Без спонсорів. З аншлагом і... матом

      Дійство вiдбувалося в рамках Третього міжнародного театрального фестивалю «Золота Хортиця. Курбас-інтерфест-2007». Попередні два фестивалі присвячувалися етніці (пройшли за участі акторів і творчих колективів з Білорусі і Росії, Угорщини, Латвії та Японії); організатори цьогорічного скликали винятково авангардні театри.  З посвятою 120-річчю від дня народження Леся Курбаса —актора-експресіоніста, режисера-новатора, «батька» авангардного театрального мистецтва України.

      За кілька днів до «Курбас-інтерфесту» оргкомітет озвучив версію відсутності спонсорів. Це не може не дивувати, позаяк одним з ініціаторів міжнародного фестивалю є міське управління культури. Його начальник Ірина Черниш апелювала до грошовитих осіб, «юр.» і «фіз.», досить-таки заможного Запоріжжя, зініціювала «круглий стіл», презентаційну прес-конференцію, однак... Кава від «Будинку кави» — єдине, що профінансували не з міської казни. Акторам «жирувати» не доводилося, та лише Пермський театр «У моста» відкликав свою заявку на участь у «Золотій Хортиці».

      Полярну позицію — українці! — засвідчив колектив київського центру сучасного мистецтва «Дах» Владислава Троїцького. Запоріжці запустили жарт,  ніби «Дах» марить «Золотою Хортицею», а вільний між запорізькими фестивалями час заповнює гастролями до Лондона, Будапешта, інших європейських столиць!.. Логічно, що спектаклі саме цього театру («Одруження» і «Майже вистава, майже за Піранделло, або Танець смерті. Реанімація») викликали найбільший ажіотаж: глядач висів на стінах, глядачки — на шиях своїх бойфрендів, невибагливі — сидiли на підлозі... Аби не прогавити жодної мізансцени з містичних вистав. В останньому акті «Одруження», приміром, актори практикували, вже аж ніяк не за Гоголем, вуду, а віншувало спектакль весілля, після якого молодят накрили саваном і... поховали!

      Ще один столичний театр, «Вільна сцена», презентував «Жінку минулого», яку можна вважати відкриттям фестивалю. «Жорстка» режисура Дмитра Богомазова «гвалтує» глядача незупинними «мандрівками» в часі, вплітаючи в живий перебіг подій візуальний ряд (відеосюжети). Натомість «Пригоди ведмедиків панда» у постановці львівської театральної майстерні «У кошику» — взірець елегантності і «традиційних емоцій»: біла постіль, білий одяг закоханих, дев'ять днів гри в любов — і стільки ж прощання душі з тілом по скоєнню подвійного самогубства... Їхні потойбічні голоси лунають граціозно-елегантно і якось холодно-моторошно водночас...

      Залишену перм'яками нішу «Золотої Хортиці» заповнили випускники Харківського інституту мистецтв. Молода трупа «Апарте» презентувала п'єсу Жана Кокто «Кишеньковий театр»: у п'яти новелах iшлося про одвічне — стосунки між Нею і Ним, про подружжя, що потерпає, а в чомусь і виграє від охолодження нібито тих самих, а насправді вже зовсім  інших стосунках...

      А який фестиваль без «шкандалю»? Актори «Студії театральної імпровізації» (Кишинів) так захопилися імпровізацією, що їхній «авангард» глядач перестав сприймати! На захист молдаван виступив відомий драматург Клим (він привіз із Санкт-Петербурга трупу театральної майстерні «Активний бік нескінченності»). На глядацьке «Фе!» Клим зреагував озвученням низки уточнень, з-поміж яких було й таке: а чи знаєте ви різницю між статевим органом і словом з трьох букв (назвав), яке пишуть на парканах? І звинуватив «молоду поросль» Запоріжжя у некомпетентності — не вельми переймаючись добором висловів...

      Глядач, зауважу, одного разу ледь не відповів адекватно. Та з іншої оказії — коли завершувався спектакль пітерців «Дівчинка і сірники». Бо ж не вельми було комфортно майже півтори години сидіти в абсолютній темряві (анонсовані сірники в руках актриси спалахували спорадично) і рятувати безневинні вуха від монологу-крику. Тільки на фініші глядач зміг задіяти вже не лише вуха, а й очі: спалахнуло світло, на сцені — хурделиця, снігова і танцювальна... Кажуть, ніби за цю незвичну роль рижанка Тетяна Бондарєва свого часу одержала титул «Краща актриса Латвії». У Пітері ж цей спектакль, в постановці Олексія Янковського, йде на сцені Театру імені Лєнсовєта — як складова проекту «Російський театральний екстрим».

      Епатажною вийшла творча зустріч з іншим пітерцем, засновником російського паралельного кіно Борисом Юханановим, який прибув у Запоріжжя для участі у відеоночах, котрі урізноманітнили «Золоту Хортицю». Презентуючи одну з привезених стрічок, Юхананов втомив глядачів теоретично-філософськими тлумаченнями — надмірними, як на погляд пересічних запоріжців, котрі мали намір нічний сон покласти на алтар жаги видовищ, а не лекції. Репліки й вигуки на кшталт «Борис, ти не правий!.. Крути кіно!» таки вивели кадри на екран, а знаменитого режисера — з себе! Та до матюків, на відміну від свого земляка Клима, пан Борис не опустився.

      Був прогноз деяких скептиків, що й презентація книги «Лесь Курбас: репетиція майбутнього» (автор — директор Національного центру імені Леся Курбаса, доктор мистецтвознавства Неллі Корнієнко) вiдбудеться шаблонно. Усе вийшло, слава Богу, з точністю до навпаки: годинне спілкування керівника Центру й авторки з читачем-глядачем засвідчило непідробний інтерес молодих запоріжців до творчої спадщини Леся Курбаса — уродженця львівського містечка Самбір. Його шлях до слави пролiг через факультет філософії Віденського університету і драмгурток університету у Львові, Гуцульський театр і трупу «Тернопільські театральні вечори», Театр Миколи Садовського, київський «Молодий театр» і «Кийдрамте»... На базі двох останніх, як відомо, Лесь Курбас у 1922 році заснував мистецьке об'єднання «Березіль», що тринадцять років потому було реорганізоване у Харківський український драматичний театр імені Т.Г.Шевченка... Авторку монографії також перебивали, однак винятково для того, аби пані Корнієнко щось уточнила чи доповнила. Бо ж це була перша в Україні презентація книги (ще одна відбулася в Москві).

      Родзинка фестивалю — театральний слем, що вирував біля Фонтану Життя на площі Маяковського. Принагідно уточню, що колись цей майдан мав інше ім'я — Театральний, і вже є пропозиції щодо його відновлення. Автор «стіхов о совєтском паспортє», мовляв, обминав наше місто десятою дорогою, а міжнародні змагання акторів у Запоріжжі відбуватимуться щороку!

      Змагальники виявляли себе по-різному: хто використовував музику, костюм, аксесуари-реквізити чи навіть текст, хто відмовлявся від усього цього... Визначення кращих відбувалося на кшталт узвичаєного в телешоу «Танці з зірками» чи «Євробачення». До фіналу журі й уболівальники вивели запорізький театр «Парадокс», Настю Жучкову (Дніпропетровський театрально-художній коледж), Євгена Залюбивця (театр «Vie») і дует «Халва». Їх нагородили... радіомікрофонами! А гран-прі, відеомагнітофон дісталися Володимиру і Світлані Слоновим з «Парадокса».

      Наостанок — враження, а, виходячи з них, — і перспективи «Золотої Хортиці». Заслужений діяч мистецтв України, львів'янин Володимир Кучинський шкодує, що «у Запоріжжі і на Хортиці вперше. Певен, що це вельми пригоже місце для таких фестивалів. Цей видався повнокровним, було доста дискусій, суперечок. У спектрі спектаклів навіть «Імпровізація» молдаван, вважаю, не була зайвою. Жалкую, що не було мого театру. Торік ми випустили прем'єру і маємо привезти її на «Золоту Хортицю».

      Коли вже «згасли свічки», Неллі Корнієнко зізналася у своєму дофестивальному песимізмі: «Ми організували «Тиждень Курбаса» в Парижі; до нас звертаються з Італії, Нідерландів... у Варшаві творчість Леся Курбаса вивчають у вузах і навіть школах! Бо ж цьогоріч не лише «кругла» дата його  народження, а й 70-річчя розстрілу видатного українця. Щодо ідеї фестивалю «Золота Хортиця. Курбас-інтерфест-2007» я була налаштована з достатнім песимізмом. А він дійсно вписався у «курбасівський рік!»