Я вам розкажу все про Одесу...

                Про те, скільки років виповнюється «перлині біля Чорного моря», у середовищі істориків точаться суперечки. За офіційною думкою, Одеса — місто молоде. 2 вересня їй «стукне» 213 років. За дату заснування міста прийнято 1794 рік — саме в ті часи (1789—1791) під час російсько-турецької війни російське військо і запорозькі козаки під проводом А. Головатого і З. Чепіги здобули ці терени з поселенням Гаджибей (Хаджибей, Качибей, Качибеїв). У 1792—1794 рр. Гаджибей перебудували під керівництвом фельдмаршала О. Суворова на військову пристань і 1795 р. (лише!) перейменували на Одесу на підставі помилкового здогаду, що тут із IV ст. до н. е. по кінець IV ст. н. е. існувала грецька колонія Одесос. Отже, «заснуванням» міста під назвою Гаджибей вважають 1794 рік, а не 1795-й, коли його перейменували. Оскільки в цьому випадку не заперечується попередництво Гаджибея в історії Одеси, то, можливо, треба дослухатися до тих істориків, які наголошують, що вiдлік вiку Одеси слід вести з 1415 р. — першої згадки про Качибей у Литовському літописі. Цей факт був би додатковим козирем у руках тих, хто заперечує, що народження міста вiдбулося за наказом російської імператриці від 27 травня 1794 року.

                Незважаючи на те, що після приєднання Гаджибея до Російської імперії та вигнання з нього татар і турків наприкінці XVIII ст., це місто, змінюючи назву, перетворюється з азійсько-мусульманського на європейсько-християнське, змінюючи свій архітектурний, культурний і духовний вигляд, заперечення спадкоємності є недолугим. Адже історія знає чимало прикладів. Наприклад, після захоплення Константинополя турками 1453 р. це місто з християнського перетворилося на мусульманське, з грецько-ромейського на турецько-тюркське, з європейського на азійське, і не лише за етнічним складом населення, а й за архітектурою, традиціями і духом. Одначе це не дає підстав для того, аби вік сучасного Стамбула визначати датою, коли султан наказав змінити назву Константинополь на Істамбул, забудувати його палацами і будинками у східному стилі, мечетями і гаремами.

                Іншим прикладом може бути галицький Збараж, відомий із Волинського літопису 1211 року. Його чимало разів спалювали до тла, руйнували так, що навіть давню фортецю зрівнювали із землею, неодноразово перебудовували... Але нікому не спадало на думку час відбудови міста вважати за його нове заснування. А скільки разів змінювали не лише назву, а й національність, а разом із нею — й атмосферу міста Даугавпілс (до 1893 р. — Динебург, до 1917 р. — Двінськ), Калінінград (Кенігсберг), Клайпеда (Мемель), Білгород-Дністровський (Фегер, Четате-Албе, Аккерман). Список можна продовжити...

                Як зазначає академік Богдан Сушинський у своєму історичному есеї «Одеса, історія, написана століттями», «усі спроби українських істориків повернутися до питання визначення дати заснування міста до існуючої міжнародної практики і традицій одразу наштовхуються на різкий спротив прибічників російського імперського тлумачення, для яких важливою є, насамперед, кінцева мета — будь-що відстояти тезу: «Одеса є «ісконно» російським містом». А «ісконно» російським містом вона є тому, що заснована наказом російської імператриці Катерини II. І позаяк вона заснована російською імператрицею, то ніяк не може бути «українським містом ані за своєю культурою, ані за тим, що залишається в складі України».

                Себто в разі встановлення скульптури на Катерининській площі гору візьмуть лише російські імперські амбіції з безглуздим трактуванням перейменування міста, його заснуванням і зазнає поразки українство, яке втратить щонайменше у двох позиціях. Перше — це ганьба, оскільки возвеличування людини, що знищила українське козацтво, є нелогічним і неприпустимим на українських землях. А по-друге, закріпиться міф про заснування міста росіянами, з усіма наслідками, що звідси випливають. Отже, святкуючи День міста Одеси, пам'ятаймо, що не все так однозначно.

Павло ШУБАРТ.