Телевізія спільності

      Наступного понеділка в Україні розпочинається масштабна інформаційна акція «Єдина держава — спільна історія». Її стрижнем стане 10-серійний документальний фільм «Собор на крові», присвячений історії українського національно-визвольного руху з 1919 по 1949 рік. Акцію, організовану cтудією «Телекон» та телеканалом «1+1», патронує Iнститут національної пам'яті. З 11 серпня фільм транслюватимуть близько 60 телеканалів з різних областей України (лише телеканали Луганщини й Донеччини не відгукнулися на заклик приєднатися до цієї акції). З 13 серпня серiал побачать глядачi каналу «1+1».

      Сенсаційна стрічка вперше всебічно представить глядачеві панораму суперечливих і неоднозначних подій першої половини ХХ століття, трагічну і майже безнадійну боротьбу за соборність і самостійність України в період з 1919 по 1949 рік. Це спроба поглянути на українську історію не просто об'єктивно, а ще й толерантно, людяно. Це, вірогідно, й об'єднає спадкоємців спільної історії в єдиній державі.

      Колись директор Iнституту фiло-софiї  Мирослав Попович сказав, що коли країна має дві історії — це роздвоєння особистості. Якщо таке стається з людиною, будь-який психіатр скаже, що це шизофренія. Отож можна сказати, що ми сьогодні маємо шизофренію держави. Зараз люди сперечаються про якісь факти, але, придивившись, ми побачимо, що жодна зі сторін тих фактів не знає.

      І потрібно зрушити з мертвої точки суперечок, які ні на чому не грунтуються, бо 90 відсотків населення взагалі не знають, про що йдеться. Нашим завданням було дати людям у доступній формі інформацію, щоб було на чому будувати дискусію».

      За спостереженням авторів сценарію (Ігор Кобрин, Євген Шафранський), більшість пересічних громадян України майже нічого не знають про Українську військову організацію (УВО), Спілку визволення України (СВУ), Організацію українських націоналістів (ОУН), Українську головну визвольну раду (УГВР), Українську повстанську армію (УПА), а отже, будь-яка дискусія навколо теми українського національно-визвольного руху і сьогодні залишається на рівні ідеологічних штампів радянської епохи. Абсурдне існування кількох різних історій єдиної країни породжено винятково браком інформації. Знати, щоб зрозуміти, і зрозуміти, щоб порозумітися, — сенс акції «Єдина держава — спільна історія».

      «Автори фільму обрали дуже толерантну форму подачі. Це приохочує мислити людей, які сумніваються, — каже заступник директора Iнституту національної пам'яті Роман Круцик. — За час усіх окупацій постраждала українська історична наука. Документи, залишені в архівах, писалися переважно колонізаторами, де все українське відображалося негативним. У важкі історичні періоди ХХ століття була травмована психіка людей». «Родзинка» в тому, що автори фільму вислухали негативні оцінки «Собору на крові» з боку як «лівих», так і «правих».

      «Жанр цього фільму можна визначити як «хроніка на тлі геополітики», — розповів на прес-конференції кінорежисер, директор студії «Телекон» Ігор Кобрин. — Ми розглядаємо український визвольний рух як частину загальноєвропейської історії. Адже досі ми не бачили, скажімо, Євгена Коновальця, Степана Бандеру, Бульбу-Боровця частиною європейської історії того часу. Утім коли розглядати їхні вчинки саме в цьому контексті, вони прояснюються, ми вбачаємо в них логіку».

      У першій серії «Народження великого блефу» пояснюється, серед іншого, чому за версальськими підсумками Першої світової війни головним політичним партнером України стала Німеччина, та розповідається про спроби ОУН використати блеф Гітлера заради інтересів української державності. З наступної серії «Цукерки для командира» дізнаємося, за яких обставин НКВС знищило чільника ОУН Євгена Коновальця. «Одна доба незалежності» — серія про Карпатську Україну та її президента Августина Волошина. Четверта серія «Галицьке марево» розповідає про роль альянсу Гітлер—Сталін в українському передвоєнні. «Фальшиве золото вересня» — про розкол в ОУН і більшовицькі репресії в  Західній Україні. Наступні три серії присвячені похідним групам ОУН і Українській повстанській армії. Завершується серіал фільмом «Тріумф великого блефу».

      Кадри кінохроніки автори зби-рали з різних джерел. Скажімо, плівку про Карпатську Україну та Августина Волошина, відзняту оператором-аматором Юрієм Лисаком, надіслали українці з Канади. Багато стрічок збереглося в Київському кінофотофоноархіві. Але значна кількість кінохроніки про тогочасну Україну ще залишається незадіяною, неопрацьованою. Дуже важливо зараз отримати виходи на архіви Заходу, зокрема приватні.

      Студія «Телекон» працювала над цим фільмом майже два роки. За словами Ігоря Кобрина, експертними оцінками вчених-істориків він при цьому не користувався. «Я намагаюся дослідити ці проблеми самостійно, — каже пан Кобрин. — До того ж, в істориків і в мене різні завдання. У нас опубліковано дуже багато наукових книг на історичну тему. Нещодавно вийшло багатотомне видання Володимира Сергійчука, де зібрано майже всі документи цього періоду. Скажіть, будь ласка, хтось із вас їх читав? Тому моє завдання полягає не в детальному науковому викладі подій, а в популяризації історичних знань».

      Гарно оформлений комплект із трьох дисків в одній упаковці коштуватиме приблизно 100 гривень. Ціна, звісно, не така вже й доступна, але ж там вміщено 10 фільмів загальною тривалістю 5 годин. Тим часом організатори акції шукають спонсорів, щоб здешевити диски. На думку Ігоря Кобрина, такі диски мають бути на факультетах журналістики й історії всіх ВНЗ України, а їх — близько 500. Інститут національної пам'яті планує розширити цю акцію — закупити комплекти серіалу і поширити їх по освітніх закладах України.

      Тепер Ігор Кобрин хоче зняти фільм під умовною назвою «Історія Дикого поля». Адже широкий загал ще не знає, що історія Східної України така ж трагічна, неоднозначна і спрямована до волі, як i історія України Західної.

      Акція «Єдина держава — спільна історія» завершиться на початку вересня, її результати на «круглому столі» обговорять відомі українські історики, політологи, журналісти й громадські діячі.