В ук­ра­їн­сь­ко­го се­ла, по­рів­ня­но з реш­тою кра­ї­ни, — якийсь ос­лаб­ле­ний со­ці­аль­но-еко­но­міч­ний іму­ні­тет. Або, ска­за­ти точ­ні­ше, ге­мо­фі­лія. Те, що в міс­ті мог­ло б ви­да­ти­ся лег­кою под­ря­пи­ною від чер­го­во­го еко­но­міч­но­го «ек­с­пе­ри­мен­ту», для се­ла зап­рос­то стає ра­ною, що вже ні­ко­ли не за­го­їть­ся. І те­чуть че­рез цю ра­ну кров і сіль зем­лі на­шої. Як­що це, зви­чай­но, не вик­рив­ле­ний пог­ляд не­до­лу­го­го го­ро­дя­ни­на в яко­мусь там по­ко­лін­ні. Хоч би як там не бу­ло, але чер­го­ва не­дов­га зус­т­річ із се­лом оп­ти­міз­му го­ро­дя­ни­ну не до­да­ла.