Скромний пам'ятник, увінчаний хрестом-мечем, стоїть на околиці поліського села Мигалки, що на Київщині. Неподалік — братська могила. У ній навіки спочили 12 зовсім юних повстанців. Читаю напис на п'єдесталі: «Вічна пам'ять воїнам Української повстанської армії, які загинули тут у 1944 році в боротьбі за волю України».
Досі ніхто не знає їхніх імен. Однак достеменно відомо, що ті хлопці були у складі похідних груп загону командира Енея (УПА-Північ).
Восени 1944 року вони отримали завдання ознайомити звільнене від німецької окупації населення із програмою боротьби за незалежну Українську державу та діяльністю ОУН і УПА і вирушили у агітаційно-пропагандистський похід. Юнакам вдалося пройти Житомирщиною, Київщиною, частина навіть перейшла Дніпро і здійснила рейд Чернігівщиною. Але, переслідуванi військами НКВС, наприкінці 1944 року розрізнені загони повстанців були змушені відступити на захід. Одна з груп таких повстанців-пропагандистів опинилася на околиці Мигалок... Саме там відбувся нерівний бій молодих бійців із військами НКВС. Ці події чи не найдетальніше дослідив член Спілки журналістів України Віктор Лупейко.
Згодом на полі бою жительки Мигалок Зінаїда Ткачук та Ганна Герасименко поховали однолітків у братській могилі, яка 58 років одиноко стояла під віковічними соснами. Лише у 2002 році, незважаючи на спротив чиновників місцевого рангу, завдяки зусиллям Київського братства вояків ОУН і УПА та патріотів із Бородянщини Петра Петренка, Святослава Василенка, Леоніда Петренка та інших пам'ять загиблих повстанців була вшанована гранітним пам'ятним знаком, біля якого тепер завжди є свіжі квіти.
Є джерела, які засвідчують, що загиблі патріоти були з похідної групи українського націоналіста Данила Шумука, який майже сорок років перебував у польській та радянській неволі (провів майже 36 років у радянських тюрмах, концтаборах та в засланнях). У своїй книзі «Пережите й передумане», що була видана в Детройті у 1983 році, він розповів про рейд пропагандистського загону УПА. Шумук очолював цей рейд на Житомирщину та Київщину восени 1944 року. Згадує Шумук про перехід річки Тетерів під Білою Криницею, про загиблих на околиці Мигалок хлопців-«похідників», про проходження маршруту загону на Майданівку, Забуяння, Кодру, Макарівську Буду. Очільник цього руху був схоплений енкаведистами поблизу Богуслава 1945 року, після чого був під судами, трибуналами, але не зрікся віри в незалежнiсть України.
У документальній книзі Петра Мірчука «Українська повстанська армія. 1942—1952», виданій у Львові у 1991 році, є таке свідчення: «Літом і восени 1944 року відділи УПА-Північ провели 12 рейдів на східноукраїнські землі, у Житомирщину, Вінниччину й сусідні райони. Останній великий рейд на середньосхідні українські землі досягнув слобожанських лісів, звідки після великих боїв з військами НКВС повернули на захід...».
Нещодавно пам'ятник у Мигалках постраждав від рук вандалів. Його понівечили і облили фарбою...
Світлана КОЗЛЕНКО,
студентка Iнституту журналiстики.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
