Сантехнік — китаєць, електрик — таджик? Країна «голодує»...

Дані про безробіття в Україні якось не в'яжуться із величезним кадровим дефіцитом великих міст. Причому відчувається гостра потреба як офіціантів і слюсарів, так і топ-менеджерів. Невдовзі країна може зіткнутися з проблемою відносно дешевої азійської робочої сили

«Сині комірці»

                «Український ринок праці перенасичений працівниками офісів, хоча більше за все відчуває потребу в «синіх комірцях». Головна причина — це стереотип, який склався в 90-х роках ХХ століття: соціалістична ідеологія, що пропагувала престиж фізичної праці, зазнала краху, і робота, пов'язана з кваліфікованою працею, перестала бути заманливою для багатьох випускників шкіл», — так охарактеризувала ситуацію, яка склалася на українському ринку праці, менеджер із роботи з персоналом РА «Пропоную роботу» Юлія Приходько.

                Не секрет, що критична ситуація на ринку праці вже давно перестала бути локальною і притаманною, наприклад, лише великим містам. Найбільшою територією, що зазнає через це збитків, є Київ. За свіжими даними, на 2007 рік столиці не вистачає 30 тисяч робітників, а за статистикою міської служби зайнятості, на одного киянина припадає 6 вакансій. У кадровиків із приводу того чи іншого питання майже ніколи не було одностайності, але зараз усі спеціалісти стверджують, що Україна «голодує». Найбільш потрібні будівельники, водії, працівники закладів громадського харчування, продавці та заводські робочі. Юлія Приходько також додає, що необхідні й вузькопрофільні спеціалісти: прокладники кабелю, оператори устаткування, станочники. За даними сайту «Пропоную роботу», на будівництвах не вистачає до 1000 людей, велика потреба в касирах — 353 людини, продавцях — 935. Окрім того, багато фірм скаржаться на плинність кадрів. Здебільшого люди не затримуються довго на перерахованих вище посадах, звільняються у пошуках більшого заробітку. Так, середньостатистичний продавець-консультант у дорогому бутіку може отримувати до 2 тисяч гривень на місяць. Як на студента така сума є немаленькою, але для дорослої людини з родиною цих грошей у столиці не вистачить навіть на харчі.

                У ресторанному бізнесі офіціанти, бармени також не затримуються довго, на сьогодні столиця потребує більше 500 працівників у цій сфері, найнижча зарплата яких — 1 500 грн. «З одного боку, заклади громадського харчування дають можливість працевлаштування молоді, з іншого — більшість потенційних працівників приїздять з інших населених пунктів України. Для них цінність пропозиції щодо роботи, в першу чергу, це — розмір заробітної плати та соціальний захист. Тому роботодавцю важливо досягти оптимального співвідношення кваліфікаційних вимог до кандидатів та рівня заробітної плати», — розповідає «УМ» Світлана Шев'якова, директор з персоналу київської регіональної мережі ресторанів ТМ «Піца Челентано», «Картопляна Хата», «Япі». З огляду на це, намагаючись хоч якось врятувати ситуацію, більшість компаній підвищує заробітну платню.

                За даними Державного комітету статистики, в середньому по місту Києву зарплата піднялась на 10—20 відсотків, але навіть такий крок не звів до мінімуму дефіцит кадрів. У 2007 році середня заробітна плата водіїв зросла з 300 до 500 доларів, але ситуацію це кардинально не змінило, досі не вистачає майже 600 працівників цієї галузі.

                Директор із персоналу кондитерської фірми «АВК» Володимир Захаров відзначив, що простого підвищення заробітної плати вже не достатньо: «Для справжнього професіонала найкращою мотивацією є не те, скільки грошей він заробляє, а те, як він сам себе реалізує. Тому в основі, наприклад, нашої корпоративної культури є прагнення кожної людини досягати творчої самореалізації, побачити результати своєї праці».

                Фірми, залякані перспективою залишитися без професійного персоналу, навіть не відмовляються від працівників без досвіду роботи, адже саме з цих людей шляхом проведення тренінгів можна «кувати» майбутнє фірми — кадровий резерв. Володимир Захаров наголошує на тому, що саме навчальні програми можуть бути гарними мотиваторами для зацікавлення персоналу: «Вкладання грошей у підвищення кваліфікації та навчання наших співробітників — це не просто розвиток працівника, а й інвестиції в додаткову ринкову перевагу самої компанії та підвищення ринкової вартості співробітника як спеціаліста». Так, за 2006 рік компанія «АВК» провела більше тисячі навчальних заходів і витратила на все це більше одного мiльйона гривень. Крім того, майже всі провідні холдинги одностайно погоджуються з тим, що спеціалістів краще виховувати всередині фірми. Компанія «Євросєть» теж є прибічником формування свого власного кадрового потенціалу. Вікторія Калініна, директор з роботи з персоналом компанії «Євросєть», підкреслює: «На ринку праці справді існує дефіцит якісного персоналу, ми йдемо шляхом вирощування власного резерву. Приймаємо молодих людей, без досвіду роботи, але з високими особистими якостями, цілеспрямованих, з бажанням рости та розвиватися, тобто з нуля вирощуємо потрібних нам працівників».

Одеса — місто комерсантів

                На Вінниччині ситуація не краща, ніж на Київщині. Вищі навчальні заклади випускають удвічі більше спеціалістів, аніж професійні училища та коледжі. Тому і виходить, що на ринку праці перевиробництво фінансистів, менеджерів, юристів і велика недостача технічних спеціалістів. Така тенденція спостерігається і в інших областях України. На думку директора Вінницького обласного центру зайнятості В'ячеслава Гаврилюка, одним із шляхів вирішення підвищення престижу технічних професій є розробка та втілення програми перепідготовки тимчасово непрацюючих громадян. Цей проект уже почав реалізовуватися у Вінницькій, Одеській та Харківській областях.

                В Криму катастрофічна ситуація iз сезонними робітниками. Відкриття нових готелів та санаторно-оздоровчих комплексів загострює й без того великий дефіцит на сезонну робочу силу на місцевому ринку праці. За даними каналу ICTV, попит на обслуговуючий персонал на півострові кожний рік збільшується на 20—30 відсотків. Із червня по вересень Криму потрібно вдвічі більше робочих рук, ніж у міжсезоння. Крім того, Вікторія Калініна зазначає, що існує регіональна кадрова специфіка. «Наприклад, у західній частині України найважче набирати спеціалістів середньої ланки (керівники, фінанси, ІТ). Це пов'язано з низьким місцевим рівнем заробітних плат. Тому люди здебільшого виїжджають за кордон або в столицю. А, наприклад, в Одесі більше хороших комерсантів. На сході також важко знайти спеціалістів хорошого рівня — їх перекуповують великі холдинги», — окреслила ситуацію Вікторія.

Краще там, де нас нема

                Окрім того, що наших співвітчизників не задовольняє рівень зарплат, щороку вони намагаються виїхати в європейські країни у пошуках більш гідних умов життя. Країни радо приймають українських остарбайтерів, бо саме вони займають «нереспектабельні» посади, таким чином врівноважуючи соціальний дисбаланс. При цьому жодна з країн не пропонує мігрантам елітні професії, а запрошує на посади тих самих робітників заводів, медсестер, офіціантів, прибиральників, що потрібні й Україні. Точних офіційних даних щодо кількості мігрантів не існує, не кажучи вже про інформацію по регіонах/країнах. Але неофіційні джерела свідчать, що за останні роки виїхало за кордон від 3 до 5—7 мільйонів українців, це майже 15 відсотків від загальної кількості населення. Втім у спеціалістів щодо цього є певні сумніви. В інтерв'ю «Голосу Америки» провідний науковий співробітник Інституту соціології Академії наук України Ірина Прибиткова сказала, що 7 мільйонів українських заробітчан за кордоном — це перебільшення. Від сили їх, каже пані професор, 2—3 мільйони. Адже нещодавно у Португалії та Італії відбулась легалізація іммігрантів: з'ясувалося, що українських громадян у кожній із тих країн не більше ста п'ятдесяти — двохсот тисяч. Щодо тридцяти відсотків українців, які, згідно з результатами опитувань, ладні їхати працювати за кордон, Ірина Прибиткова також має сумніви: за її словами, психологічний стан готовності ще не означає реалізованого рішення про переїзд. Так, дані Інституту соціології Академії наук свідчать, що лише 12% українців мають досвід роботи за кордоном; і лише 6% планують їхати працювати за кордон цього року. Причому для тих, хто шукає заробітку за кордоном, це не обов'язково останній крок відчаю.

Парадокс?!

                Поки фірми воюють за працівників нижчої ланки, холдинги ведуть «тактичні бої» за персонал високого рівня. За прогнозами компанії International Data Corporation, у більшості фірм до 2008 року об'єм продажів, особливо в сегменті мережевих технологій, збільшиться на 18 %, але нестача кадрів зведе нанівець прибутки. В цей час майже всі європейські підприємства зіштовхнуться з дефіцитом кваліфікованих інженерів, який складає 0,5 млн. людей. У кожній третій країні європейського континенту попит на інженерів, наприклад, із тих самих мережевих технологій, буде перевищувати пропозицію більш ніж на 20%. З найбільшим дефіцитом зіштовхнуться країни Східної Європи, особливо ті, що не входять до ЄС. Наприклад, в Україні нестача спеціалістів буде сягати 33,5%, для порівняння: в Росії — 25,5%, а у Великобританії не перевищуватиме 9,3%. Крім ІТ та сфери обслуговування, «голодують» й інші галузі. Все більше скаржаться на нестачу професійних кадрів страхові компанії, зазначаючи, що стає все менше і менше мислячого персоналу середньої та вищої ланки.

                Цим, власне, і спричинена поява нової професії хед-хантер, такі люди шукають топ-менеджерів і «переманюють» їх за допомогою певних мотивацій у свої контори. Але прогнози невтішні: «мисливців за головами» стає все більше, а менеджерів меншає, тому не дивно, що більшість великих фірм не просто охороняють свої кадри, а ведуть майже криваві бої за нові. Ілля Фомін, управляючий партнер COMILFO Executive Search, коментуючи цю ситуацію, зазначив, що в Україні менеджмент тільки починає розвиватися, найчастіше власники компаній і виступають «топами» (топ-менеджерами. — Авт). Самих управлінців, які мають важелі впливу на бізнес, не так багато, а фірм, охочих мати перспективного менеджера, з кожним роком стає більше, тому й ведеться «полювання» на «топів». «Зараз склалась така ситуація, що менеджеру вже не досить просто запропонувати збільшення заробітної платні (для порівняння, якщо «топ» перспективної фірми отримує від 20 000 доларів за місяць, то пропозиція від іншої фірми збільшення зарплати на 5 000 доларів навряд чи його зацікавить), його буде більше цікавити імідж компанії, такий управлінець піде туди, де буде рости його престиж», — говорить Ілля Фомін. Також він розповів, що, наприклад, в Америці вже давно перевиробництво топів, пов'язано це з тим, що після розпаду тимчасових проектів багато управлінців залишається на вулиці. В Росії знайшли інший вихід із ситуації: великі холдинги запрошують з-за кордону «безробітних» мільйонерів, які є власниками своїх фірм, але не працюють.

Святе місце порожнім не буває

                Поки українці «крутять» носом, збільшується ймовірність, що в недалекому майбутньому країна почне охоче та радо приймати до себе іноземних працівників. Більшість рекрутингових агентств вважають, що основним кадровим ресурсом для столиці можуть стати мешканці середньоазійських країн (перенаселений Узбекистан, Китай тощо), які вже давно заполонили Росію. «При прийомі на роботу ми акцентуємо увагу в першу чергу на відповідності кандидатів нашим вимогам з точки зору професійного рівня, наявності певних знань та навичок. Однією з вимог до кандидатів є досконале володіння мовою (українською або російською). А обмежень щодо національності у нас немає. Навпаки, ми із задоволенням пропонуємо роботу в ресторанній мережі «Япі» саме вихідцям східних країн», — розповіла Світлана Шев'якова. Але існують і протилежні думки: Юлія Приходько зазначала, що наразі українські роботодавці з недовірою ставляться до можливості використання праці мігрантів зі східних країн, і найближчим часом ситуація навряд чи дуже зміниться.

                Скільки рекрутерів — стільки й думок. Але коли завтра у вас зламається душ і до вас прийде сантехнік, прижмурить і без того вузькі очі, посміхнувшись скаже «Конішуа!», не дивуйтесь, прийшов час змін і це — новий український робітничий клас.