Останній імператор галичан

                Імператор Карл своїм життям довів, що бувають справжні християнські політики. Метою його правління було реформування Австро-Угорської імперії, до складу якої на той час входила Західна Україна. У своєму «Маніфесті до народів» у розпал Першої світової війни він проголосив створення федерації з «правом кожної раси сформувати свою державну організацію на території власного поселення». У вирі розбрату, у лихолітті політичного заслання зберіг переконання миротворця. У 2004 році папа Іван-Павло II офіційно проголосив Карла Габсбурга блаженним «за творення миру і вірність Христу у вигнанні та хворобі».

Дар із небес

                Його Величність Карл Габсбург (імператор Карл Франц Йозеф Людвіг Губерт Джордж Марія фон Габсбург-Лотрінген) прийшов на світ у замку Персенбег неподалік Відня, в родині Отто фон Габсбурга та великої княгині Марії Юзефи, принцеси Саксонської. Він був внуком Карла Людвіга, молодшого брата цісаря Франца-Йосифа.

                У 1897 році помер його дідусь архікнязь Карл Людвіг, що мав успадкувати трон після свого брата Франца-Йосифа. Раптова смерть батьків зумовила приготування 19-річного Карла до офіційного прийняття імператорського титулу. Влітку 1911 року Карл уперше офіційно представляв Австро-Угрощину за кордоном під час коронації британського короля Джорджа V в Лондоні. Папа Лев XIII заявив тоді у приватній розмові: «Карл є справжнім даром з небес за те, що Австрія зробила для Церкви».

                Дружиною Карла восени 1911 року стала принцеса Зіта з королівського дому Бурбон-Парма. Ця французька аристократична родина правила у малому князівстві в Італії. Після одруження молодий князь відбув короткочасну військову службу на Галичині. З весни 1912 року він мешкав разом з дружиною в Коломиї. У 1912-му народжується їхній перший син Отто, у майбутньому депутат Європарламенту від Австрії. Як згадувала згодом дружина, ще в часи їхніх заручин Карл звірявся їй у своїй ідеї перетворити імперію на федерацію самоврядних держав. Він часто їй повторював: «Батько не має улюбленців серед своїх дітей».

«Повернути благословенний мир»

                28 червня 1914 року сербський терорист-вихрест Гавриїл Принцип убив великого князя Франца-Фердинанда разом з його дружиною Софією, що спровокувало початок Першої світової війни. Написана Гайдном мелодія австрійського гімну Gott erhalten починалася словами «Боже захисти, Боже оборони нашого імператора та нашу землю». Ці почуття щиро поділяла на той час більшість мешканців імперії. Під час війни дуже популярні в Австро-Угорщині стали листівки з зображенням цісаря та його наступника, зокрема поштівка «Три покоління». На ній зображено старого імператора і князя Карла із сином Отто. Кошти від продажу таких листівок, зазвичай, передавалися на потреби Червоного Хреста.

                Із перших днів війни Карл перебував на фронті в Перемишлі, трохи згодом він став особистим цісарським підпоручником. 21 листопада 1916 року, на 87-му році життя, після ускладненого грипу відійшов у вічність цісар Франц-Йосиф. Карл став імператором. І вже в першому своєму зверненні до народу пообіцяв «зробити усе можливе, щоб якнайскоріше відвернути жахіття і жертви війни, повернути благословенний мир».

                Протягом усього 1917 року найбільшою турботою молодого імператора було досягнення миру та перетворення імперії на федеративну спілку через надання широкої автономії національним меншинам краю. Карл відчував, що Європу очікує страшне лихоліття революцій. У листі до кайзера Вільгельма на початку 1917 року він писав: «Ми боремося проти нового ворога, який є небезпечніший, ніж Антанта: проти міжнародної революції, яка так підсилюється загальним виснаженням народів. Я благаю Тебе не знехтувати цим зловісним аспектом проблеми і зосередитися на швидкому завершенні війни навіть коштом великих жертв, що дасть нам шанс успішно протистояти потрясінням, що надходять».

Галичина у планах кайзера

                Ще в 1916 році імператор започаткував таємні переговори з французьким урядом і президентом Пуанкаре щодо укладення миру. Антанта вимагала повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, втрачених у 1871 році, звільнення Бельгії та Сербії, приєднання до останньої Албанії. Карл погоджувався з усіма вимогами, пропонуючи лише створення монархічної федерації у складі Сербії, Чорногорії, Боснії-Герцеговини і Албанії. Вів переговори також з німецьким кайзером Вільгельмом.

                Німеччина навіть хотіла утворити союзне з нею Польське Королівство, і Карл погоджувався для цього поступитися австрійською польськомовною частиною Галичини. Однак консерватори в обох урядах та арміях усе ще твердо вірили в перемогу центральних держав. Отож Вільгельм відкинув думки про мир, вважаючи, що Англія от-от впаде і навіть США не встигнуть стати на її захист. Однак уже 6 квітня 1917 року у війну на боці Антанти вступили США. Виникла загроза, що потужна Німеччина нападе на Австро-Угорщину у випадку укладення нею сепаратного миру.

                Тим часом у квітні 1917 року відбулися секретні наради французького та англійського урядів стосовно Карлової пропозиції укладення миру. Союзники врахували факт секретного Лондонського договору 1915 року з Італією (про який Карл і не підозрював), згідно з яким остання, виступаючи на боці Антанти, мала б отримати австрійську провінцію Трентіно, півострів Істрію з Трієстом, 12 турецьких островів та деякі території в Африці. Антанта для збереження єдності свого союзу вирішила не йти на сепаратний мир з Австро-Угорщиною. Вступ у війну Америки також вплинув на їхню оцінку ситуації. 12 квітня французький прем'єр Клемансо всупереч попереднім обіцянкам опублікував тексти листів Карла з його мирними пропозиціями. Це поставило молодого імператора у надзвичайно важку ситуацію і змусило його виправдовуватися перед кайзером Вільгельмом.

Маніфест до народів

                У травні 1917 року Карл вперше з початку війни скликав парламент. Амністія 2 липня 1917 року випустила на волю понад 2000 політичних в'язнів, головним чином чехів. Однак прагнення Карла викликали завзятий опір як його власного кабінету, так і угорської, традиційно пронімецької, верхівки.

                Війна заважала реформам у країні. У червні 1918 року Франція визнала еміграційну антиавстрійську Чеську національну раду з осередком у Парижі єдиним легітимним представником чеського народу. Поляки після підписання Карлом мирного Брест-Литовського договору з Україною також почали масивну шовіністичну пропаганду проти імперії. У вересні 1918 року капітулювала Болгарія. На Західному фронті Німеччина почала зазнавати нищівних поразок від союзників.

                27 вересня 1918 року імператорська австрійська рада опрацювала попередній план створення федерації окремих держав на базі колишньої імперії, доволі невиразну. Утім навіть у такій формі вона викликала вибух мадярського шовінізму, який заперечував будь-яке право на національне будівництво народів, що мешкали на угорській частині імперії. Незважаючи на це, Карл 10 жовтня 1918 року публікує свій «Маніфест до народів», де проголошується створення федерації з «правом кожної раси сформувати свою державну організацію на території власного поселення».

Довіра і зрада

                24 жовтня почався сильний наступ союзників на італійському фронті. 28-го чехи оголосили незалежність. Їхній приклад наслідували хорвати, словенці, поляки та українці. 11 листопада на вимогу групи провідних австрійських політиків Карл підписав резигнацію. Вiн писав: «Нехай сам народ Австро-Німеччини в єдності та толерантності витворить і зміцнить новий порядок. Від самого початку правління щастя народу було моїм найбільшим бажанням. Тільки внутрішній мир може загоїти рани цієї війни». Навесні 1919 року Карл з родиною виїхали до Швейцарії. Офіційно Карл залишався королем Угорщини. У березні 1921 року Карл вирішив її відвідати. Тодішній правитель країни, адмірал Горті твердив, що він готує країну до повернення законного володаря. Утім по приїзді він провокаційно наполягав, щоб Карл збирав військо і йшов на Відень для відновлення імперії. Втомлений, з ознаками грипу Карл погодився на виїзд зі столиці. Тим часом Чехословаччина та Сербія заявили про готовність збройно не допустити відновлення Габсбурзької імперії. Горті заблокував дороги до міста Шомбателі (де зупинився Карл) і змусив армію складати присягу йому особисто. Карл на деякий час повернувся до Швейцарії.

                Західні держави чимраз більше розглядали адмірала Горті як повноцінного правителя Угорщини. Потрібно було чимшвидше перебирати владу. 21 жовтня 1921 року Карл вилітає із Швейцарії разом з дружиною і після служби Божої просто неба приєднується до групи прихильних солдатів-роялістів. Настрої в угорській столиці розділилися. Англійці спонукали Горті до збройного придушення нової спроби Карла повернути собі владу. Частина угорської еліти, що попередньо декларувала свою вірність короні, в останній момент перейшла на бік Горті. В країні розпускали чутки, що Карл іде до столиці разом з комуністами та чехами.

                Горті стягнув величезні сили й оточив прихильників монархії. Карл переїжджає з дружиною в абатство в Тігані. Там його відвідав примас Угорщини кардинал Чернох, який пізніше згадував: «Карл сказав мені, що він виконав свій обов'язок: «Як коронований імператор я маю не тільки права, а й обов'язки. Я мушу підтримувати гідність корони, бо маю борг вдячності стосовно свого народу... До останнього подиху я мушу пройти шляхом свого обов'язку. Я ні про що не шкодую, бо мене провадив наш Господь і Спаситель». Він не потребував заспокоєння. Його поведінка викликала глибоке захоплення», — писав Чернох.

Коли не стало коштів

                30 жовтня 1921 року Карл з дружиною ступили на борт англійського військового судна і, за рішенням європейських урядів-переможців, були доставлені на заслання на острів Мадейру. Королівська сім'я опинилася в надзвичайно важких матеріальних умовах. Уся їхня власність у старій імперії була конфіскована. Коштовності Карл розпродав для утримання сім'ї ще в Швейцарії. Через кілька тижнів Зіті дозволили поїхати до Швейцарії, щоб забрати з собою дітей. У лютому 1922-го не стало грошей, щоб мешкати в готелі або винайняти пристойне житло. Карл прийняв пропозицію одного з мешканців безоплатно переселитися у його літній будиночок на схилі гори над затокою. Зіта саме очікувала на чергову дитину, що мала прийти на світ у травні. У будинку було зимно і вогко, бракувало їжі й найнеобхіднішого. Карл носив воду та рубав дрова. Неначе передчуваючи близьку кончину, він часто збирав усіх дітей разом і розповідав про особливу роль їхньої сім'ї та обов'язки християнського правителя. У березні він поїхав з дітьми до міста по іграшки і застудився. Зусилля лікарів виявилися марні. Стан його ставав дедалі важчим, почалося марення, і 1 квітня 1922 року зі словами: «О, Ісусе!», стискаючи розп'яття, імператор помер. Він так і не побачив свою восьму доньку Єлизавету, яка народилася в травні.

                Після Карлової смерті союзники нарешті звернули увагу на утримання його сім'ї. Однак Великобританія вимагала від імператриці Зіти підписати офіційну декларацію про відмову від будь-яких спроб реставрувати Габсбурзьку імперію. Врешті Зіті дали дозвіл переїхати в Іспанію до короля Альфонсо. У 1929 році вона переїхала з дітьми до Бельгії. Усі 67 років свого удівства імператриця носила лише чорне вбрання. Останні роки вона провела в монастирі у Швейцарії. Померла у 1989 році 97-річною і похована в монастирі капуцинів у Відні поруч з рештою Габсбургів.

                У 1949 році почався офіційний процес беатифікації Карла як святого католицької церкви. Папа Іван-Павло II 3 жовтня 2004 року офіційно проголосив Карла Габсбурга блаженним «за творення миру і вірність Христу у вигнанні та хворобі». Син імператора Отто фон Габсбург переконаний, що Карл Габсбург довів: можна бути водночас і політиком, і справжнім християнином.

Володимир СЕМЕНІВ.