13 серпня стало дійсно «чорним понеділком» для керівника «Укратомпрому—Енергоатома» Андрія Деркача. Президент підписав указ про призупинення дії постанов, якими пан Деркач позбавляється однієї зі своїх посад. А саме — «заморозив» «Укратомпром», допоки легітимність його створення не визначить Конституційний Суд. Президент визнав, що створення «Укратомпрому» дає можливість відчужувати майно, що перебуває в переліку стратегічних підприємств, з державної власності.
І дійсно, з часів єгипетських фараонів людство не вигадало ефективнішого способу заробляння грошей, ніж використання у власних цілях державних ресурсів під гаслом «оптимізації та підвищення ефективності». Та попри всю тривіальність не віриться, що подібна історія може розвиватися в 2007 році в Україні, в країні, яка стоїть на порозі вступу до СОТ та розповідає про відданість європейським цінностям...
Утім усе по порядку. Постановою Кабміну «Про вдосконалення управління атомно-промисловим комплексом» від 29 грудня 2006 року було створено Державний концерн «Укратомпром», керівником якого призначено президента Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» Андрія Деркача. Для широкого загалу створення ДК «Укратомпром» позиціонується як перший організаційний крок до створення замкненого ядерно-паливного циклу. Однак, навіть попри повну відсутність фантазії і абсолютну переконаність у чистоті намірів державних менеджерів, дуже слабко віриться, що статутні цілі даного підприємства хоч якось корелюють з істинними намірами організаторів «схеми побудови в Україні замкненого ядерно-паливного циклу».
Так, до складу концерну увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС — тобто підприємства, інтерес до активів яких останнім часом проявляють російські фінансово-промислові групи. Це — ДП НАЕК «Енергоатом», ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», ДП «Дирекція підприємства, що будується на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд», ДП «Смоли», Український науково-дослідний та проектно-розвідувальний інститут промислової технології, ДП «Дніпропетровський завод прецизійних труб», Державне науково-виробниче підприємство «Цирконій», ВАТ «Турбоатом», ВАТ «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» та ВАТ «Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування».
За задумом, «Укратомпром» планувався під іншого керівника і в дещо іншому форматі. Та після призначення 6 жовтня минулого року Андрія Деркача на посаду президента «Енергоатому» процес створення «Укратомпрому» зазнав трансформації. Що, зрештою, не завадило успішно завершити проект якраз під Новий рік на радість Андрія Леонідовича, який всупереч Кодексу законів про працю, Господарському кодексу та низці інших нормативно-правових актів обійняв посади керівників двох господарюючих суб'єктів одночасно: гендиректора ДК «Укратомпром» (до складу якого входить НАЕК «Енергоатом») і президента НАЕК «Енергоатом» (компанія, яку уряд зобов'язав представляти інтереси ДК «Укратомпром»).
Зауважимо, що і створення, і подальша діяльність «Укратомпрому» проходить під дуже сумнівний юридичний акомпанемент. А саме: одна людина очолює два державні підприємства; постановою про призначення Деркача генеральним директором концерну затверджено також Статут ДК «Укратомпром», в якому фонд передбачений у розмірі 21 млрд. грн., хоча законодавство не передбачає наявності статутного фонду в подібних підприємств; передача майна підприємств, які ввійшли до Статутного фонду «Укратомпрому», проходила без погодження з відповідними відомствами; до Статутного фонду концерну потрапили підприємства, які перебувають у переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Цікаво, на скільки кримінальних справ вистачить такого «букета» ілюстрацій нікчемності української правової системи? Але далі більше...
Сам гендиректор і президент в одній особі не надто переймається такими дрібницями. Адже для людей, які з-за кордону замовляють музику і, на відміну від українських чиновників, переймаються національними інтересами, хоча в дещо індивідуалізованій формі, юридична чистота рішень особливої ролі не грає — головне результат, а він не примусить себе довго чекати. Так, 4 червня в Києві відбулася зустріч А.Деркача (в амплуа гендиректора державного концерну «Укратомпром») та керівника Федерального агентства з атомної енергії Російської Федерації («Росатом») С.Кирієнка, за наслідками якої було підписано Протокол про наміри співпраці у сфері використання атомної енергії у мирних цілях, який передбачає орієнтування України на російські атомно-енергетичні технології та використання підприємствами РФ української сировинної та промислової бази.
Звертаємо увагу, що Кирієнко, який є представником російської влади у ранзі міністра, підписує протокол про наміри співпраці з простим керівником українського підприємства, хоча й державного. У свою чергу, й сам Деркач не мав жодного права (точніше, директив на переговори) підписувати документи міждержавного характеру. Крім того, навіть підписаний протокол був оприлюднений лише згодом, коли факт укладання документа набув резонансу. Все це в сумі дає серйозні підстави не довіряти обом сторонам.
Не встигло ще підсохнути чорнило під протоколом, як 6 червня ц.р. за ініціативи керівництва ДК «Укратомпром», під приводом необхідності залучення інвестицій в галузь, Кабмін запропонував Верховній Раді дозволити корпоратизацію чотирьох державних підприємств, що входять до складу «Укратомпром». Крім того, відповідно до окремого доручення президента ДП НАЕК «Енергоатом» А.Деркача від 18.06.2007 р. № ОД-57 передбачається передача до ДК «Укратомпром» майна відокремленого підрозділу «Хмельницька АЕС ДП НАЕК «Енергоатом» та ДП «Східний ГЗК» для наповнення статутного фонду концерну «Укратомпром» та корпоратизації зазначених об'єктів «з метою залучення інвестицій у розробку уранових родовищ та будівництва енергоблоків №3 і №4 Хмельницької АЕС».
Тож якщо скласти всі шматочки мозаїки, вийде досить нехитра схема відчуження державної власності в інтересах або, як мінімум, за участі іноземної держави. Адже майже всі з підприємств, які передані до Статутного фонду «Укратомпрому», не підлягають приватизації, однак сам концерн до вказаного переліку не входить.
На очах прокуратури і міліції відбувається поступовий, але дуже цілеспрямований процес «прихованої» приватизації стратегічних об'єктів атомно-енергетичного комплексу України, які можна буде легко перетворити. Спочатку — на частку в майні спільної російсько-української компанії, а потім просто перепродати. Інтерес росіян до атомної енергетики останнім часом надзвичайно підвищився.
Останніми роками РФ активно і успішно освоює видобування урану в інших країнах — Казахстані, Узбекистані, Намібії, Південно-Африканській Республіці, Австралії. В цьому ланцюжку українські поклади уранової руди, які входять до десятки найбільших у світі, та досить потужні підприємства ядерно-паливного циклу прямо-таки причаровують наших східних сусідів. Щоб трохи наочніше пояснити, чому атомна енергетика викликає такий жвавий інтерес, скажу, що за останні 4 роки ціна на закис урану зросла в 15 разів — з 20 до 300 дол. за кг.
Ще в червні на прес-конференції після підписання протоколу А. Деркач висловив тезу, що залучення іноземних інвестицій та приватного капіталу є альтернативою державному фінансуванню розробки родовища, і він переконаний, що державний бюджет і не здатен, і не повинен нести ці величезні витрати. Андрій Леонідович так переймається економією бюджетних коштів, що готовий передати атомну енергетику в руки більш досвідчених, і що головне — більш грошовитих партнерів. Адже на фінансування створення «Укратомпрому» 2007 року виділено лише 120 млн. гривень, що, в принципі, навряд чи є межею бажань. Зате три програми створення ядерно-паливного циклу, за попередніми розрахунками, обійдуться в 13,35 млрд. грн. Майже 10 млрд. підуть тільки на уранове виробництво...
Та нехай не тішать вітчизняного патріота слова про власний повний ядерний цикл, оптимізацію виробництва і підвищення ефективності. В історії вже був схожий сюжет за участю нашого героя. Пам'ятається, молодий, перспективний і не по роках впливовий політик А.Деркач входив до спостережної ради АХК «Укрнафтопродукт», саме того підприємства, яке до 2000 року мало сотні автозаправок, десятки нафтобаз по Україні і стратегічний статус. А за два місяці, в результаті неповернення сумнівного кредиту, АХК «Укрнафтопродукт» уже ніхто не хотів купувати за якісь нещасні 37 млн. гривень. Втім тоді йшлося не про стратегічну галузь і не про підприємство-монополіста. А чого ж чекати нині?..
Микола КРАВЧЕНКО,
для «Економічної правди».
Від редакції: Нині є сенс чекати з боку керівника «Енергоатома» жорсткої критики на адресу керівників РНБОУ (зокрема заступника секретаря Юрія Продана) та особисто Президента Віктора Ющенка. Однак це лише візуальна картинка, яку ми побачимо в ЗМІ. У власне очолюваній ним структурі вочевидь прискориться процес прийняття рішень. Не виключено, що деяких — заднім числом.
Як далеко може зайти Деркач, залежить від лояльності до його діяльності з боку Кабміну. За інформацією «ЕП», в уряді Деркач союзників майже не має. Про це свідчить, зокрема, той факт, що місяць тому віце-прем'єр iз питань ПЕК Андрій Клюєв завернув на доопрацювання стратегію розвитку атомпрому до 2030 року, розроблену командою Деркача. Надто велика частка в документі відводилась російській стороні.
Крім того, про рішення «злити» Деркача свідчить той факт, що Прем'єр-міністр відмовився від участі в урочистостях з нагоди пуску другого гідроагрегата Ташлицької ГАЕС, про яку, однак, він повідомляв за кілька тижнів до події —під час свого візиту в Єнакієве.
Відтак експерти прогнозують, що до кінця вересня відбудуться переговори між ключовими гравцями на політичному ринзі та Андрія Деркача замінять на більш фахову фігуру, яка працюватиме прозоро і передбачувано. До речі, заміна керівника ще до виборів додасть симпатиків серед мешканців міст-сателітів АЕС обом таборам — адже за час свого керування атомними електростанціями Деркач більш уваги приділяв позиціонуванню в ЗМІ, аніж здобуттю авторитету серед атомників.
(Сайт «Українська правда»).
