І наше культурне життя продовжує еволюцію. Еквівалентом нудних радянських літературних читань, що лише присипали натхнення, марнували час — стала вибухова i емоційна слем-культура, що є розкутим, а інколи розпусним перформенсом.
Слем важко назвати грою або дискусією, швидше, це пожвавлене, криками публіки, змагання, між людьми з власними творчими наробками, що мають неабияке почуття гумору, сили на словесну перемогу і гарний настрій. Взагалі-то — це щось середнє між нашим КВК і американськими реп-party, таке собі «half на половинку». Все це дійство проходить не під щасливим потронатом, навпаки ж, анархічна агресія за першість у висловленні соціальних тем притаманна нашому народові і характеризує український слем.
Правила ненажерливого слему
* Учасники слем-турніру мають лише три хвилини, щоб висловити всі свої претензії до життя, бажано в саркастичній манері, бо масштабна мета цієї події — повеселитися.
* Виступ кожного гравця має бути неординарним, повним куражу та амбітності (в міру).
* Суть виступу — продемонструвати не лише ораторське мистецтво, а й вміння рухатись, обігрувати та наповнювати слова рухами.
* Тема вільна, але має обов'язково бути актуальною, цікавою, а подача — легкою й невимушеною.
* Кількість учасників становить приблизно 10—20 чоловік, при цьому всі охочі мають можливість взяти участь.
* Глядачів має бути якомога більше, власне, серед них і обирають незалежних членів журі, котрі отримують картки з оцінками по п'ятибальнiй системi. Але слем — незвичайна гра, і навіть незалежне журі тут можна купити. Справа в тому, що після оцінок перших арбітрів вся судейська колегія змінюється, і не один раз!
Як бачите, чітких правил слем не має, отже учасники мають можливість і поваляти дурня, і зробити underground у словесно-візуальній формі. Єдина серйозна вимога — будь-яка промова має бути винятково особистою.
У далекому 1984 році поет Марк Сміт вигадав правила і ввів термін «slam». І вже в 1990 році відбувся перший слем-турнір, після якого слем начитується речитативом, стає типовим для чорношкірих американців. Але з 2005 року ця культура набуває сьогоднішнього вигляду: начитка реперів спустошується і натомість приходить сучасний драйвовий всеохоплюючий слем. В Україні найчастіше слем проходить у Львові та Харкові.
Теоретично слему легко прижитися в Україні, а от на практиці щось не вдається. Та що не кажи, всі українці — слемери у душі, тож треба просто це діло розвивати: влаштовувати вечірки у тісних колах друзів з приводу слему, а потім потихеньку створимо цю аудіо- візуальну культуру.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
