Земна слава після земного життя

      «Параджановські імпрези, за традицією, в кінотеатрі «Україна» проходять з певними порушеннями», — від цього зовсім не ювілейного зауваження не зміг утриматися навіть завжди врівноважений і толерантний Іван Дзюба. І сорокахвилинне запізнення початку самого вечора пам'яті — запрошували на 17-ту, а почали ближче до 18-ї, чекали, поки закінчиться фільм у Синій залі, — не єдина причина того, що свою промову пан Дзюба розпочав саме цим сумним докором. Чомусь так склалося, що цей урочистий захід був позбавлений найелементарнішого рекламного супроводу, як результат — зал заповнений наполовину, хоча бажаючих вшанувати пам'ять Сергія Параджанова, 80-річчя з дня народження якого виповнилося 9 січня, звичайно ж, значно більше. Але невтомний оптиміст Сергій Проскурня, як доводять його численні проекти, від надлишку фінансування ніколи не страждав, а тому вміє працювати і в значно складніших умовах.

      Перший фірмовий дзвіночок від Проскурні запросив усіх гостей на відкриття експозиції «Параджанов. Невідомі фотопортрети» авторства кінооператора Віктора Єфименка. Знімки унікальні — художні фото, Параджанов разом з Олександром Кайдановським... Чи буде ця експозиція постійною — наразі невідомо, хоча саме такою, з огляду на свою художню та історичну цінність, вона і мала б бути.

      Другим дзвінком Проскурня запросив усіх до зали, де вечір пам'яті розпочали Олена Гребенюк та Ігор Іщак, заспівавши колядку «Нова радість стала». Потім слово мав сам ювіляр — він звернувся до всіх з екрана і розповів, як учився у ВДІКу («хліб по талонах, не було стільців, і ми сиділи на лавах або на підлозі...»), як знімав кіно, згадував друзів... Навряд чи ті, хто працював над фільмом «Театр Параджанова», замислювалися над посередництвом у своєрідному медіа-сеансі між Сергієм Параджановим та прийдешніми поколіннями, але саме завдяки їм ми сьогодні знаємо не лише режисера, а й людину, надзавдання якої — наситити це життя красою. «Сьогодні Параджанов живе сам собою, живе у своїх друзях, яких з кожним роком стає дедалі більше... Параджанов — надто спонтанна і геніальна постать. Він був колосальним духовним магнітом і вчився сам — у гуцулів, коли знімав «Тіні забутих предків», у тіточок з Бессарабки, де торгувався за петрушку, вчився у життя — така культура генія», — під цими словами Івана Дзюби, гадаю, підпишуться як усі ті, хто був присутній на вечорі пам'яті, — серед них актриса Лариса Кадочникова, кінокритик Сергій Тримбач, мистецтвознавець Кіра Пітоєва, — так і ті, хто на нього не потрапив!

      Щоправда, друга категорія шанувальників таланту Параджанова була позбавлена розкішної можливості придбати книгу «Вигнання Параджанова», яку презентував автор Микола Блохін. Це не перша книга про Параджанова — до цього були «Сергій Параджанов. Злет, трагедія, вічність», одним з упорядників якої була й дружина Параджанова Світлана Щербатюк, «Сергій Параджанов. Листи з зони» Закоряна Гарегіна, що вийшла в Єревані... «Вигнання Параджанова» — це історія, трагізм якої ...заперечував сам режисер. Навіть його листи з зони до дружини та друзів сповнені днем завтрашнім. «Його земне життя закінчилося, почалася його земна слава. Він призваний. Він на п'єдесталі. Все закономірно і заслужено. Скрізь і завжди із запізненням усе стає на свої місця. Правда, для цього художник повинен померти», — цитує Микола Блохін кінокритика Катаняна. Це далеко не єдина слушна книга, яка, на жаль, незважаючи на свій статус новодруку зі своїм накладом у 500 примірників уже зараз є беззаперечним раритетом.

А В ЦЕЙ ЧАС...

      ... Росія також шанує Сергія Параджанова. Вечір пам'яті режисера відбувся у московському Домі Ханжонкова. Про свою роботу з Маестро згадували Марлен Хуцієв, Володимир Наумов, Лівон Григорян, Веніамін Смєхов... Того ж дня російські канали демонстрували фільми Параджанова «Цвіт граната», історичну драму «Легенда про Сурамську фортецю», романтичну стрічку «Ашик-Керіб» за одноіменною поемою Михайла Лєрмонтова.