до неанглійців, показна байдужість навіть до власних дітей (яких «має бути видно, але не чутно»)... Діана могла також не жалувати слуг у палаці. Але вона все ж була значно більше продуктом модерної доби. Мріяла «про життя, як усі», воліла насолоджуватися простими земними радощами, які доступні освіченій жінці середнього класу. Бажала виховувати дітей у середовищі, яке б познайомило майбутнього монарха з життям звичайних британців.
У бесіді з відомим американським журналістом Ларрі Кінгом лондонський таксист розповідав, як він одного разу, незадовго до її загибелі, застряг у автомобільній «пробці» поруч із машиною Діани. Одразу ж у них виникла розмова. Кілька хвилин вони перекидалися жартами, сміялися... Ось таку Діану Англія і обожнювала. Однак ніякої «кризи монархії» це обожнювання не викликало.
У червні 1998 року у Британії було зареєстровано небачений бум дітонародження. Психологи пояснюють його... також впливом загибелі Діани. На їхню думку, люди підсвідомо прагнули замінити втрату улюбленої людини дитиною. А сьогодні... Хоча «феномен Діани», масова національна істерія, викликана її смертю, міфологізація її образу вже не турбують англійців так сильно, як попервах, Діана й після смерті залишається Very Important Person. Тож прояснення феномену Діани, відмивання його від усіляких нашарувань, — і позитивних і негативних, — важливе завдання для англійської соціології та психології ще на довгий час.
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
