У неділю, 22 липня, без даху над головою, у напіврозвалених хатах лишилися мешканці деяких населених пунктів Турійського, Шацького, Рожищенського та Маневицького районів. Причиною лиха стала негода: дощ та сильний вітер, поривами 25 — 30 метрів за секунду. Як розповідають мешканці Турійського району, буревій тривав усього кілька хвилин. Але за цей час він залишив без домівок не одну волинську родину. Тепер замість охайних будиночків та садків тут купа розбитої цегли, скла та викорчувані дерева. Те, що ми побачили на місці лиха, не показують у фільмах жахів. Після вчорашнього дощу картина справляє ще гнітючіше враження: бо чого не розніс вітер, залив дощ. Тільки у самому Турійську понад 550 будинків (а це — третина селища) у вівторок лишалися без даху.
Годинник зупинився на позначці 18.22
У хаті, що на вулиці Підрічній на околиці села Селець у Турійському районі, мешкала сім'я Віктора Дем'янчука. Їхня оселя та ще десять у цьому населеному пункті зруйновані практично вщент. Дерева в саду викорчувані, розпласталися на всі боки, частина з них впала на город. Під ногами — тільки бите скло, понівечена цегла, покручене гілля дерев... Посеред усього цього порпаються дві курки. А біля воріт, а точніше біля їхніх руїн, примостився трирічний Андрійко. Він обіймає собаку і щось розповідає їй про лихо, по-своєму, по-дитячому.
Коли в село прийшов буревій, мама Андрійка, Люда, і дев'ятирічна сестричка були на весіллі у Турійську. Власне це весілля і врятувало життя усім молодим людям та дітям вулиці Підрічної. Дома у той день залишилися тільки бабусі і дідусі.
У будинку Дем'янчуків були старенька тітка Віктора та його племінник. Перед початком буревію Віктор приїхав попорати господарство.
— Зайшов у хату, хотів закрити кватирку. Бачу, що дуже чорні хмари сунуть, — розповідає тридцятисемирічний Віктор, а з очей котяться сльози. — Чули запах смаленого.
Тітку Віктора вітер підніс і з усієї сили викинув в іншу кімнату. З усіх куточків хати на жінку сипалися шматки скла та цегли. На вцілілому буфеті ще й до сьогодні видніються сліди крові від сильних ударів. Після буревію бабусі довелося накласти шви. Поранився і Віктор: у нього травмована рука та побита нога.
У майже зруйнованих стінах із меблів збереглася тільки кухонна стінка, старий буфет (за його склом висіла ікона), диван, але й той почорнів від пилу, ліжко із залізними бильцями та дерев'яна тридверна шафа із дзеркалом. Нещодавно Віктор та Люда придбали м'якi меблi у вітальню. Тепер деякі її залишки складені біля руїн хати. Стінка зовсім розламана. На місці спальні — тільки купа каміння. На землі валяється лялька без рук та годинник, стрілки якого зупинилися на позначці 18.22. Приблизно у цей час три чорні стовпи зруйнували всю вулицю Сельця.
Корова Дем'янчуків тепер стоїть просто неба в сусідньому дворі, свиней загнали в чужий хлів. Качок майже всіх побило.
— Мені сьогодні рівно тридцять років (ми приїжджали в Селець у вівторок. — Авт.), — плаче Люда, а малий Андрійко міцно тулиться до мами. — У хаті прожили вже десять років. Під час буревію були на весіллі у брата чоловіка, яке святкували в Турійську. Там також була буря, але не така сильна, як у Сельці. Відразу зателефонувала до чоловіка, а він сказав, що хати вже немає... Що було нажите за стільки років — нічого не лишилося. Казали, що пришлють бригади на підмогу, аби хоч трохи вивезти побиту цеглу. Дитина ж ходить, а навкруги скло, цвяхи. Конкретно ніхто нічого не каже. Говорять, що, може, в іншому селі хату куплять. На городі та у садку нічого немає. А що буде зимою? Перше вересня на носі. Доньці в школу.... Родина може допомогти мені сотнею, двома. В чоловіка немає батьків, а у мене — старенький хворий тато. На роботі можуть дати тисячу (Люда працює у земельному відділі сільради. — Авт.)... А кажуть, що на відновлення обійстя нам потрібно 300 тисяч гривень...
— У Сельці смерч розніс одинадцять хат, якраз ті, що неподалік річки, — говорить Віктор. — Розповідають, що трактора так закрутило і кудись занесло, що до цих пір знайти не можуть. А шифер із наших будинків долетів аж у сусіднє село, що приблизно за півтора кілометра від нашого. Життя наших дітей врятувало весілля. Інакше б вони могли загинути...
Їсти нема чого, люди — голі й босі
Навпроти хати Дем'янчуків мешкає 50-річна Надія Шульга з двома синами — Володимиром та Олександром. На напівзруйнованій плиті,яку топлять дровами, жінка варить їсти. Її два сини лопатами розчищають залишки цегли. У крайній кімнаті будинку, без даху, з понівеченими стінами, цегла перетворилася практично на... пісок.
Коли розпочався буревій, жінка почула, як щось шипить. Зірвався сильний вітер. Надія Григорівна розповідає, що бачила три величезні чорні стовпи, які змітали все на своєму шляху. Її життя врятував колодязь у дворі. Жінка присіла за ним, прикрилася кришкою від нього. Кришку підхопило і понесло, але Надію Шульгу за собою не потягло. Сини ж були на весіллі.
— Приходили до нас чиновники, — бідкається Надія Григорівна. — Казали, що, можливо, доведеться переселятися. Але звідси нікуди не піду, хай там що. Я тут вік прожила, 37 років мешкаю у цій хаті.
Із паличкою біля розваленої хати, з розбитим лобом ходить і сусідка Надії — пенсіонерка Женя Шуляк. На лобі в жінки бинт тримається на засохлій крові. Фельдшер, аби зробити перев'язку, не прийшов. У вівторок бинтів та «зеленки» у Сельці також не було. А люди ж практично всі з пораненнями, постійно ріжуть ноги та руки розбитим склом, цеглою. Взутися немає у що: все вкрав вітер. Тепер на березі річки люди знаходять тільки по одному черевику з пари туфель чи чобіт.
Від гілля дерев та побитих будматеріалів свої домівки тут розчищають і десятирічні діти.
— У моїх двох дітей, 16-річного сина Саші та 14-річної доньки Ангеліни, порізані склом ноги, — плаче Ольга Одєнцова, помічник вихователя тутешнього дитсадка. — Свекруха побита лежить у лікарні. У нас у хаті вітер аж свище: стелi немає. Ночуємо у розвалюсі. Світла немає, газу немає. Їсти не приготуєш. Перебиваємося булкою, яку відпускають у нашому магазині без грошей. Продавці записують тільки, хто і що купує. В хаті не лишилося ані копійки: все поніс вітер. Кілька днів тому із заробітків приїхав чоловік. Зароблені гроші лежали у будинку на столі. Нічого не лишилося. Взуття та одяг весь валяється попід річкою. Діти ходили збирати. Меблі понищені, але не всі. Брат з Горохівського району приїхав допомагати, розчистити від завалів дерев та брухту наше подвір'я. Невже немає ніяких бригад, які б нам допомогли? Розваленої цегли тільки з нашого подвір'я вивезли цілий причіп. Худоба понищена. У коня вирвало стегно. Треба здавати на забій. Хоча б нам хату накрити. Далі ми вже якось своїми силами. Розуміємо, що держава не винна. Але ж допоможіть нам!
Люди розповідають, що всю городину понищено. Воду на чай кип'ятять у польових умовах: у казанках на вогнищі. Одяг злився в однорідну масу з порохом від цегли. Як каже Ніна Поремська, їй довелося купити футболку, аби хоч у щось одягнутися.
— Сьогодні рука опухла, сусід привіз у лікарню, — схлипуючи, говорить жінка. — Наклали гіпс. Не пам'ятаю, що на мене летіло. Перед очима стоїть ще й досі зять. Він у куточку прикрив собою дев'ятимісячну дитину. Чула, як кричить донька...
Ніна не пам'ятає, як опинилася в льосі, бо отямилася тільки там. Саме підвальне приміщення і врятувало її сім'ю. Хата Поремських — одна з одинадцяти найбільш понищених.
— Мого чоловіка Сашу завалило, — говорить, витираючи сльози 40-річна Оксана Волинець, сусідка Ніни. — Вибігла в коридор. А там вже ні вікон, ні дверей. Кричу: «Діти, де тато?». А вони: «Мамо, тата завалило!». Дивлюся, а я практично стою на чоловікові. З-під уламків виднівся тільки клапоть його штанини. Не знаю, де взялася сила його витягнути. Саша у шоці не відчув болю. Ще встиг вимкнути газ, який шипів. Побігли до матері, бо верталася хмара. Там чоловікові стало погано. Ні звичайний, ні мобільний телефони не працювали. Сашу завезли до лікарні родичі. Йому наклали шви на ногу і голову. А у вівторок чоловіку погіршало. Тепер він лежить у лікарні в Турійську. Увесь синій. Медикаменти Саші дають безкоштовно. Старша донька побита. Не знаю, як поїде на навчання. У нашій хаті прожили тільки сім років. Не лишилося нічого...
Деякі люди хотіли придбати намети, аби було де переночувати. У Турійську їх купити вже не можна. А в Ковелі їхня вартість з 80 гривень підскочила до 200 (!). Комусь горе, а комусь — бізнес! Але, як каже голова Турійської райради Орест Василишин, «потреби у наметах немає», адже люди ночують у сусідів.
— При необхідності можна розмістити людей у школі та дитсадку, — сказав пан Орест. — Ми готові забезпечувати харчуванням при шкільних закладах, якщо в цьому є потреба.
Дерево потерпілим відпускатимуть безкоштовно
За словами Ореста Василишина, в Турійську зруйновано одну третину садиб (550 хат). У частині з них зірвано шифер, частина зруйнована повністю. Після Турійська найбільшої руйнації зазнав Селець, де смерч понівечив близько 25 садиб. З них — сiм майже повністю зруйновано. Тут цегляні стіни знесло більш як до половини, величезні тріщини у фундаменті. В селі Ставок позривало шифер з покрівлі, зруйновано дерев'яні конструкції. В Ловищі стихія зачепила одну вулицю, але на ній з 15 будинків уціліло тільки... два крайні. Повалено тисячі гектарів лісу. Електропостачання відновлюють. Сьогодні залучено додаткові бригади з інших районів.
Газ відключений у тих будинках, які технічно не можна використовувати. Водопостачання в Турійську вже відновили. Розчищено дороги, доступи до всіх садиб
— Найскладніше було відновити рух по автомагістралі Володимир-Волинський—Ковель, де ділянку дороги завдовжки 300 метрів розчищали чотири години, — розповідає Орест Василишин. — Сьогодні до всіх населених пунктів відновлено рух, підвозять шифер, будівельні матеріали. Хто може, відновлює оселі за власні кошти. Вартість будматеріалів повернемо, але пізніше. Перший транш допомоги очікуємо у 400 тисяч гривень. Як тільки кошти надійдуть, готові укласти угоди з будівельними фірмами на постачання будматеріалів. Для одного Турійського району потрібно близько 100 тисяч листків шиферу, а це сорок вагонів! Гостро стоїть питання про залучення будівельників до відновлення будинків. Малозабезпеченим та одиноким допомагатимуть рятувальники. З училища Міністерства внутрішніх справ нам надішлють сорок курсантів на допомогу.
Уряд виділить гроші не раніше середи
У вівторок в передобідню пору в зоні стихійного лиха побував міністр з надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич. Зустрічати його вертоліт на турійський стадіон прийшло чимало людей.
— Я такого ще не бачив, — сказав Нестор Шуфрич. — Дії органів місцевого самоврядування, на перший погляд, у цій ситуації задовільні. Ми використаємо можливості уряду, аби допомогти ліквідувати наслiдки негоди. Хто вже купив будівельні матеріали за допомогою органів місцевого самоврядування, повинні скласти акти, які перевірить регіональна комісія з надзвичайних ситуацій. Будемо стежити, аби ці документи якнайшвидше отримали підтвердження в МНС, Мінекономіки та Мінфіні. В п'ятницю ми чекатимемо ці документи для проведення відповідної експертизи в МНС. Після надходження документів у Київ я беруся за п'ять днів довести їх до розпорядження Кабміну щодо виділення коштів потерпілому регіону. Допомога залежить від того, наскільки швидко підготують документи щодо компенсації наслідків лиха. Якщо документи потраплять в Кабмін у четвер, 26 липня, то в наступну середу, тобто 1 серпня, уряд видасть розпорядження. Все, що буде підтверджено і не потребуватиме уточнень, компенсуємо. Будівельні матеріали будуть підвезені.
Після обіду в зону лиха приїхали заступник голови секретаріату Президента Віктор Бондар разом з головою Волинської облдержадмініністрації Володимиром Бондарем, першим заступником «губернатора» Віталієм Зарембою, голова Волинської обласної ради Анатолій Грицюк.
Ольга МАКСИМ'ЯК.
