А ти заплатив за яблуньку?

      Оце вже ми дочекалися! До хвірток власників городів у селах, селищах, містечках і навіть великих містах найближчим часом може постукати люб'язний податківець і просто перепитати: «Ви сплатили податок за вирощену продукцію?». Як не гірко це визнати, він буде правий. Новий рік потішить нас не лише «найнижчим в Європі» 13-відсотковим прибутковим податком на доходи громадян, який широко рекламують телеканали. На селян-городників очікують радикальніші зміни. Сталін просльозився б — легендарну практику його часів перераховувати і обкладати податком кожну яблуньку, яйце і бурячину митарі можуть повторити у 2004 році. Принаймні у бюджеті відповідна стаття для наповнення існує.

Невипадкова випадковість

      Нині втратив чинність датований ще 1993 роком декрет Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян», який передбачав, що «до сукупного оподаткування доходу, одержаного громадянами... не включаються: доходи громадян від продажу вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій ділянці продукції рослинництва, бджільництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки». Натомість з Нового року запрацював Закон «Про податок з доходів фізичних осіб», у якому немає згаданої норми. Під «роздачу» потрапили всі, навіть дачники, навіть засновники садових кооперативів.

      Як сьогодні розказують депутати і урядовці, сталося все зовсім випадково: новий закон скасував відповідний урядовий декрет, а рятівну норму в ньому... пропустили. За великим рахунком, у цьому немає нічого дивного, бо навряд чи хтось із завсідників будинку під «куполом» (особливо тих, що працюють у профільному Комітеті з питань фінансів та банківської діяльності й кроку не можуть ступити без дорогущих джипів і «мерсів») змушений заробляти додаткову копійку, длубаючись на грядках, — їм вистачає державних і бізнесових доходів. Навіть якщо город є в батьків, сини-законотворці, як правило, мало ним переймаються. Тому цілком зрозуміло, що під час прийняття запропонованого урядом Януковича закону більшість парламентаріїв забула про інтереси 20-мільйонної армії селян. А податківці — люди підневільні: норма є, тож треба її виконувати.

      В уряді навіть встигли затвердити методику обчислення доходу підсобного селянського господарства — за допомогою вибірки і Держкомстату, щоб коректно нараховувати податки. Тільки погано прорахували, до якого соціального вибуху призведе це нововведення на селі, де більшість сімей, отримуючи мізерну зарплату, тільки й виживають із проданого молока, зарізаної курочки та вирощених на городах картоплі, буряків, моркви, які потім продають на трасах і базарах, щоб прохарчуватися та якось взути до школи дітей. Через телерекламу цим людям буде нелегко пояснити, чому за виживання треба платити податки...

Робота над помилкою

      Думка про те, що зробили щось суспільно шкідливе, законодавців таки відвідала. Постфактум. Кабалістичний закон був уже схвалений Верховною Радою і підписаний Президентом, коли голова фракції Аграрної партії Катерина Ващук ініціювала проект «Про внесення змін до статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (щодо доходів особистих селянських господарств)». Краще пізно, ніж ніколи. Як член Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Катерина Тимофіївна пропонує доповнити норму «доходи, які не включаються  до  складу  загального місячного або річного оподатковуваного доходу» суто селянським підпунктом: «доходи від реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної в особистих селянських господарствах (не більше 2 га), на землях для ведення індивідуального дачного будівництва (не більше 0,10 га) і для ведення садівництва (не більше 0,12 га)». Проголосувати за подані зміни мали у вівторок. Але оскільки нещасливого 13 січня пленарне засідання так і не почалося, життєдайні поправки залишилися лише в проекті.

      Що станеться без їх прийняття, передбачити неважко. Кажучи канцелярською мовою комітетської пояснювальної записки, «це призведе до зростання цін у 2004 році на сільськогосподарську сировину, вирощену в особистих селянських господарствах, до скорочення сільгоспвиробництва, а також до значного скорочення виробництва продукції харчової промисловості, руйнації переробної галузі агропромислового комплексу». Заздалегідь цього ніхто не передбачив. Ось ціна за відсутність справді селянського, а не аграрно-колгоспного представництва в українському парламенті, де порятунок потопаючих завжди був справою рук самих потопаючих.

Корекція з брачком

      Навіть якщо законопроект Ващук приймуть (за словами аграрного віце-прем'єра Івана Кириленка, його підтримують у Кабміні і серед «більшовиків»), документ врятує від податківців далеко не всіх селян. 610 тисячам одноосібників, тим самим, що, повіривши указу Президента, вийшли із земельними паями, приєднавши їх до присадибного господарства, доведеться освоювати бухгалтерію і платити за вирощене на землі. Хоча досі вони обробляли вручну чи саморобним тракторцем понад два гектари землі і не платили податків. Земельний кодекс таку можливість передбачає: «Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання на місцевості земельної частки (паю)», — сказано в п. 2 статті 121. Отже, теоретично присадибною ділянкою можуть бути і 17-20 гектарів — принаймні на Херсонщині таких велетенських «присадибних господарств» вистачає.

      Запропонована ж агрофракцією редакція корегування чітко обмежує «пільгову» площу 2-гектарним масивом. Решту одноосібників фактично урівнюють у статусі з фермерами і колективними сільгосппідприємствами, змушуючи в будь-якому випадку платити прибутковий податок з доходів, хоча досі вони «жили» лише на земельному, який в середньому по Україні на рік становить 22 гривні з гектара.

Рівність для нерівних

      Навіщо ці податки і хто їх вигадав після неврожайного 2003 року, коли люди й так вивозять на м'ясокомбінати корів і дорізають поросят, бо не мають чим їх годувати? У Києві це пояснюють просто. Безвідносно до соціальної ситуації на селі, в уряді нарешті зауважили, що недобре, коли паралельно існують різні системи оподаткування: у одноосібників пільги одні, у фермерів — інші, а в реформованих КСП — ще інші. От і вирішили «згребти» різні форми господарювання під одну фіскальну гребінку, яка офіційно називається «роботою в рівних умовах».

      «Зараз усі суб'єкти господарювання — рівні. Дотацію на велику рогату худобу ми кому даємо? Що реформованим господарствам, що селянину, але 70 чи 80 відсотків великовагової худоби здає селянин, і він отримує з державного бюджету більше компенсації», — розмірковують столичні агрочиновники, забуваючи сказати, що «круті» господарники завдяки зв'язкам в уряді компенсаційні «пробивають» (та й то не 100-відсотково), а прості селяни бігають зі своїми квитанціями роками і не мають ніц.

      Оскільки аграрно-фінансову політику в державі визначають колишні голови колгоспів, які ніколи не працювали в шкурі фермерів, а тим більше одноосібників (яким довелося починати з нуля, із сапою й лопатою), то й «підтягати» дрібніші форми господарювання вирішили під габарити так званих великотоварних. «Щоб не було перетікання капіталу, — пояснює Іван Кириленко. — Він перетікає туди, де господарювати вигідніше. Інакше ми можемо спровокувати подрібнення земельних масивів. Пай узяли — приєднали до підсобного господарства, адже юридична особа має платити податки, а фізична — ні». За його словами, навіть 2-гектарні пільги — на час, поки протягом 2004 року розроблять і законодавчо затвердять «серйозну податкову реформу в сільському господарстві». І відповідно підготують населення, бо «непідготовлений до громадської думки бізнес-фінансовий інструментарій запроваджувати рано».

      Але вже сьогодні, судячи з підходів до вирішення питання оподаткування селянських дворів, можна зробити висновок, що селян, які без жодної державної підтримки наважилися вийти з колгоспу-КСП на самостійне господарювання, і надалі не стимулюватимуть пiдiйматися на ноги. Держава їх як не підтримувала, так і не підтримуватиме, хоч це передбачено Законом «Про особисте селянське господарство». Певно, щоб «бунтівники» (як часом у селах називають одноосібників) не встигли окріпнути, вбратися в колодочки й «врости» в систему аграрного сектору України, їх краще задушити в дружніх податкових обіймах. Принаймні великі земельні масиви ціліші будуть. А то ще, дивись, хтось із цих трудяг складе непотрібну конкуренцію майбутнім латифундіям.