Пішов некиївський талант

                У суботу Україну облетіла трагічна звістка, у правдивість якої важко було повірити: в Одесі помер Віктор Прокопенко. Свідомість відмовлялася прийняти новину, настільки потужно, здавалося, вирувало життя у цій людині. Але смерть не рахується з подібними доводами і зупинила серце Прокопенка у віці 62 років. Стільки ж було й Валерію Лобановському, коли він пішов із життя...

                Віктор Євгенович був одним із небагатьох видатних українських фахівців, хто оминув школу київського «Динамо». Вихованець маріупольського футболу виступав за команди «Локомотив» (Вінниця), «Чорноморець» (Одеса), «Шахтар» (Донецьк), «Локомотив» (Херсон). У чемпіонатах СРСР майстер спорту СРСР провів 85 матчів, забив 13 м'ячів, ставши бронзовим призером першості 1974 р. Виступав за олімпійську збірну СРСР.

                Працював як другий тренер «Чорноморця» (1977—81), а потім і як головний (1982—86, 1989—94). Також тренував волгоградський «Ротор» (1987—88, 1994—99), «Шахтар» (1999—2001), московське «Динамо» (2002—03). Вигравав Кубок України (1992, 2001), ставав срібним призером чемпіонатів Росії (1997) й України (2000, 2001). Скалкою у його серці сиділо те, що він так і не зміг привести до золотих медалей національних чемпіонатів ні «Ротор», ні «Шахтар» — про це він, зокрема, згадував в інтерв'ю «УМ» дворічної давнини. Але саме Прокопенкові ці клуби зобов'язані своїм злетом. Він став першим наставником, що вивів «Шахтар» у груповий етап Ліги чемпіонів (2000). У 2004—06 рр. заслужений тренер Росії й України працював спортивним директором «Шахтаря». Його депутатство стало виявом вдячності Ріната Ахметова людині, яка вчила його розуміти футбол. Саме під керівництвом Прокопенка перший матч у своїй історії 1992 року провела збірна України.

                Він з повагою ставився і до вболівальників, і до журналістів, котрі запам'ятали його добрий одеський гумор, якого нам тепер бракуватиме... Світла вам пам'ять, Вікторе Євгеновичу.