Душа болить, а серце плаче

      У США кожна сім'я, яка себе поважає, має власного психоаналітика. В Україні психіатричної лікарні бояться, наче атомної війни. Відповідно, звертаються до лікаря, коли в душі зацвіте буйним цвітом депресія або пустить корінці панічний страх. Про те, чому сучасній людині важливо обговорювати з психологом конфліктні та стресові ситуації та радитися щодо причин хворобливої поведінки родичів, «УМ» дізнавалася в завідувача Київської міської кризової служби, психіатра Ореста Чубка. Фахівець розповів, що за прогнозами ВООЗ, приблизно до 2012—2014 років депресивні стани за поширеністю вийдуть на друге місце після серцево-судинних захворювань. Україна винятком не стане.

«Хронікам» без психолога не обійтися

      — Оресте Богдановичу, чи може нефахівець відрізнити депресію, яку треба лікувати, від поганого настрою, який буває в кожної нормальної людини? Які симптоми мусять насторожити людину та її родичів?  

      — Бити на сполох треба, якщо людина впродовж кількох тижнів відчуває різку зміну настрою, порушення сну чи відсутність апетиту, починає панічно чогось (або когось) боятися, потерпає від втрати працездатності, не відчуває себе бадьорою після сну, не може ставитися з любов'ю до найближчих, найдорожчих людей чи байдуже сприймає все, що відбувається на роботі та в сім'ї. У такому випадку варто звернутися до психолога. Загалом кожен із нас протягом життя відчував такі зміни психіки, як зниження настрою, падіння працездатності, головні болі, безсоння. Але більшість людей самостійно виходять із такого стану без особливих наслідків. Людина ж, яка від природи має слабку нервову систему, реагує на стресові ситуації інакше. У неї може виникнути стійкий депресивний стан, який потребує втручання лікаря-психіатра. Те саме стосується організму, ослабленого під впливом різних захворювань, зокрема інфекційних та хронічних.

      — А до чого тут інфекції? Як вони можуть вплинути на здоров'я душі?

      — У людей, які мають будь-яке хронічне захворювання (особливо — серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту), зазвичай виробляється стійке психічне захворювання. Скажімо, у пацієнта діагностували хронічну виразку. Людина відчуває постійні болі в шлунку, і в неї виробляється депресивний стан з певними фобіями: а що це болить, а може, там уже рак, може, я скоро помру... Пацієнт не налаштований на одужання, його охоплює паніка, і від цього він ще більше страждає і відчуває болі. І якщо терапевт чи гастроентеролог правильно оцінить ситуацію і покличе на допомогу психіатра, одужання настане набагато швидше. А були й такі випадки, коли одужання наставало під впливом одного лиш втручання психіатра.

      — А якщо людина тяжко хворіє і знає, що ця хвороба невиліковна? Наприклад, остання стадія раку, СНІД...

      — На сьогодні керівники усіх онкологічних клінік говорять про те, що в їхньому штаті мусять бути лікарі-психіатри. Якщо людина не буде налаштована на життя, не віритиме у одужання, вона помре дуже швидко, яким би чудовим не було лікування. І навпаки, буває, що пацієнти виходять з найважчих термінальних станів і живуть собі далі — якщо вперто хочуть насолоджуватися життям і вірять у своє одужання.

      — Люди називають це дивом.

      — Їхнє право.

Від модних тренінгів дах їде

      — З якими проблемами люди найчастіше звертаються до фахівців вашого центру?

      — Проблеми різні: депресивні стани, фобії, алкогольна залежність, ігроманія... Буквально півгодини тому до мене звернулася пацієнтка, яка захворіла після відвідування дуже модних на сьогодні психологічних тренінгів. Молода гарна дівчина ходила на зустрічі, які тривали по 12 годин щодня, і через деякий час відчула занепад сил, пониження настрою, зубожіння всіх емоцій. Їй стали абсолютно байдужими робота, друзі, сім'я, навіть власна дитина. Не хотілося нічого...

      — Що з нею трапилося? Пацієнтка перестаралася із самовдосконаленням?

      — Тренінг став великим стресом для її слабкої психіки. Ці широко розрекламовані зустрічі зазвичай обіцяють усе, чого не вистачає людям: і стрімке кар'єрне зростання, і чудові стосунки в сім'ї, і порозуміння з дітьми. Усе було б добре, якби ці тренінги не були поставлені на конвеєр. Але на зустрічі запрошують усіх без розбору — і кому можна туди приходити, і кому це протипоказано, головне, аби гроші платили. А протягом виснажливих дванадцятигодинних «розкопувань» із підсвідомості пацієнтів можна таке витягнути... Багатьом людям після цього потрібна допомога спеціаліста, щоб повернутися до норми.

      — Відомо, що у вашій лікарні — вперше в Україні — були створені мультидисциплінарні бригади, коли до лікування одного пацієнта комплексно підходять до десятка спеціалістів. Із хворим працює і  психіатр, і психолог, і психотерапевт, й інші фахівці, якщо треба. А в чому полягає різниця між цими «душевними» лікарями? 

      — Психіатр повністю оцінює психічний стан людини і розробляє методику лікування, зокрема й медикаментозного. Психолог допомагає в цій роботі:  проводить діагностику психічного стану, розкладає все по полицях — яка у пацієнта увага, який інтелект, емоційний стан, пам'ять, крититка, воля тощо. Психотерапевт лікує за допомогою слова на індивідуальних чи групових заняттях. Його головне завдання — визначити проблеми пацієнта, витягти назовні ті страхи й переконання (можливо, давно забуті), які стали першопричиною психічного захворювання. А далі — так налаштувати людину, щоб вона заново поглянува на ці проблеми і змогла їх розв'язати.

      — Наприклад?

      — На світі немає таких проблем, які було б неможливо розв'язати, через які не вартувало б жити. Із кожної ситуації є вихід! Просто його можна знайти не за один день, а за тиждень або місяць. Скажімо, дівчина важко переживає розрив з коханим, у неї зникає бажання жити і з'являються небажання жити. Так, була любов, були чудові стосунки, і шкода, що вони несподівано закінчилися. Але життя триває! Може, дівчина зустріне іншого хлопця і буде щаслива. Може, молода мама знайде радість у вихованні своєї дитини. Варіантів дуже багато, треба тільки навчити людину їх бачити...

Вантажнику депресія не «світить»

      — Кажуть, що найчастіше психологічні проблеми виникають у людей, які заробляють собі на хліб інтелектуальною працею — від напруженої розумової роботи у них нерідко «плавляться мізки». А людині, яка цілий день махає по вулиці віником чи переносить мішки з картоплею, депресія практично не загрожує. Це правда?

      — Звичайно. При важкій фізичній роботі розвивається втомлюваність м'язевої системи, і на тому все. Якщо дати вантажнику 8—10 годин відіспатися, він встане бадьорим і зможе нормально працювати далі. Та й двірник не переобтяжує себе розв'язанням інтелектуальних проблем, пов'язаних iз роботою. Думки ж керівника потужної фірми весь час — і в офісі, і вдома — обертаються навколо поставок, кредитів, податків, конкурентів, партнерів. Така людина щодня обробляє великі масиви інформації, робить прогнози, приймає рішення, переживаючи за свій бізнес...

      — ...словом, забиває собі дурним голову на шкоду власній психіці.

      — Можна й так сказати.

      — Чому ж інтелектуальна праця так виснажує?

      — За нормальну працездатність кожного організму, в першу чергу, відповідає центральна нервова система (ЦНС). Це командир військової частини, який віддає накази офіцерам, прапорщикам і солдатам. Якщо командир кваліфікований, усі підлеглі будуть на висоті, якщо ж ні — в частині буде безлад, і в реальній сутичці з ворогом солдати дуже постраждають. Те саме відбувається в організмі — коли ЦНС перевантажена, хворобливі прояви будуть з'являтися в різних органах.

      — І що ж робити з такими пацієнтами?

      — Лікування добирають індивідуально. У багатьох випадках достатньо лише лікування словом, іноді треба застосовувати медикаменти. Універсального способу не існує. У низці випадків пацієнту треба зменшити потреби. Наприклад, бізнесмен хоче заробити купу грошей, щоб купити спортивне авто за 200 тисяч доларів. Людина майже не спить, не бере відпустку, живе роботою, хоч і розуміє, що на цю машину вона ніколи в житті не заробить. Але варто чоловікові знизити планку, зрозуміти, що можна придбати гарний автомобіль за 30 тисяч доларів і комфортно себе почувати, як проблема зникне. Крім того, психологічні проблеми нерідко з'являються у пенсіонерів, особливо — у колишніх «великих начальників». Досить характерна історія — чоловік пропрацював 20 років на керівній посаді. Зранку до ночі він пропадав на роботі, вдома міркував над проблемами, пов'язаними з виробництвом, коштами, працівниками. Дружина, діти його практично не бачать, сім'я давно навчилася розв'язували всі питання без нього... Але одного чудового дня начальника підприємства проводжають на пенсію. І чоловік потрапляє в сім'ю, де його не розуміють і він перестав розуміти всіх. Він звик до напруженого робочого дня, а йому нема чим зайнятися. Він звик керувати, а тут його керуючий вплив нікому не потрібний. Для людини це велика трагедія! І якщо чоловік не знайде, куди докласти свої знання, енергію, час, він  може зламатися, втратити інтерес до життя. Такі люди починають хворіти і швидко помирають, якщо не знаходять якусь ветеранську чи благодійну організацію, де вони могли б себе проявити.

      — Ніколи не думала, що можна померти від нестачі роботи. Мабуть, до розуміння цього факту ще треба дорости... 

Слухачі лікують душевні рани

      Загалом, як визнають українські «душевні лікарі», наші люди не звикли звертатися до психіатра з дрібними проблемами — а раптом чутка про візит до лікаря дійде до знайомих  чи до колег по роботі? Мало хто може зустрітися дорогою до психлікарні, потім підуть чутки... Інша річ — отримати консультацію по телефону.

      Як розповіла «УМ» психолог телефону довіри Київської міської кризової служби Тетяна Агошкова, абоненти скаржаться на поганий настрій, апатію, депресивні стани. Жінки часто нарікають, що чоловіки їх не розуміють, чоловіки просять допомогти повернути дружину. Мами запитують, що робити, коли не слухається син чи не розуміє донька. А підлітків більше турбує власна зовнішність та стосунки з протилежною статтю.

      Якщо під час консультації психолог знаходить в абонента симптоми психічного захворювання (страхи, безсоння тощо), то пацієнта «перекидають» на лікаря-психіатра. При необхідності (і за бажанням пацієнта!!!) до хворого можуть навіть відправити виїзну бригаду спеціалістів, яка надасть допомогу на місці. Так було з чоловіком, який до нестями боявся вийти з власної квартири... Якщо ж із розмови стає очевидно, що абонента просто «заїли» побутові моменти, людині допомагає психолог. Така консультація може тривати більше двох годин...

      «Є в нас одна «постійна клієнтка» — 38-річна жінка, яка регулярно телефонує вже протягом півроку,  — говорить Тетяна Агошкова. — У пацієнтки постійні проблеми з коханим — то вони сваряться, то миряться, він її виганяє, то подарунки приносить. Після того жінка сідає за телефон і набирає наш номер. Бувало, вона ридала в трубку, говорила щось незрозуміле, через півгодини заспокоювалася і починала скаржитися на життя. Тоді вже починалася консультація, яка могла тривати і годину, і півтори. Причому в жінки відсутня патологія — просто характер такий... Іноді сварки виникають на рівному місці. Скажімо, чоловік приходить з роботи голодний, втомлений, а вона підозріло на нього дивиться і запитує: «А чому ти не говориш, що кохаєш мене?»  «Я втомився», — пояснює чоловік. «Від мене?» — обурено уточнює жінка. Ну в чоловіка теж нерви не залізні, і пішло-поїхало... Коли ж чоловік, навпаки, починає виявляти свою любов, дарує квіти, говорить компліменти, наша «постійна клієнтка» також дратується. «Не можу зрозуміти, чому він лащиться, щось тут нечисто», — скаржиться вона психологам. Найцікавіше, що ми даємо жінці поради, як уникати конфліктів, як із них виходити, пояснюємо тактику розв'язання проблеми, а вона лиш слухає і нічого не робить...»

ВАЖЛИВО ЗНАТИ

      У Київській міській кризовій службі цілодобово працює телефон довіри — за номером (044) 502-22-97.

КОНТАКТИ

      Поліклініка Київської міської кризової служби діє на базі Республіканського консультативного психіатричного центру. Її адреса: Київ, вулиця Фрунзе, 103а. Пацієнт може безкоштовно лікуватися в тимчасовому стаціонарі (до 14 днів) або ж отримати допомогу від кризової бригади, яка за бажанням пацієнта виїжджає до нього додому.