Спорт, книжки і Музей природи
Відповідь на це та інші питання щодо нового загадкового статусу ВНЗ, який тривалий час був кращим в Україні, дає Акт планової ревізії фінансово-господарської діяльності Київського національного університету за період 2004—2006 років, здійсненої Головним контрольно-ревізійним управлінням України наприкінці осені минулого року. Остаточний варіант акта датовано 29 грудня 2006 року. Зазвичай працівники ГоловКРУ ознайомлюють суб'єкта перевірки з її попередніми результатами. Можливо, ректор Скопенко, побачивши, про що дізналася перевірка, збагнув: слід пошвидше ховатися за спини «команди сильних» з уряду Януковича. Отой текст остаточного акта ревізії фінансово-господарської діяльності вже багато місяців приховують, ніби державну таємницю. Однак «УМ» вдалося ознайомитися з цим документом. Цікавинок там справді багато. Утім, аби було ще цікавіше, спершу пригадаймо події початку березня цього року, що супроводжували скандал довкола університетської землі в Голосіївському районі Києва. Там замість гуртожитків, навчальних лабораторій і бібліотеки стали з'являтися фундаменти 11 багатоповерхівок.
12 березня 2007 року народні депутати Михайло Поживанов, Володимир Ярощук та Валерій Келестін звернулися до Президента Віктора Ющенка та міністра освіти Станіслава Ніколаєнка з вимогою перевірити угоду про передачу комерційним фірмам 28 га землі, наданої університету державою. Наступного дня, тобто 13 березня, Віктор Скопенко скликав прес-конференцію, на якій визнав, що перевірка ГоловКРУ наприкінці 2006 року виявила різні зловживання з університетською землею. А також клявся-божився, мовляв, «ніколи й ніде не заявляв», що на землі, яку нині риють екскаватори, будуть нові гуртожитки. Скандал жваво обговорювали ЗМІ. Адміністрація ВНЗ гарячково «забалакувала» публіку. 14 березня газета «Хрещатик» повідомила, що, за словами Віктора Скопенка, будівництво гуртожитків таки передбачено, «також зведуть корпус бібліотеки; на ці та інші потреби, а також на святкування 175-річчя університету з держбюджету спрямовано 300 млн. грн. — А земля, яку, за угодою, передано будівельним організаціям, «гуляла 30 років і надалі університету не потрібна». Йшлося і про те, що університет ім. Шевченка отримав пропозицію американської фірми про поступове знесення гуртожитків, які вже є, і побудову натомість сучасних студмістечок західного типу, так званих кампусів, що займають менше місця. На «вивільненій» території, за пропозицією начебто американського інвестора, могли б бути офісні приміщення.
«Українській правді» Віктор Скопенко тоді розповів, що частину університетських земель адміністрація передала «для спільного використання» — будівництва гуртожитку, житлових будинків, магазинів, спортмайданчиків. А письменник Сергій Плачинда в публікації на захист ректора КНУ його слова передав так: «Інвестори мають збудувати два гуртожитки для студентів та аспірантів. Буде споруджено також стадіон для студентів, спортивний майданчик, Музей природи (з геологічним, ботанічним, зоологічним відділеннями). Будують водночас і житлові будинки — за умови, що частина житла піде для викладачів університету».
Ключ до «квартирного питання»
Тепер повернімося до акта Головного контрольно-ревізійного управління. ГоловКРУ виявило, що незважаючи на брак місць у гуртожитках, «універ» призначену для забезпечення навчального процесу земельну ділянку, загальною площею в 36,77 га, передав для комерційної забудови. А це більше третини земель, які належать цьому ВНЗ. Згідно з витягами з технічних документацій, виданих університету Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, нормативна грошова оцінка переданих комусь ділянок становить 32 мільйони 540 тисяч гривень, зокрема, в Голосіївському районі — 7 мільйонів 991 тисячу.
Університет є замовником цих будівництв і справді планує отримати житло для своїх співробітників — 10 відсотків від загальної площі збудованих квартир. Такі операції з землею не є винаходом КНУ. Міноборони, СБУ, Генеральна прокуратура, МВС теж віддають свої землі інвесторам, які зводять будинки і надають співробітникам цих установ житло. Але в розмірі не 10, а 15—25 відсотків, і не від кількості квартир, а від загальної площі будівлі. Адже перші поверхи — це, як правило, офіси й магазини. Отже, 10 відсотків від площі квартир — це лише близько 8 відсотків від загальної площі будинку. Наприклад, на університетських землях за адресою Глушкова, 6 «Генпідрядник-Інвестор» збудує 11 багатоповерхівок загальною площею 339,4 тисячі кв.м. Там будуть дві школи, два дитсадки, басейн і автостоянка. Відповідно до умов договору, ТОВ «Фірма «Т.М.М.» має передати університету квартири загальною площею 26,2 тисячі кв.м., що набагато менше, ніж 10 відсотків. Якщо підрахувати приблизну вартість 15 відсотків від загальної площі забудови — 339,4 кв. м. (згідно з практикою, що є в державних установах, за мінімальною ціною в 2500 доларів США за метр), то бачимо: «універ» загубив на цій «операції» приблизно 59 мільйонів доларів.
А хто ж ті мільйони отримає? Чому університет не «відвоював» оті відсотки для своїх викладачів? І чому ректор Скопенко разом із профспілкою не запропонували викладачам, яким потрібні квартири, створити житловий кооператив і побудувати на цих землях будинки, де 100 відсотків квартир були б університетськими? Між іншим, Київська міська прокуратура перевіряла ці оборудки, але, за розпорядженням Генпрокуратури, призупинила перевірку.
Під знаком червоної зорі
Загалом, ревізія встановила, що університет ім. Шевченка уклав цілу низку незрозумілих, із точки зору бюджетної дисципліни, господарських договорів. Скажімо, відповідно до наказу ректора Скопенка, було переведено гуртожиток на Червонозоряному проспекті, 3 у нежитловий фонд. Університет мав там приміщення на 4,5 тисячі кв.метрів. У січні 2003 року начебто з метою здійснення у тій «висотці» «наукових та освітніх заходів» пан Скопенко підписав договір «Про спільну діяльність без створення юридичної особи» з підприємством з іноземними інвестиціями ТОВ «Бі енд Пі ЛТД» в особі директора А. Кагановича. Величезне приміщення після деякої реконструкції було використано під готель. І за цю «спільну діяльність» університет отримав за три роки всього... 134 тисячі гривень.
ГоловКРУ під час зустрічної звірки в ТОВ «Бі енд Пі ЛТД», на яке покладено ведення спільних справ, не виявило ознак спільної діяльності за декларованими напрямами: наукової й освітньої діяльності, організації конференцій, презентацій, олімпіад, телемостів, надання інформаційних послуг тощо. Ревізія встановила, що для цієї «спільної діяльності» окремий рахунок у банку не відкривали, всі операції проводили через рахунок «Бі енд Пі ЛТД», відкритий у «Промінвестбанку» в Києві. Як зазначено в договорі, вищим органом управління спільною діяльністю визнано Збори представників сторін. Проте сторони не надали ревізійному управлінню документів, які б засвідчували проведення таких зборів.
Мінімальна плата за оренду в цьому районі столиці — 10 доларів за кв. метр. Місячна оплата за 4554 метри становить 45 тисяч. За рік — 546 тисяч. За майже три роки — 1 млн. 640 тис. доларів. У гривнях — 8 мільйонів. Утім, за документами, проревізованими ГоловКРУ, університет від передачі свого гуртожитку за 2004—2005 роки та 9 місяців 2006-го отримав усього 134 тисячі гривень! Тобто в 60 разів менше реальної суми. Рiзницю університет «загубив». Цікаво, хто ж знайшов? Якби КНУ не підписував із тим підприємством договору про спільну діяльність, а просто здав в оренду приміщення, то отримав би 8 мільйонів гривень. І, виходячи з того, що оренда в тому районі коштує більше, як 10 доларів за метр, мав би ще більше.
Стан душі — ремонт
Останніми роками керівництво університету особливо полюбило стан ремонту. Вибіркові контрольні обміри КРУ показали, що багато заявлених робіт не виконано або на них завищені ціни. Всього за 2004—2006 роки на ремонтно-будівельні роботи університет витратив 93 мільйони 480 тисяч гривень! Утім, якщо не брати до уваги представницький червоний корпус (з «бальною» підлогою і килимами), де розташований кабінет ректора, та порівняно новий корпус Інститутів міжнародних відносин і журналістики, бачимо, що інші приміщення, особливо «на Виставці» — у занедбаному стані. Навіть будівля ректорату не радує красою фасаду й інтер'єру. Як і університетський Ботанічний сад імені академіка Фоміна, розташований у центрі столиці, на капітальний ремонт якого були виділені чималі кошти.
Низка фірм, що проводили ремонтні роботи приміщень «універу» на значні кошти, переступаючи закон, обійшлися без проведення тендерів. З них у 2004 році — понад 8 мільйонів гривень, у 2005 — також понад 8, а за 9 місяців 2006-го — понад 5 мільйонів гривень. «На проведення поточних та капітальних робіт за 2004 рік усупереч вимогам Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» за 48 договорами, які потребували проведення відповідних тендерних процедур, в сумі 9146,1 тис. грн. (фактично оплачених та виконаних робіт — 8 008 577,27 грн.) тендери не проводилися», — йдеться в акті. Документ КРУ називає ці фірми. Зазначено також, що відсутні комплексні висновки експертизи, немає документації iз затвердження проектно-кошторисних розрахункiв на всі об'єкти університету, на яких проводилися ремонтно-будівельні роботи, та дозволів на виконання будробіт, як це передбачено «Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт», затвердженим наказом Держбуду від 15.12.2000 № 273.
Будівельні фірми, призначені фаворитами у цій справі, також цікаві. Так, серед них є підприємство «Інвестбуд ЛТД Україна», зареєстроване лише в березні 2005-го. Незважаючи на «юність», ця малознана фірма перемогла в тендері, і з нею на початку січня 2006-го університет уклав договір про капітальний ремонт радіофізичного факультету на суму 254,9 тисячi гривень. Мабуть, це підприємство зовсім «випадково» належить Миколі Комарову, який ще «випадковіше» живе в одній квартирі номер 48 по вулиці Гмирі, 11 з проректором університету з адміністративно-господарської роботи Ларисою Комаровою, яка отримала свою посаду 2 листопада 2004 року. (Згідно з актом ГоловКРУ, посадовими особами університету, яким було надано право розпоряджатися рахунками та підписувати відповідні папери з правом першого підпису, були: ректор КНУ Віктор Скопенко, перший проректор Олег Третяк, проректор Лариса Комарова і ще кілька осіб).
Той же Микола Комаров у березні 2003 року зареєстрував своє приватне підприємство «Атолл», де провадив «слідчу діяльність та забезпечення безпеки». У липні 2001-го той же Микола Комаров заснував Товариство з обмеженою відповідальністю «Дервіл авто компані лімітед», що провадило «діяльність морського вантажного транспорту». Причина ліквідації цієї фірми — висновок Господарського суду Києва щодо неподання упродовж року податкової декларації та документів бухгалтерського звіту. А в 1998 році цей спритний чоловік заснував ТОВ «КІМ», що займалося «різними видовищними заходами». От уже майстер на всі руки!
Казна КНУ: тут переплатили, там недобрали
У період, що підлягав ревізії, університет одержав бюджетних коштів на загальну суму 705,5 млн. грн. Усі державні гроші, які приходять до такої установи як університет, діляться на дві частини — ті, що надходять безпосередньо з бюджету, і ті, що «універ» заробляє самостійно. Це так званий «спеціальний фонд», що накопичується переважно з оплати навчання «контрактників». Кошторисом на 2004 рік було передбачено надходження коштів до спеціального фонду в сумі 60 мільйонів 653 тисячі гривень. Отже, держава планувала, що «універ» заробить таку-от суму. А він упродовж 2004 року отримав доходів лише на 90 мільйонів 591 тисячу гривень. Наступного, 2005-го, року ситуація повторилася. А за 9 місяців 2006-го замість запланованих 84 мільйонів 486 тисяч КНУ отримав понад 102 мільйони гривень. Утім планують восени, коли вже відомо, скільки студентів-контрактників вступило до ВНЗ. Чому аж на стільки не збігаються «плани» і «реальність»?
Ревізією встановлено, що у 2005 році в порушення вимог п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України університетом як розпорядником бюджетних коштів було взято зобов'язання та проведено капітальні видатки понад бюджетні асигнування, встановлені кошторисом у сумі 8646,2 тис. грн., переважно з капітального ремонту.
Цікаві речі творяться й з банківськими рахунками КНУ. Відповідно до законодавства, бюджетні установи можуть відкривати рахунки тільки в державному казначействі. Порушуючи закон, університет відкрив 14 поточних рахунків у національній та іноземній валюті в банках «Аваль», АКБ «Брокбізнесбанк», «Правексбанк». Отже, порушуючи бюджетне законодавство, КНУ брав гроші в борг у комерційних банках і погашав їх за рахунок коштів, отриманих за навчання студентів. А це є порушенням п. 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України, яким забороняється витрачати державні кошти на покриття небюджетних зобов'язань. На «паралельні рахунки» в тих банках за три роки надійшло доходів спеціального фонду держбюджету на суму 170,5 мільйона грн.
Навіть за новим, ще нелегітимним Статутом КНУ (так і не зареєстрованим у державному органі), не дозволяється така от «фінансова діяльність». Адже у статуті є пункт 3 статті 63 розділу ХІ: «Вищий навчальний заклад державної та комунальної форм власності самостійно розпоряджається доходами та іншими надходженнями, одержаними від надання дозволених законодавством платних послуг. Таке розпорядження включає в себе право відкривати поточні та депозитні рахунки в банках...». Утім зазначено, що дію цього пункту зупинено на 2007 рік згідно із Законом України від 19.12.2006 № 489-V.
Людино-години
Утім адміністрація «універу» має ще купу можливостей для «заробляння грошей». Скажімо, метод «економії зарплати». В КНУ навчається 11 тисяч студентів-контрактників. Штатним розписом для такої кількості студентів передбачена додаткова кількість викладачів. Скажімо, на 2004 рік затверджено 1238 одиниць, тоді як середньорічна кількість фактично зайнятих ставок склала 736 осіб. На 2005 рік передбачалося 1344 особи, але виявилося, що додатково працювало всього 700 викладачів. Очевидно, адміністрації ВНЗ це вигідно. По-перше, викладачі мають надмірне, удвічі більше навантаження і менше думають про «політику». По-друге, заощаджується заробітна плата. Викладачі відчувають, що щось не те, втома бере, але про адміністративну «математику», можливо, й не здогадуються. А от ГоловКРУ встановило, що така «ощадливість» у 2004-му становила мільйон i 30 тисяч, а в 2005-му — майже 7 мільйонів гривень.
Якусь дещицю можна «зекономити» навіть на студентській стипендії. Довідкою від 20 грудня 2005 року про зміни до плану використання бюджетних коштів, затвердженою ректором Скопенком, видатки на стипендії були зменшені на 375 тисяч гривень, і водночас були збільшені видатки на придбання матеріалів, обладнання та на 56,6 тисячі — м'якого інвентарю.
Водночас дивує ставлення адміністрації ВНЗ до університетської наукової спадщини. Скажімо, жоден з чотирьох його музеїв (Народний історії Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, Зоологічний, Ботанічний та Геологічний музеї), в порушення вимог Закону України «Про музеї та музейну справу», не поставлений на облік у місцевому органі культури, на їхні експонати не складені уніфіковані паспорти.
Куди ж ідуть «заощаджені» на стипендіях і зарплатах гроші? З акта КРУ дізнаємося, що 13 січня 2006 року університет за рахунок коштів зі спеціального фонду (там, де зекономлено на зарплаті) придбав у ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» авто NISSAN Murano вартістю 312,6 тисячі грн. Цю машину куплено без тендеру. Згідно з поясненням проректора Лариси Комарової, «придбання зазначених транспортних засобів проводилося без застосування тендерних процедур у зв'язку з тим, що у плані річних закупівель на 2004-2006 роки їх закупівля не передбачалася»... А ще ж 8 серпня 2006-го Лариса Комарова, оком не кліпнувши, прибалакувала кореспондента «Урядового кур'єра»: «А що ж до, власне, Віктора Васильовича Скопенка, то він є прикладом багатьом поважним у минулому керівникам, котрі не зуміли відчути час... Він міг прикупити мерседесів для адміністрації чи меблів з червоного дерева. Але це інша людина, з іншим мисленням та вимогами до себе і своїх підлеглих».
Телефонне право
Є у ректора Скопенка вороги, котрі «заважають жити». Але ж є і друзі, які підтримують у скрутну хвилину, та й він їм радий допомогти, чим може. До того ж, молодші друзі — це надійна зміна. А ректор, незважаючи на семирічний «контракт» з віце-прем'єр-міністром Дмитром Табачником, про неї, очевидно, подумує. Адже по завершенні контракту йому буде вже 79 років, онуки довчаться в Інституті міжнародних відносин, на дачі розростеться тінистий сад...
Отож повернімося в морозяний цьогорічний січень, коли без конкурсу та виборів Віктор Скопенко знову став ректором КНУ. 17—18 січня різні ЗМІ повідомляли, що Київський національний університет імені Шевченка рішенням Кабміну (на прохання трудового колективу) став підпорядкованим Кабінету Міністрів. Утім малоймовірними виглядають і «прохання трудового колективу» (запис засідання свідчить, що це питання особливо не обговорювалося), і «рішення Кабміну» (відповідно до даних урядового інтернет-сайту, 16 січня «Питання київського національного університету імені Тараса Шевченка» не виносилося на порядок денний). До того ж, збори в університеті того дня розпочалися після 14.00 (і це питання було в «різному», що слухається завжди наприкінці, тобто годині о четвертій), а засідання Кабміну о 13.00 уже завершилося. Виходить, Кабмін «прийняв рішення» на підставі звернення, якого не було?
Утім голосування з цього питання таки відбулося, але... за телефоном. Усіх міністрів обдзвонили і запропонували проголосувати. Не хочеться стверджувати, що Кабмін підробив документ. Але порядку в освітню політику не додав.
За визначенням юристів, «універ» зараз у подвійному підпорядкуванні: Президента і уряду. І є два статути — затверджений Президентом Кучмою і зареєстрований у Шевченківській адміністрації і чинний (його ніхто не скасовував), і схвалений у березні цього року Кабміном, що так і не вступив у силу, бо не затверджений у райдержадміністрації.
Команда ректора
За Віктором Скопенком — давня стіна. Він, усупереч вимогам Закону України «Про вищу освіту», ніколи не обирався на свою посаду. Утім ні міністр освіти, ні Кабмін не ініціювали конкурс та вибори ректора головного університету України. Навпаки, незаконно подовжили «термін» Віктора Скопенка, який, до того ж, є головою Ради ректорів вищих навчальних закладів України. Тобто, подає приклад.
Цікаво, що 7 липня 2004 року Конституційний Суд навіщось визнав неконституційним положення Закону України «Про вищу освіту», згідно з яким граничний вік кандидата на посаду керівника ВНЗ не може перевищувати 65 років. Невже для Скопенка готували статус «вічного ректора»? «У січні 2007-го фактично було підтверджено повноваження ректора ще на сім років, — роз'яснює юрист Київського національного університету імені Шевченка Ірина Саленко. — Усе законно. Тим паче не потрібен конкурс, адже його оголошують лише тоді, коли посада вивільнилася».
У позовній заяві Сергія Пархоменка, на той час п'ятикурсника історичного факультету КНУ, до Апеляційного суду міста Києва «Про скасування Постанови Кабінету Міністрів України «Питання Київського національного університету імені Тараса Шевченка» № 35 від 16 січня 2007 року (відповідач — Кабінет Міністрів України) йдеться, що уряд, приймаючи дивну постанову, порушив водночас кілька статей Конституції, Закон «Про вищу освіту», Указ Президента «Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка» і положення чинного статуту університету. Позивач нагадує, що університет ім. Шевченка має статус самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, який «самостійно вирішує питання підготовки й перепідготовки висококваліфікованих фахівців». Отже не може бути підпорядкованим жодному органу державної влади.
І все-таки, навіщо оте підпорядкування? Можливо, задля чималеньких бюджетних коштів, що просочуються через калитку ВНЗ? До того ж, через два роки, у 2009-му, «універ» святкуватиме 175-річчя, грошенят побільшає.
Хоча, як бачимо, павутина довкола «найкращого ВНЗ» стала затягуватися набагато раніше. У січні 2003-го Кабінет Міністрів України затвердив склад Наглядової ради Київського національного університету ім.Тараса Шевченка і встановив термін його повноважень — 5 років (отже, по січень 2008-го). Головою Ради призначено на той час спікера Верховної Ради України Володимира Литвина, а до складу ради зокрема, увійшли тодішні віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник, постійний представник Президента України у Верховній Раді Олександр Задорожнiй, голова Конституційного Суду Микола Селивон, міністр економіки Валерій Хорошковський та президент концерну «Правекс» Леонід Черновецький.
Навесні 2007 року пан Скопенко призначив нардепа з Партії регіонів Олександра Задорожнього, колишнього представника Президента Кучми у ВР, проректором університету з науково-педагогічної роботи. Задорожнiй також завідує кафедрою міжнародного права в Інституті міжнародних відносин. Хоча ця роль аж ніяк не завадила викладачу стати одним з найвідоміших учасників земельного скандалу на початку 2005 року, коли за рахунок громади Києва «видатні особи» отримали в зеленій зоні Пущі-Водиці земельні ділянки під маєтки. На «помаранчевій хвилі» київські депутати скасували ці рішення Київради. Отож таким відомим людям, як Олександр Задорожнiй, Нестор Шуфрич, Раїса Богатирьова, колишній міністр внутрішніх справ Микола Білокінь, довелося на деякий час вгамувати апетити щодо дач у Пущі-Водиці.
До речі, київські старожили переповідають про давні приятельські стосунки Олександра Задорожнього з Дмитром Табачником. Свого часу Задорожнiй був заступником секретаря комітету комсомолу з ідеології, а Табачник у тому ж комітеті відповідав за сектор військово-патріотичного виховання. Подейкують, що саме Табачника готують на зміну «вічному» ректору Скопенкові. До слова, Володимир Литвин вважається учителем нинішнього віце-прем'єра — саме на кафедрі Литвина спеціалізувався студент-історик Табачник. Прислужився Володимир Михайлович і альма-матер. Кажуть, що завдяки старанням Литвина 25 листопада 1999 року, коли він був першим помічником Президента Кучми (а за кілька днів очолив Адміністрацію Президента) з'явився Указ Президента про надання КНУ статусу національного і автономного, з ректором-міністром на чолі... Нагадаймо, що у вересні 1999-го Віктор Скопенко став Героєм України.
Нині ж Володимира Литвина намагаються нишком скинути з посади голови Наглядової ради Київського національного університету. 25 липня він випадково дізнався про намір Кабміну змінити склад Наглядової ради, чинної до 2008 року. В інтерв'ю УНІАН Володимир Литвин заявив, що відразу ж «подзвонив одному з керівників Кабінету Міністрів». На деякий час рішення про зняття відклали. У якій же сфері не вгодив кабмінівським «ляльководам від освіти» Володимир Литвин? У політичній чи економічній? Як би там не було, до студентської молоді «кращого ВНЗ» з її світоглядом і гаманцем тягнуться й тягнуться чиїсь вправні руки.
Михайло ГОНТА.
