Буття «Буття»

      Родина Бутів до прадавньої культури  має особливе ставлення. Бути їй не просто симпатизують — вони нею живуть.  Суголосно із прізвищем звучить і створений 2000 року в Києві родинний гурт «Буття», який не лише зберігає і реконструює  традиційні українські награвання та пісні, а й учить усіх непосидючих танцювати так, як це робили в українських селах сто, а то й двісті років тому. З Ганною Бут — винятковою танцівницею-навчителькою — «УМ» спілкувалася поміж її майстер-класами з народного українського танцю на цьоголітніх фестивалях.

      — «Буття» — головна справа родини Бутів?

      — Так, ми весь цілорічний обрядовий цикл проводимо. Навіть узимку колядуємо, щедруємо, водимо козу, дітей танцям учимо, автентичним співам.

      — Ганно Павлівно, вам не здається, що інтерес до вашої музики з'являється або в період фестивалів, або властивий невеликому колу поціновувачів?

      — Десь так і є. Дехто проходить повз, махнувши рукою. Ми знайомимо з цією культурою людей скрізь: куди запрошують і не запрошують. Інколи хлопці мої збираються і просто йдуть на вулицю грати. Це їм додає енергії. Малих дітей од такої музики не відірвеш — щось прокидається у їхній підсвідомості. Наша сім'я живе за принципом: «Хоч у кишені ні гроша — треба, то й співа душа». Гроші, які ми отримуємо на фестивалях, витрачаємо на випуск ліцензійних дисків. Минулого року ось з'явилися «Танці Буття». А чому б не записати патріотичних пісень? Їх же як послухаєш — мороз поза шкіру! Ми записали ці піснi акапельно чотириголоссям. Навіть «Явір» заховається тут!

      — З чого починалося буття «Буття»?

      — Ми дітям співали колискові пісні від самого народження. Їм це подобалося. Олег пішов у музичну школу, коли йому ще й п'яти років не було. Потім на другому курсі консерваторії (він на композитора вчився) фольклорист Єфремов запросив у першу експедицію...

      — З тих пір вони стали постійною справою родини Бутів. Наскільки це складний процес?

      — Олег їздить уже п'ятнадцять років. Я теж їздила кілька разів. У селах дуже люди добре йдуть на контакт. Що не попросимо заспівати — будь ласка. Спочатку щось співають із сучасного. Тоді просимо згадати те, що бабусі й прабабусі співали. Тоді нам кажуть, що десь живе Дунька, якій сто років і яка ще багато знає. Ну згадає вона пару куплетів, докомпановуємо текст пісні уже в сусідньому селі. Часто музикантів із різних кутків звозимо, щоб вони поміж собою поспілкувалися. Бойківські коломийки і приспівки записали на Херсонщині. Це ж ще Сталін їх туди переселив, тому на самій Бойківщині нічого не збереглося, а переселенці ще пам'ятають. Дуже цікаво підходити до музики з наукового боку. Хоча експедиції, звісно, матеріально складна річ, бо ж ніхто їх не фінансує.

      — А як ви визначаєте, що певна пісня саме з цього регіону?

      — Це можна почути: десь на «о» наголос, десь на «и» чи «е». А лемки взагалі так швидко говорять, що спочатку й не зрозумієш. Тому ми записуємо, а потім робимо розшифровки.

      — Родина Бутів завжди повторює, що мета їхньої творчості — передавати загублену традицію. Як гадаєте, чому традиції, які споконвіку передавалися, нині «застрягають» у певному поколінні?

      — Цей розрив поколінь у нас дуже відчутний. Особливо, як не дивно, поглибилася розмежованість у період незалежності. Якась анархія прийшла: люди перестали цікавитися культурою. Нам почали із Заходу багато нав'язувати дечого. Але все це, однак, не прижилося, й українці нині відчувають оцю ненашість, тягнуться до свого — щедрівок, писанок, веснянок. Магія цих речей неймовірна! Колись ми з дітками вийшли танки водити — і почав дощик накрапати. Швидко стали в коло і почали співати: «Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко на дідове полечко». Хмари враз розійшлися. Мами були в шоці.

      — Знаю, що все літо ви проводите на фестивалях...

      — Так, ось ще був ювілей Брюховецького — ми й там поспівали. На фестивалях можемо спілкуватися, пропагувати автентику — пісні, танці, обряди.

      — «Буття» часто запрошують і на приватні вечірки?

     — Серед них і посадовці, які люблять українські пісні. І тоді всю ніч разом співаємо стрілецьких і повстанських...