У пошуках трупи

      Сидить випускник театрального інституту і думає: «От талант пропадає! Куди податись? Де працювати, доки Новий рік не настане? А там знову моя роль? Дід Мороз? Хоч шанувальники й малі, але тоді я буду в зеніті слави». Як працевлаштовуються випускники театральних вузів? Чи готують театри їм широкі обійми? Якою ціною дається те, що ми невимушено дивимося на канапах та в зручних глядацьких кріслах? Наскільки просто знайти своє місце під сонцем молодому актору? Ці запитання «УМ» спробувала з'ясувати в цьогорічних випускників та викладачів головного постачальника працівників сцени в Україні — Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. У 2007 році театральний вуз випустив 46 акторів: «російський курс» (керівник — народний артист України Микола Рушковський) дав 19 лицедіїв, один «український курс» (керівник — голова СТД Лесь Танюк) — 15, другий «український» (керівник — заслужений діяч мистецтв України Юрій Висоцький) — 12 майбутніх «зірок». Більшість із них уже при ділі — восени знайомство зі знаменитими акторами, які тепер будуть колегами.

Прагматизм випускників

      Декан факультету театрального мистецтва Юрій Висоцький вважає: «Насамперед важливо зберегти у студентів романтичне сприйняття професії. Коли зникне романтизм, тоді піде щось надзвичайно важливе з духовної сутності фаху». Студенти крізь романтичні окуляри на життя не дивляться. За словами випускників-2007, з якими ми говорили, місце в хорошому театрі потребує, крім таланту та постійного самовдосконалення, ще й фортуни, знайомств та вміння вистояти, залишитись кращим у жорсткій конкурентній боротьбі. Не менш важливою є готовність до продовження постійного, довічного для цієї професії, конкурсу: тебе можуть обрати, а можуть і ні.

      Соломія Мельник, випускниця 2007 року, акторка ЦСМ «ДАХ»: «Щоб добре працевлаштуватись, потрiбна тільки фортуна. Адже театрів у нас мало і в академічні потрапити неможливо — там грають старі актори, які неохоче пускають до себе молодих. А кому пощастить із престижним театром — три роки ходитиме в масовці. Може, звичайно, випасти фарт — і ти станеш зіркою, але це абсолютно без гарантій. Загалом наші однокурсники всі в пошуках і не знають, що робити. Отож чекають різні халтурки на зразок Діда Мороза і Снігурочки».

      В Олександра Попова проблем із працевлаштуванням не було — його запросили в Театр юного глядача ще на четвертому курсі. «Проте можу сказати, — розповідає Олександр «УМ», — що труднощі все ж є — у кожного вони різні. Якщо ти хочеш працювати в національних театрах, то вони практично закриті: їхнi художні керівники випускають курси й одразу забирають до себе своїх учнів, тому там молоді достатньо і нас туди не дуже кличуть».

      Катерина Вишнева, випускниця 2007 року, акторка ЦСМ «ДАХ»: «Мені дуже пощастило! Я одразу потрапила в місце, де я хочу працювати. Навіть не знаю інших варіантів, які б могла побажати собі. Вважаю, для того, щоб працювати, як ти мрієш i для свого задоволення, звичайно, потрібно, окрім таланту, прикласти дуже багато зусиль. Плюс фортуна — невід'ємна частина нашої професії».

      Арсентій Примак, випускник 2007 року, соліст Театру оперети, вважає, що при працевлаштуванні талант ролі не грає. «Як правило, у театрі діють лише гроші та знайомства, а в кіно ще складніше. Якщо там ти постійно не підлабузнюєшся до потрібної людини, то нічого не досягнеш, хоч і будеш на три голови вищий за інших».

      «Знайомства грають певну роль при працевлаштуванні, але не значну, — каже Ігор Антонов, випускник 2007 року, актор муніципального театру «Київ». — Дев'яносто дев'ять відсотків нашого курсу (20 осіб) працюють за спеціальністю, без роботи лише одна людина».

Мекка — у Києві

      Нинішні студенти абсолютно тверезо дивляться на життя і знають, що від нього хочуть. А хочуть вони залишитися в Києві, їм здається, що слава в регіони не заглядає, там вони приречені на повне забуття і обмежені в можливостях самореалізації. За словами директора Кіровоградського обласного музично-драматичного театру ім. Максима Кропивницького Михайла Ілляшенка, в театрі є проблема з кадрами: молоді актори, м'яко кажучи, не стоять у черзі біля їхнього відділу кадрів. У Міністерстві культури та туризму кажуть, що в більш ніж 130 державних і муніципальних театральних закладах України може знайтися місце для кожного студента. А проблема концентрації молодих акторів саме в Києві лежить, у першу чергу, в соціальній площині, тобто в регіонах менше можливостей забезпечення житлових та інших потреб молодих акторів. Та чи лише в матеріальних речах справа? Звичайно, без амбіцій у Київський університет ім. Івана Карпенка-Карого не вступає жоден студент, а задоволення їх бачать лише в Києві. Тому здебільшого випускники останнього десятиліття залишаються у столиці, намагаються потрапити до 25 державних і муніципальних та нечисленних приватних театрів. Концентрації вихованців Університету ім. Івана Карпенка-Карого в Києві також сприяє розгалужена мережа телебачення — їй потрібні кадри. Акторська ж освіта доволі універсальна, має високий рівень загально гуманітарної підготовки і зрештою багато акторів працюють телеведучими — згадаємо Талу Калатай, Дашу Малахову чи Настю Касилову. Прізвища цьогорічних випускників уже можна зустріти в штатних розкладах таких театрів як Театр юного глядача (Марина Кукліна, Олександр Попов), Молодий Театр (Христина Конечна), муніципальний театр «Київ» (Ігор Антонов, Олексій Нежурка і Ольга Статюха), Театр на Подолі (Віра Мазур, Сергій Гринін, Олександр Фоменко, Максим Грубер), Національний театр російської драми ім. Лесі Українки (Артем Ємцов і Сергій Бесевін), Театр на Лівому березі (Євгенія Гладій). Троє цьогорічних випускників знайшли роботу в обох столицях Росії — Іван Доан влаштувався в Театрі Романа Віктюка, Анатолій Просалов у МХАТі ім. Максима Горького, Катерина Шляхова — у Молодіжному театрі в Санкт-Петербурзі. За словами Івана Доана, навесні він пройшов прослуховування в Театрі Віктюка, його взяли в трупу і восени він має грати у виставі.

      Найбільш благополучна ситуація у тієї частини цьорічних випускників, яка співпрацювала з Центром сучасного мистецтва «ДАХ». Уже під час навчання режисер Владислав Троїцький вибудовував на них репертуар, тобто не було різкого переходу від студентської лави до театру. Соломія Мельник каже: «Аналізуючи свою навчальну дорогу, розумію, що якби не потрапила до Влада в «ДАХ», у якому вже чотири роки граю, моє життя склалося б інакше, і я б дуже жалкувала, що обрала саме цей шлях».

      Завідувач літературною частиною Театру російської драми ім. Лесі Українки Борис Куріцин пояснює «УМ», що поповнення трупи молодими кадрами відбувається з урахуванням репертуару наступного сезону. Важливо також, наскільки випускник професійно підготовлений — акторське мистецтво, пластика, мова, голос, та якої думки режисер стосовно потенціалу актора. Залежно від потреб театр в один рік набирає двоє новачків, а в і нший — п'ять. Є така практика брати до театру студентів. Свого часу Ада Роговцева вийшла на сцену, навчаючись в інституті.

Романтика абітурієнтів

      Абітурієнти, які з палаючими очима товпляться на Ярославовім Валу, про працевлаштування ще не думають, їм головне — вступити. Юрій Висоцький розповідає, що цього року йому з колегами лише на українське відділення довелось прослухати понад сімсот чоловік, i це вдвiчi бiльше нiж у попереднi роки. Дівчат, як завжди, більше — цього року конкурс серед них на державне місце становив 120 до одного. Відібрати із 700 людей яскравої зовнішності, цікавої поведінки, амбіційних та самовпевнених 50 чоловік надзвичайно складно.

      «У мої часи, коли я був студентом, то ми навіть мріяти не могли, що відвідаємо такі країни, у яких я зі своїм курсом побував за останні два роки, — каже Юрій Висоцький, художній керівник цьогорічного випускного курсу. — Студенти побували в Угорщині, Австрії, Ватикані, Голландії. Також були міжнародні акторські майстерні кафедри Міжнародного інституту театру під егідою ЮНЕСКО в Румунії, де студенти виграли відбірковий тур до Всесвітнього фестивалю. Представляли не тільки українську театральну школу, а й європейську. Після цього були поїздки до Філіппін на Всесвітній фестиваль театральних шкіл, у вересні—жовтні минулого року — на Міжнародний фестиваль актора в Неаполі. Там наші студенти запропонували свою роботу за новелами Альберта Моравія з його «Римськими оповіданнями» — виставу, яку вони випустили на початку третього курсу на сцені Театру юного глядача. Це один із перших випадків, коли студенти грають власну виставу на професійній сцені, збираючи повні зали. А що ще потрібно для акторів-початківців, як не глядацька увага?!

      Курс Леся Танюка їздив до Німеччини, Великої Британії та Угорщини. Російський курс мав можливість за сприяння посольства РФ побувати в Санкт-Петербурзі та Москві на Фестивалі російськомовних театральних шкіл країн СНД».

      Як бачимо, попри всі складнощі, популярність професії актора не знижується — швидше, навпаки. Важливо, щоб студенти мали перспективу зайняти свою вільну нішу. Для цього необхідна поява нових театрів, хай вони будуть невеликі, але дадуть можливість проявити себе молодим поколінням акторів.

Ганна ПЕРВАК.