Гектар волі в Гуляйполі

                Святкова п'ятниця. За три години до відкриття «Дня незалежності з Махном» наша маршрутка, щонайменше 99,9 відсотка пасажирів якої прибули у статусі фестивальника, потрапила в обійми Гуляйполя. На стадіон «Сільмаш» годі було й потикатися: навіть о дев'ятій годині ранку від «гектара волі» віяло ну дуже теплим дискомфортом!.. Гриміло якесь залізяччя, гепали молотки влаштувальників трьох сцен... Обабіч стіни стадіону ширилося  різнобарвними банями наметове містечко фестивальників...

                «Замельдувався» в Інформцентрі фестивалю — і в місто, тінистими вулицями якого малим гасав великий анархіст. Його ровесник-велосипедист ледь не збив мене на розі вулиць 3-го Інтернаціоналу і Базарної. В умовах «екстриму» розбалакав пацана швидко. Сашко з якоюсь злістю буквально вихлюпнув із себе: на фестиваль, мовляв, я все одно піду! Хоч учителька нам боронить — матюки, каже, там! Додому дзвонила... А батько своє: як хороша людина щось «не те загне» — півбіди; страшніші політики, що красиво брешуть!

                Про ставлення гуляйпільців до фестивалю годиною раніше я запитав у тезки юного симпатика Махна, голови держадміністрації району (її керівники у повному складі зустріли День незалежності у робочих кабінетах!). Олександр Дудка душею не кривив: «Громада розділилася в оцінках, приблизно 50 на 50. І ми вирішили: нехай проводять! А на 15 вересня намітили ще один, «домашній» фестиваль. «Вольниця» буде для тих, хто не сприймає «День незалежності з Махном».

                «Дурні деякі мої земляки, — вважає 72-річний екс-кочегар Володимир Білай, котрий, опираючись на костур, повільно шкандибав до стадіону. — Махно — це ж воля! Тому мій батько і був не таким, як треба совєтам, а з анархістами. Піду гляну, що там утне молодь».

                Глянути ж було на що. Опівдні колона анархістів на чолі з головним «провокатором» Олесем Донієм, а також Світланою Поваляєвою, Сергієм Пантюком і Лесем Ульяненком та барабанщиками продефілювала вулицями Гуляйполя до мерії. Ледь не годину «бігали» на ходулях «києво-могилянки» Роксолана Лудин та Ірина Листопад, гупали бубони під вікнами воїстину «регіонального» мера — Олексій Неміч так і не вийшов до люду. Вочевидь залишився при своєму «фе!» «Дню незалежності з Махном». Лише визирав інколи з вікна — доки одна з кобил, найближча до пана Неміча (!), о 12.40 не долучилася до протестної акції і смачно справила нужду (ніби знала аполітична коняка, що за одержані від оргкомітету 20 тисяч орендних гривень мерія не спромоглася облаштувати на стадіоні бодай один, даруйте, нужник). Дружний регіт — і колона марширувальників iз «фест.анарх.прапорами» і трьома тачанками з кулеметом відправилася у зворотному напрямі.

                Ніхто з «мерської» команди не «засвітився» і на стадіоні. Анархічно-лаконічне слово панів Донія і Дудки («Тільки чинуші  День незалежності святкують у Києві, а не в серці степів українського півдня!») — і фест помчав.  Чайка-ведучий відразу ж застеріг, що можна побачити, почути і робити усе  що завгодно! І гасло на сцені відповідне: «Воля або смерть!». За якусь мить я запримітив Бабу Ягу з мітлою — приготував фотоапарат і почав шукати Тараса Чорновола. Та поєднати на плівці ці дві персони не вдалося; почув лише від нардепа, яким це вітром його занесло до Гуляйполя — чи не зіставити анархію політичну з гуляйпільською? «А в нашій політиці не анархія, а хаос — заперечив парламентар-«регіонал». І тут же визнав, що «Це ще гірше... Сюди приїхав, бо маю час. Якби мені було написано десь сидіти чи виступати — поїхав би туди, а не в Гуляйполе».

                Без вагань кидалися у вир фесту його «старожили». І волосині від москаля ніде було впасти, приміром, у хаті-читальні Лірника Сашка! Тут постійно сотні шанувальників і його незмінний колега-бард Едик Драч. Свій «Вертеп», як того і вимагала публіка, Сашко читав щодень. Потішив він і аналізом української культури (стаття «Невсеремось!»). А розпочинав і завершував митець свої виступи колективним виконанням Гімну України — деінде я не бачив такої шаленої щирості виконавців! Розкуто поводилися й учасники боді-арту: юнаки і юнки охоче підставляли оголені тіла під пензлі музикантів та літераторів...

                Попри шалену спеку, збирали своїх шанувальників й автори нових книг (Павло Вольвач, приміром, презентував свою поетичну збірку); до «Махновських читань» долучилися Діма Лазуткін, Андрій Кокотюха, Сергій Пантюк, Олег Соловей... «Заведена» публіка почала вимагати «озвучену» Ірену Карпу, однак, як мені потім сказав Доній, її машина обламалася за 180 км від Гуляйполя, й Ірена ледь встигла на виступ у вечірньому концерті (група «Карпа», донедавна — «Фактично самі», добралася без пригод і вчасно налаштувала апаратуру).

                Класною була музскладова фестивалю. На перше — «Чорнобривці», а «на друге випало перше — київський «Борщ», — як дотепно підмітив ведучий. Крім звабливо-запальної Ірени з «Карпою», меломанів «накрутили» також «Мертвий півень», «Танок на майдані Конго», «Ot vinta», «Тік» (вінницький гурт визнано «Махновським відкриттям» фестивалю). Від масового танку на «гектарі волі» порохнява здіймалася над юрбою і змішувалася з димом від шашличниць. Там гуляла місцева еліта, окупувавши у кафешках тисячу з лишком місць. «Хто приїде на фестиваль у 2008-му?» — цікавиться ведучий. Над стадіоном — ліс рук.

                Не обійшлося і без проколів. Двоє братів-гуляйпільців попрохали мене, аби... змінили сценарій... Мовляв, акцію «Томатний лідер нації» вирішили провести біля «Стіни Пер-Лашез». Помідорами — по цвинтарю Парижа, де похований Нестор Махно? Жах! Олесь Доній зреагував на мою пораду, і портрети дев'яти популярних українців було вивішено «просто на стіні». І все ж ледь не дійшло до бійки: коли група «конкретних» молодиків підпалювала портрети «помаранчевих» — міліція лише спостерігала; і почала відтісняти усіх чимдалі, тільки-но хтось приставив коробку до портрета «дона Януковича» і почав гамселити... Опівночі ж ці ж «рускоязичниє» де-факто зірвали нічну бардівську ватру, окупувавши мікрофон... Відверто невдалими вийшли телепародії «Свобода слова з Васіком Шустрим» і «Шість копійок з Романом Чайкою» — хоча не з політичних мотивів...

                Реально оцінив ситуацію Лесь Ульяненко: «Торік був фестиваль «помаранчевим», тепер стає «біло-червоним». Чому?.. Треба визначатися»...

                До охорони фестивалю було залучено понад сотню міліціянтів. «Чому ніхто з вас не розмовляє державною мовою?» — поцікавився я було в одного з них. І почув: «Да я же русскій!» Не хотілося б  ще колись бачити ці розлючені очі... Як і переконувати грека Хандогі з його п'яними «руськими» друзями, що вони живуть в Україні і давно мали б бодай розуміти українську мову! Прикро, що цього разу російська лунала як від продавців чи міліціянтів, так і в багатьох наметах... Брати Дашевські запевнювали мене, що «цей фестиваль стане інтернаціональним»...