«Таких файних музик зроду-віку не чули», —

                Люди страшенно полюбляють комфорт, однак інколи їм це набридає. Тоді вони тікають від міської метушні подалі і зупиняються десь на периферії. Особливе прагнення заховатися від асфальту і переповнених транспортом вулиць виникло цими вихідними. Етнофестиваль якраз є цією місциною, де і відпочити можна, і розуму набратися. Як кажуть, чим важча дорога, тим кращі враження. У селище Підкамінь на Львівщині поїзди не ходять, літаки не літають, автобуси — по графіку. Однак їхали туди масово з усіх усюд. Фестиваль відбувався вперше, тривав закономірно три дні, програма подібна до всіх попередніх гулянь, однак не обійшлося без родзинок.

                Місцину вибрали ту, що треба. Напевне, якби боги Олімпу хотіли погуляти на землі, то спустилися б саме у селище Підкамінь. Просторе урочище неподалік пам'ятки природи «Камінь» і Підкаменського монастиря ХVII—XIX століття притягувало туристів магнітом. (Можливо, не в останню чергу завдяки аромату сіна, від якого аж паморочилося в голові). Підкаменем без будь-яких стимуляторів настрою всі усміхалися і потискали руки навіть незнайомим. Ще до заходу сонця молодь піднімалася на величезний камінь з допомогою спортивного спорядження. Олена з Києва каже, що займається скелелазінням уже рік.

                — Мені подобається відчувати себе на самоті з небезпекою. Але в спортзалі чи розважальному комплексі це трішки притуплені відчуття. А тут справжня скеля, вершина, просторе небо і неймовірний краєвид. Будь-які енергетичні напої нехай заховаються, — каже дівчина, яка щойно спустилася з Каменя.

                Щоб себе розважити, далеко не треба ходити. На місці і повітряна куля, і футбол, і гойдалки для малечі, і лицарські бої. До речі, це вперше за фестивальний літній період вхід на музичне дійство був безкоштовним. І з наметовим містечком все о'кей, і з туалетами, і водою. Хоча неподалік не було річки, але джерело і колодязі замінили купання. Кому ж не сиділося на місці, той міг погуляти в лісі, сходити в монастир на молитву чи поїхати в Почаїв, бані якого виднілися посеред лісу. Поїсти і попити — теж жодних проблем. Місцеві жителі виявилися досить привітними і звиклими до зеленого туризму. За 15—20 гривень гостей і прихистили, і погодували, і легендами розважили. А щоб відчути екстрим і що ти не в Європі, варто пройтися до фестивальної галявини пішки. Дороги грунтові, посипані принагідно перед фестивалем гравiєм, однак відчуття природи і людської недоторканності збереглося. Дика енергія на кожному кроці. Як добре, що ми маємо такі дороги і такі поля, на яких святкувати День незалежності — мрія для урбанізованого українця.

                Музична частина теж добре продумана і організована. Сцена велика, звук перфектний, навіть екран для тих, хто хотів за всім споглядати біля наметів. Виступали при тому лише українські гурти, про які чомусь багато любителів музики ще не чули. Першого дня, коли тільки починали з'їжджатися звідусіль фестивальники з великими наплічниками, на сцені виступали гурти зі Львова «Люди добрі» і «Тарасова ніч», закарпатці «Гудаки» та кияни «Дримба-ДаДзига».

                — Скільки не їжджу по фестивалях, але «Дримби-ДаДзиги» ще не чув, — каже Олексій. — А він, виявляється, один із найкращих, що мені доводилося чути. Етнічно, легко і драйвово. Треба неодмінно знайти їхній диск. Оце так хлопці лабають!

                Якщо кияни вразили відвідувачів професійністю, то «Люди добрі» — дотепністю. Студенти Львівської академії мистецтв позбирали співанки зі всіх регіонів і жартували з перцем. Найвдалішим стьобом була пісенька з закарпатської електрички, коли цигани просять на клей. Звідси пішла і назва гурту. «Люди добрі, я з Закарпаття. Хату затопило, їсти немає що, дайте на хліб, а то зле вам буде».

                Другого дня програма була суворіша, точніше — готичніша. Хедлайнери «Кому вниз» задали містичного ритму фестивалю. Ще й погода відповідала настрою. Трішки дощило і неймовірно пахло соснами. До добрих нацистів, як про них відзивалися деякі критики, входили у світ русалок і чугайстрів гурти «Пропала грамота», «Замкова тінь» і «Ломагас Бенд».

                А в неділю, написано в Біблії, робити не можна і сумувати заборонено. Тому на ранок про містику всі забули, бо гуляти треба було з неабиякими варятами. Їх навіть в ієрархічний ряд не поставиш. Один одного кращі і позитивніші. «Гуцул Каліпсо» зі своїми переспівами «Братів Гадюкіних» і буковинськими наспівуваннями розсмішать навіть затятого гота. Вінничани «Тік» хітами «Вчителькою» і «Оленями» підірвуть із землі мертвого. А на додачу — «Оркестр Віто» і «Поліна Віардо», з більш етнічною грайливістю.

                Ходити босоніж по траві у вишиванці, митися у джерельній водиці, слухати найкраще — українське, спати під зорями, їсти яблука просто з-під яблуні — більшого щастя на землі немає. Однак і нещастя приліпиться у райський куточок. Неподалік туалетів намет розкинули політики від блоку Литвина. Ото було сміху, коли парубки після декількох літрів пива ходили розпитувати, що то за товариш хоче, аби вони свій голос за нього віддали. А ще жартували, що місце для агітації вибрали файне, бо часом у тих синіх будках паперу не вистачає.