Розбиваючи стіну

      У вівторок у Києві, на вулиці Пушкінській, відкрили книгарню, назвали невибагливо і звично — «Книги». Книжковий магазин на цьому місці був ще з радянських часів, але товар продавали з вікна, вхід — із двору, а зробити офіційний вхід із вулиці Шевченківська районна рада не дозволяла. Про цей магазинчик корінні кияни знали, вчащала богема попити чаю, поділитися думками, але звідки пересічному перехожому знати, що тут поруч і проконсультують якнайкраще, і з письменником живим можна в дверях зіткнутися? Зрештою така ситуація перестала влаштовувати і товариство книголюбів, головою якого є директор магазину Любов Трофимова, і письменників, які гуртувалися навколо Пушкінської, і небайдужу громадськість. Протягом року вони спільними зусиллями робили ремонт у приміщенні, не чекаючи усіх дозволів чиновників. «На це потрібно ціле життя, — каже Любов Трофимова, — ми ще не пройшли по всіх інстанціях, не маємо дозволу від санепідемстанції, тому будь-якого дня можемо мати з нею проблеми. Кажуть, що наші закони прозорі, але якщо покопати глибше, то натикаєшся на купу бруду. Тому ми вирішили відкрити книгарню, а далі нехай штрафують».

      Оскільки на відкриття магазину книги прийшов голова Шевченківської районної ради Віктор Пилипишин, логічно припустити, що всі дозволи і підписи — справа найближчого часу. Крім нього, шляхетний інформпривід використав політик, що повертається і позиціонує себе як інтелектуал та книголюб, Володимир Литвин. Він каже, що Україні потрібні такі політики, які хоча б одну книжку дочитали до кінця, щоб розуміти значення літератури.

      Коли кореспондент «УМ» прийшла за адресою, де мали з хвилини на хвилину почати урочисте відкриття книгарні, то побачила паперові коробки, складені одна на одну.

      — Перед нами — стіна. Правда, вона ритуальна і несе у собі символічний зміст, — почала роз'яснення письменниця і продюсер ВВС Катерина Хінкулова, яка виконувала роль модератора. — У Києві на 100 тис. населення припадає одна книгарня. Якщо з'являється нова книжкова крамниця, то стіна між українськими читачами і книгами руйнується. Об'єднавши наші зусилля, ми спробуємо це зробити. Я як читач даю слово опікуватися книгою, підтверджую це підписом на стенді і забираю цеглину читача зі стіни». Стіна стоїть далі.

      Тоді свого кубика, на якому написано «закон», забрав Володимир Литвин. «Якщо уявити собі 100-тисячне місто, де буде тільки один хлібний магазин, яка це буде черга?! Подібна ситуація у Києві з книгами. Думаю, в інших містах значно гірше, — каже екс-спікер ВР. — Ніколи не покращать долі книги ані Верховна Рада, ані Президент, ані Міністерство культури України, це можемо зробити тільки ми всі разом».

      Письменниця Ірен Роздобудько каже, що Пушкінська для неї значиміша за Андріївський узвіз. Свого часу вона мешкала тут, на квартирі у Любові Трофимової, а в товаристві книголюбів росла як письменниця. «Нам треба не книговидавництву допомагати, а книгорозповсюдженню. У нас є великий асортимент цікавих книг, а продавати їх немає де. Коли я приїжджаю у маленькі міста, люди просто «змітають» все, бо завтра цих книг не знайдеш, бо немає книгарень».

      «Якщо хочете бути читачами, боронь Боже, стати видавцями. Не будете читати книжки, а будете воювати з владою, щоб книжки видавалися, читалися, розповсюджувалися, — зазначив Леонід Фінкельштейн. — Усе залежить від волі, але не моєї. Литвин вважає, що це не залежить від політиків. Але від кого? Я свою справу роблю — книги видаються. Письменник їх пише, продавець продає, якщо дають де».

      Журналіст і письменник Юрій Макаров каже, що кіоски з різним паперовим мотлохом, переважно російським, стоять на кожному кроці, а щоб купити вартісну книгу, і російську також, треба влаштовувати цілу  експедицію.

      Паперова стіна розвалилася лише тоді, коли Любов Трохимова витягла останній з нижнього шару кубик «громадська ініціатива». Наглядний піар!