І хліб, і до хліба
Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>
Висохле мезозойське море.
В українського села, порівняно з рештою країни, — якийсь ослаблений соціально-економічний імунітет. Або, сказати точніше, гемофілія. Те, що в місті могло б видатися легкою подряпиною від чергового економічного «експерименту», для села запросто стає раною, що вже ніколи не загоїться. І течуть через цю рану кров і сіль землі нашої. Якщо це, звичайно, не викривлений погляд недолугого городянина в якомусь там поколінні. Хоч би як там не було, але чергова недовга зустріч із селом оптимізму городянину не додала.
Коли Микола Козирєв організовував цю поїздку до Танюшівки, я довго не міг здогадатися, в чому тут може бути інформаційний привід. Для Луганщини, де навіть в обласному центрі приватні охоронні структури двічі безкарно захоплювали будівлю міськвиконкому, якісь проблеми з газифікацією одного окремо взятого села, м'яко кажучи, до рівня сенсації явно не дотягували. Тим більше що газ у село начебто провели. Але спочатку про те, хто такий Козирєв.
Микола Кузьмич очолює організацію із задовгою, як на мене, назвою «Луганський обласний громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян». А міг би очолювати щось більш серйозне. У 1989 році викладача технікуму з Красного Луча обрали народним депутатом СРСР. Якщо не рахувати обраного від Луганська відомого московського журналіста Юрія Щекочихіна, Козирєв був єдиним представником славної області в міжрегіональній депутатській групі. Тобто депутатської меншості, яку очолювали Єльцин, Сахаров, Собчак та інші тодішні вожді.
Після провалу ГКЧП Козирєв стає заступником міністра Мінсоцзабезу РФ (чи як воно тоді називалося?), тобто підлеглим самої Елли Памфілової, яка й сьогодні посідає не останнє місце тепер уже в путінській номенклатурі. Чому Микола Кузьмич вирішив покинути білокам'яну — про це він говорить неохоче. Утім до нашої теми це й не має прямого стосунку — просто я хотів підкреслити, що правозахистом у нашій області займається людина непересічна і доволі послідовна у своїх переконаннях.
Село Танюшівка належить до віддалених сіл навіть у віддаленому Новопсковському районі. Хоча колись воно було багатим. Стоїть на Айдарі — найчистішій річці Луганщини, чи, може й усієї України (місцевість хоч і вважається Донбасом, але останній великий промисловий об'єкт залишився кілометрів на півтораста південніше). Понад Айдаром — верби, на протилежній околиці — гора. Точніше, гори. Я піднявся на першу — а за нею друга, ще вища, а там третя... Наскільки правильні мої, доволі уривчасті, відомості з геохронології, колись, у мезозойську еру, тут розливалося море. Принаймні широченна і пласка, як стіл, долина, оточена зеленим, з яскраво-білими плішинами, гірським пасмом, дуже нагадує морське дно. Вода з нього зійшла 65 мільйонів років тому. На іншому боці долини, за Айдаром, село вже російське. Хоча там, напевно, живуть такі самі слобожани, як і в Танюшівці.
Цікаво, оті амоніти та трилобіти, з чиїх трупиків і утворилася місцева крейда — чи не вони наврочили Танюшівці усі її теперішні біди?
Вільного часу вистачило тільки на прискорений галоп сільськими вулицями. З визначних пам'яток вдалося відшукати доволі дивний гібрид пристойної цегляної будівлі явно дореволюційних (себто до більшовицького заколоту 1917-го) часів, до якого зовсім недавно хтось приліпив не надто з нею гармонуючий «барабан», увінчаний церковною «цибулиною». От тільки бур'ян перед входом до «культової споруди» підказував, що служби тут не правлять. «Тилом» своїм ця недоцерква вперлася на приватне подвір'я. Господар його люб'язно дозволив оглянути архітектурну пам'ятку з усіх боків і пояснив: колись то була «панська каретниця». Церкву з неї намагався зробити один місцевий скоробагатько, тільки справу до кінця не довів.
За селом наповзали на гору чи то руїни колишніх ферм, чи типові для «планової» економіки довгобуди. За проектом мало бути щось масштабне. В іншому місці збереглися рештки залізобетонного кістяка. Як мінімум, споруда мала стати чимось двоповерховим і солідним. Але не клубом. Клуб і школа вже стоять. Сюди ж почали підтягуватися учасники зустрічі з головним луганським правозахисником. І хоча б одне молоде обличчя!
Після всього того, що я знав про рідну Луганщину, тема толоки виявилася майже безневинною. Танюшівку не захоплювали чиїсь приватні банди, навіть ніхто жодного мордобою не влаштовував. Як при рейдерському захопленні комбікормового заводу у тому ж таки Новопсковському районі три роки тому. Вся проблема — прокладений у селі газ. Єдине непорозуміння — обіцяли, що це буде за державний кошт. Але зима насувалася, а субвенцію з держбюджету затримували. І танюшівцям запропонували вихід: заплатити власні гроші, а коли субвенція таки дочвалає до району, тоді й повернуть витраченi кошти.
Газ провели у 2005-му; субвенція надійшла рік потому, причому так пізно, що депутати райради не встигли її оприбуткувати. Гроші повернулися до держскарбниці. Правда, хтось у натовпі висунув іншу, більш «реалістичну» версію: «розікрали!». Тут же виклали історію будівництва. Процес справді виявився складним. Ще за радянської доби сюди підвели магістральний газогін великого діаметра. З часом технічна ситуація змінилася; розмір труби виявився завеликим. Вирішено було її продати, аби купити труби меншого діаметра. Сподівалися зекономити, насправді витрати зросли в кілька разів. А оскільки таких грошей сільрада фізично неспроможна зібрати, пішли арбітражні «розборки», які накинули на й без того непідйомну вартість ще й 30-тисячну пеню...
Словом, селянам довелося викладати по 9 тисяч гривень кожному. Причому багатьом для цього довелося звертатися до банків по кредити. Ось і виглядають тепер оту кляту субвенцію. Загалом, нічого екстраординарного. Тут навіть особливим криміналом не пахне. Таких «сенсацій» по Україні... І тільки коли від «газової» теми перейшли до земельного питання, я нарешті відчув увесь жах ситуації, в якій опинилися селяни.
Навколо села не пощастило побачити жодного гектара обробленої землі. Її елементарно нема кому обробляти. Переважна більшість мешканців — пенсіонери, а орендатора вже немає третій рік.
— Три роки тому тут були Качани і Коробки. Вони однажди в один год бросили землю нашу, наші п'ять з половиною гектар землі каждого, уїхали в нєізвєсном направлєнії і по сьоднішній день три з половиною годи я і двісті зо мной чоловік не получаємо ні зернини, ні полови, нічого, — кричав на місцевому діалекті один активний дідок. Його перекрикувала жіночка, до якої всі зверталися як до Антонівни:
— Батьки наші погибли! Вони б як повставали — вони б їх усіх вистріляли!.. Нема в хаті куска хліба!
Можливо, Антонівна мала рацію: поруч стояв пам'ятник загиблим односельцям і два персональні надгробки двом Героям Радянського Союзу. Танюшівська земля удесятеро частіше народжувала героїв, ніж загалом по СРСР. Однак вони вже не воскреснуть, а покладатися на місцеву владу не доводиться. Чому? Ось тут я й почув справжню сенсацію, цілком у «луганському» дусі. Виявляється, в районі легітимної районної ради просто... не існує. Так, самозванці. Витяги з постанови місцевого суду були процитовані тут же:
«...Про визнання виборів 26 березня 2006 року в багатомандатному окрузі депутатів Новопсковської районної ради такими, що не організовувалися і не проводилися Новопсковською РТВК, є недійсними та такими, що не відбулися... Про визнання повідомлення Новопсковської РТВК про результати виборів у багатомандатному виборчому окрузі депутатів Новопсковської районної ради, опубліковані в районній газеті «Перемога»від 15.04.2006 року такими, що не відповідають дійсності»...
Суд не визнав, що районний тервиборчком організовував і проводив вибори 26 березня 2006 року, а тому взагалі заборонив проводити установчу сесію райради. Але її провели, і тимчасові мандати депутатам виписувала жінка, яка ще з 31 січня того ж року не була навіть членом виборчої комісії. А 5 липня 2007 року суд відмінив постанову, тепер уже прокурора області, про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом депутатського самозванства. Оце — по нашому...
Але що ж робити мешканцям Танюшівки? Практично в кожного є акти на відведення земельної ділянки
Люди навіть не мають можливості ефективно протестувати. Страйк не влаштовували зі зрозумілих причин. Перекрити дорогу? Але село — кінцевий пункт на ній. Самим собі перекривати підвіз хліба якось не надто розумно. Хіба що піший марш протесту влаштувати. Єдина проблема: не всі можуть дійти навіть до Новопскова, не те що до обласного центру. Цікаво, хоча б в одному з проектів земельної реформи передбачена подібна ситуація?
Єдиний вихід, точніше, єдина надія — дочекатися, коли прийде ефективний орендар. А як не прийде? Напевно, не прийде в район із такою сумнівною владою. За радянських часів місцевий колгосп вирощував овець; на горі ми з одним із колег знайшли табличку, до якої мали б заноситися кличка корови, порода, лактація, навіть «дата парування». Тобто тут серйозно займалися молочним скотарством. А власне земля... Недарма я згадав про білі плішні. Як сказав мені один із колишніх керівників району, «Бонітет землі тут, якщо брати в цілому по Новопсковському району, — найнижчий». Це я поставив таке мудре запитання, що відповідь зрозумів лише приблизно: «Зерно вирощувати можна, але краще — худобу». Але зі справжніми ентузіастами цього напрямку агропромислового розвитку на Луганщині сьогодні сутужно, і серйозні люди в керівництві обласним АПК це розуміють.
Єдина надія: може, правозахисники зі своїм дилетантизмом зуміють знайти рішення. І нав'язати його отим... серйозним.
Матерiал пiдготовлено за сприяння Луганського прес-клубу реформ.
Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>
Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>
Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>
Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>
Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>