Цицерони в пелюшках

      Ваша дитина весела, задоволена собою та світом, який її оточує? Вона почувається впевнено, спілкуючись з однолітками та дорослими? Здоров'я дитини, насамперед психічне самопочуття, неабияк залежить від того, чи правильно вона говорить. Зазвичай, на проблеми з мовленням дітей дорослі звертають увагу аж у школі, де, як-не-як, усім доводиться читати на швидкість, вчити напам'ять і декламувати віршики, де на вимову школярів звертає увагу логопед.

       «Я краще вдома пограюся, — похмуро дивлячись на матір, каже п'ятирічний Роман. — Хлопці називають мене ломом». Це перша неприємність, спричинена невмінням вимовляти звуку «р». Щоб такі хлопчаки, як Ромко, не відчували себе неповноцінними через мовленнєву ваду, з малюками треба працювати від народження, стверджують педіатри. Адже саме з розвитком мови в дитини вдосконалюються відчуття і рівень сприйняття світу, що дозволяє їй рости здоровою та повноцінною особистістю. Дарма деякі молоді батьки вважають, що вирішенням мовленнєвих труднощів мають займатися тільки педагоги і логопеди. Найпершими починати мовну роботу з малюком повинні саме батьки, причому неодмінно з перших днів його появи на світ. У поміч їм Інститут розвитку інтелекту дитини в рамках проекту «Вчитися ніколи не рано» видав книжку дійсного члена Академії педагогічних наук, доктора педагогічних наук Алли Богуш «Мова дітей». Тож пропонуємо вашій увазі її фахові поради молодим мамам.

      Перші звуки, які видає немовля, схожі на крик. Криком воно сповіщає про те, що їй дошкуляють холод або голод. Це — негативна реакція на подразники незнайомого навколишнього світу, але водночас і перший крок до майбутнього мовлення. Бо саме перший крик малюка готує мовленнєвий апарат до звуковимови, розвиває мовленнєве дихання. Звичайно, дитина не повинна багато кричати, бо якщо вона голосно і довго плаче, це може бути ознакою нездоров'я, і краще звернутися за порадою до лікаря. Але й постійне мовчання — недобре.

      Позитивна комунікація дитини зi світом починається з агукання. На відміну від крику, агукає немовля, коли задоволене, що його пестять, голублять. Тому важливо, щоб у короткі проміжки неспання мати була особливо ласкавою до дитини, погладжувала її, усміхалась, вимовляла її ім'я, намагалась зосередити на собі погляд і взагалі викликала малюка на контакт. Уже на другому місяці життя маля має вимовляти перші приголосні звуки — г, к, кх, які переростають у нескладні звукові поєднання агу, гугу, ау. В ці перші місяці отримати відповідь на звертання дорослого важко, але це не означає, що з немовлям не потрібно спілкуватися.

      На другому місяці життя, розмовляючи з дитиною, слід повільно обходити ліжко чи манежик, щоб вона визначала джерело звуку, і відповідно реагувала — поверталась, посміхалась, відповідала своїми звуками.

      У три-чотири місяці здорові, розвинені діти від агукання переходять до мелодійного гудіння, виразно вимовляють звуки а, у, е, й, р , к, т, а також їх поєднання.

      У п'ять-шість місяців у белькоті малюків розрізняють склади «ба-ба-ба», «ва-ва-ва», які так тішать батьків, котрі вважають цю нехитру «розмову» першими словами. У цей час неодмінно промовляйте дитині нові склади, щоб вона повторювала їх за вами, чітко розмовляйте з нею, називайте їй іграшки і співайте пісень.

      Шестимісячним діткам час влаштовувати «показ із називанням»: показати собачку, розказати, яка вона, як гавкає. Спитати: «Івасику, де собачка?» Запитання типу «де?» стимулюють розвиток розуміння мови. Корисними є ігри у схованки коли дорослий ховається під хусткою або за манежик і гукає: «Куку, мама, де мама? Немає мами».

      Однорічну дитину дорослі мають щодня вчити вимовляти нові слова і ув'язувати їх у речення. Краще це робити, звертаючись до неї із проханням «скажи». Приміром, коли Мишко показує рукою на м'яч і каже: «Дай!», дорослому варто перепитати : «Що тобі дати — м'яч? Скажи: «Дай м'яч»!»

      Півторарічній дитині показують сюжетні картинки. Сюжети нескладні — мама готує обід, діти граються абощо. Нехай тоді дитинча назве, що мама робить, що тримає у руках, чи весела, що готує, що на плиті, в чому одягнена, якого кольору одяг і так далі.

      Також у цьому віці читають малятам народні віршики — «Ладусі-ладусі», «Сорока-ворона», «Кую-кую чобіток», «Водичка», «Іде коза рогатая», «Курочка Ряба», твори Агнії Барто «Сонечко», «Наша Таня». Прочитайте віршик кілька разів, супроводжуйте слова діями, а тоді залучайте до читання дитину. Наприклад:

Дорослий: Ладусі-ладусі, де ви були?

Дитина: У бабусі.

Дорослий: Що їли?

Дитина: Оладки.

Дорослий: З чим оладки? (З медком та з солодким молочком...)

Дитина: Шу...у...у...у... Полетіли.

Дорослий: На голівоньку сіли, півником заспівали:

Дитина: Ку-ку-рі-ку!

      Показуйте інсценівки. Влаштуйте на столі декорацію з іграшок і розкажіть історію про якусь іграшку чи ляльку, залучаючи до розповіді дитину.

      Корисними є також ігри на звуконаслідування. «Гуси-гуси», «Автомобілі», «Курчатка», «Поїзд», «Хто як кричить». Наприклад, беруть двох іграшкових гусей, ховають їх під стіл і пропонують дитині погукати їх. «Давай покличемо гусей — гуси- гуси, гуси-гуси». Потім виставляють іграшки на стіл. «Га-га-га! — Їсти хочете? — Так-так-так». Потім віддають дитині іграшки, щоб вона гралася самостійно.

      З другого року життя дитину привчають до ввічливої мови, вживати «чарівні слова» подяки та дозволу («дякую», «можна»). Неабияк важливо проводити щоденні заняття на розвиток мови по 8—10 хвилин. Такі, як демонстрація і називання предметів у дії, спостереження за живими та рухомими об'єктами — тваринами, пташками, транспортом. У дитини запитують: «Що робить лялька?» — і дають можливість їй відтворити дії. Повторюють слова: «Машина їде, бі-бі-бі, поїхала машина». Розглядають картинки, показують їх, ховають: «Де собачка? Немає собачки». Потім просять дитину знайти собачку, котика, зайчика і так далі. Свої дії дитина має супроводжувати словами.

      Дуже важливо, щоб ви не повторювали за дитиною неправильної вимови, не сюсюкалися, не передражнювали її. Натомість вона має дослухатись до правильної вимови дорослих.

      На третьому році життя індивідуальні заняття із малям треба проводити 3-4 рази на тиждень упродовж 10-12 хвилин. Знову ж таки спостереження на вулиці і вдома, ігри на звуконаслідування, як-от із гусями. Читайте і завчайте разом напам'ять вірші, розглядайте картинки. Дитині треба читати віршики, потішки, пісні, народні казки, такі як «Курочка Ряба», «Ріпка», «Колобок» чи «Козенята та вовк» Костянтина Ушинського. Розігруйте забавлянки «Печу-печу хлібчик», «Ой чуки-чуки», «Кицю-кицю», «Качка», «Хлюп-хлюп водиченько», «Пальчик-пальчик», «Калачі». Дитина має не просто слухати, а грати, навчаючись правильно промовляти слова разом із дорослим.

      Наприклад, читаючи забавлянку «Наш хлопчик», мати пропонує дитині показати пальчики. «Олесю, де твій пальчик? Покажи мамі пальчик. Ось Олесин пальчик. Покажи ще один пальчик. Ось ще пальчик». Так дитина показує всі пальчики. Потім мама показує свої пальці, бере пальчик дитини і читає забавлянку:

«Оцей пальчик — наш дідусь,

Оцей пальчик — баба,

Оцей пальчик — наш татусь,

Оцей пальчик — мама,

Оцей пальчик — хлопчик наш (дівчинка наша),

А звуть його (її) — (ім'я дитини)».

      Завдяки таким систематичним вправам у трирічному віці дитина зможе вільно спілкуватися з дорослими та іншими дітьми, використовуватиме всі частини мови, стане активним співрозмовником. У подальшому потрібно ускладнювати мовленнєві завдання, збільшувати тривалість розмов, і ваша дитина порадує вас справжніми успіхами у спілкуванні, навчанні, з пелюшок стане справжнім «цицероном» і подякує вам за те, що ви ввели її сильною та підготованою у світ спілкування без зайвих «фіфектів фікції».

Алла БОГУШ,

дійсний член Академії педагогічних наук України,

зав. кафедрою Південно-українського державного університету імені Костянтина Ушинського.