«Параджановські імпрези, за традицією, в кінотеатрі «Україна» проходять з певними порушеннями», — від цього зовсім не ювілейного зауваження не зміг утриматися навіть завжди врівноважений і толерантний Іван Дзюба. І сорокахвилинне запізнення початку самого вечора пам'яті — запрошували на 17-ту, а почали ближче до 18-ї, чекали, поки закінчиться фільм у Синій залі, — не єдина причина того, що свою промову пан Дзюба розпочав саме цим сумним докором. Чомусь так склалося, що цей урочистий захід був позбавлений найелементарнішого рекламного супроводу, як результат — зал заповнений наполовину, хоча бажаючих вшанувати пам'ять Сергія Параджанова, 80-річчя з дня народження якого виповнилося 9 січня, звичайно ж, значно більше. Але невтомний оптиміст Сергій Проскурня, як доводять його численні проекти, від надлишку фінансування ніколи не страждав, а тому вміє працювати і в значно складніших умовах.

Буквально днями членами Національної спілки письменників України стали білоруські вчені-філологи, дослідники і теоретики літератури, перекладачі, викладачі філологічного факультету Білдержуніверситету Тетяна Кабржицька і В'ячеслав Рагойша. (До речі, саме з їхньої подачі Білоруська спілка письменників виявилася єдиною на пострадянському просторі письменницькою організацією, яка прореагувала офіційним листом-зверненням на ініційований владою «розкол» в українській письменницькій організації.) Ця подія прозвучала в білоруському літературному середовищі. Адже членством, скажімо, у російській письменницькій офіційній братії сьогодні в Мінську особливо нікого не здивуєш — досить оголосити себе «російськомовним білоруським письменником». Прийняття ж білоруських філологів в українську Спілку письменників стало оцінкою і визнанням масштабної наукової і літературної роботи, на вівтар якої родина славістів поклала десятиліття.

Найбільше, що я зараз читаю по роботі, — це рішення сільських та волосних судів ХІХ ст., де витоптаний сусідською коровою город стає справжньою людською трагедією. Читаю різні милі дурнички, які знаходжу в архівах, — наприклад, записки волосного писаря з Полтавщини «Средства исправления от развратной жизни в крестьянском быту Малороссии».