«Допоможіть, бо більше не маю сил боротися»...
Діяльність на посаді міністра транспорту і зв'язку Миколи Рудьковського мала б потрапити до когорти тих випадків, коли вся країна спостерігає, як одна людина, незважаючи на вже буденні для українців проколи й аварії у транспортній галузі, вперто відмовляється звернутися до власної честі й скласти повноваження міністра. Жага до влади встигла стати для соціалістів своєрідною візиткою. Один із них досі називає себе головою парламенту попри те, що, окрім нього самого, спікером Верховної Ради його не вважають навіть партнери по коаліції, які готуються до дострокових виборів. Соратник же Сан Санича пан Рудьковський узурпував крісло керівника Мінтрансу, яке не збирається звільняти навіть після усіх НП.
Однак, виявляється, непереборне бажання перебувати біля керма відомства з мільярдним оборотом коштів, яких, до речі, чомусь не вистачає лише на модернізацію «Укрзалізниці», у очільника Мінтрансу сімейне. Знайомство кореспондента «УМ» з Аллою Прядко, яке відбулося, м'яко кажучи, не за надто приємних обставин, зайвий доказ цьому. Напередодні жінка зателефонувала у редакцію і крізь плач просила допомоги, бо «вже немає ані сил, ані здоров'я боротися з цими Рудьковськими».
«Їм ніхто не указ»...
Ця сумна епопея розпочалася понад три роки тому. Алла Прядко мешкає з чоловіком та внуком-інвалідом під Києвом, у Броварах. Усе життя жінка пропрацювала медсестрою, але від держави заможного життя так і не дочекалася. А тут її сусіди Ординські видали заміж доньку Вероніку за соціаліста Миколу Рудьковського. Тоді все і почалося...
Новоспечений тесть міністра транспорту мешкає в Броварах разом із матір'ю, уродженкою Кагарлицького району Київщини, Ніною Ординською. Незважаючи на те, що остання мешкає разом із сином за адресою: Лисенка, 2. Ймовірно, має ще й власну житлову площу, адже зареєстрована у Броварах по вулиці Сєдова, 1. Та близькій родині Рудьковського, схоже, замало і цього — непокоїть сусідський клапоть землі і житлова площа на ній. «До того, як це трапилося, у нас iз ними були навіть дружні стосунки, — каже Алла Федорівна, чия хата стоїть одразу за будинком Ординських. — А потім почалося будівництво, суперечки, непоступливість — словом, на цьому добрі сусідські стосунки і закінчилися. Більше того, все стало значно гірше». Коли Ординські почали будівництво нібито літньої кухні, то не те що не попередили сусідів, які мешкають поруч, а й не зверталися за отриманням дозволу на зведення будівлі у жодну державну інстанцію. Незабаром кухня, очевидно, як і було задумано з самого початку, почала розростатися у кафе і захоплювати по клаптику сусідську землю. Чаша терпіння сімейства Прядків переповнилася, коли цих земельних клаптиків назбиралося більше двох метрів.
«У той момент я зрозуміла, що невдовзі їм буде замало і тієї моєї частини городу, яка залишилася. Такими темпами незабаром сусідам заважатеме і моя хата — або її треба буде зносити, або їхня так звана літня кухня, яку вони облаштовують під кафе, стоятиме просто під моїми вікнами», — продовжує Алла Федорівна. Тоді жінка почала бігати по інстанціях, керуючись логікою правового суспільства — принаймні треба звернути увагу чиновників на самовільне захоплення землі і домогтися захисту через законодавство. І все б правильно, проте не в цій історії. Високе лобі в чині міністра транспорту і практика телефонних дзвінків, виявляється, стоять вище за закон.
«Чого бігаєш по інстанціях? Ти ж ніхто, а так, — комаха!»
Як і робиться в таких випадках, пенсіонерка почала звертатися до контролюючих органів. Після листа у Київську облдержадміністрацію управління містобудування та архітектури області розглянуло заяву Алли Прядко. У своєму висновку воно підтвердило, що вимоги Алли Федорівни до сусідів Ординських є цілком законними. «Враховуючи наявність факту самовільного будівництва та відсутність звернень з боку власників садиби щодо оформлення технічної документації на самовільно збудовані споруди виконкомом Броварської міськради було прийнято рішення «Про знесення на території садиби громадянки Ординської Н. В. самовільно збудованої господарчої споруди», — таке, вже котре за ліком на свою користь повідомлення отримала Алла Прядко цього разу з області.
У свою чергу відреагувала на подання обласного управління містобудування та архітектури і міськрада Броварів. Зокрема, виконавчий комітет виніс рішення, яким зобов'язав Ординських припинити самочинно розпочате будівництво і знести будівлю. Водночас із висновком міської ради свій висновок дала і Броварська районна санітарно-епідеміологічна станція. Річ у тім, що тесть Рудьковського не лише почав самовільне будівництво на метрах чужої землі, а й викопав каналізаційну яму під туалет кафе за декілька кроків від криниці, звідки бере питну воду родина Прядків. Розуміючи можливі наслідки цього, районна СЕС поінформувала, що передає відповідні документи у прокуратуру.
Однак результату, незважаючи на всі рішення державних установ, знову не було жодного. Таким чином, чергове їхнє звернення вже потрапило до Верховної Ради. Як буває зазвичай у таких випадках, звідти його справно «відфутболили» вкотре у Броварську міськраду. І саме на цьому етапі Алла Прядко не лише вперше впіймала чиновників міської влади на впертому небажанні виконувати приписи відповідних служб і добитися відновлення справедливості та захисту її прав, а й почала розуміти, що хтось уперто не бажає помічати порушення свобод простої людини. «У відповідь на перенаправлене з парламенту звернення виконавчий комітет Броварської міськради, як папуга, вкотре відписав мені, що дозволу на будівництво Ординським прибудови вони не давали, — веде далі пані Алла. — Проте найбільше шокувало інше. До цього ж додавалося, ніби геодезична зйомка не виявила порушення будівництвом містобудівної та протипожежної відстані до моєї хати».
Те, що висновок цієї служби був далеким від істини, можна побачити неозброєним оком, відвідавши те, що залишилося від садиби Прядко. Та навіть не це викликало обурення у жінки. Насправді висновок, підписаний першим заступником міського голови Броварів Олександром Кияницею, — цілковита фікція, адже датований документ 9 грудня 2003 року. А вже 23 числом цього місяця на запит щодо цього ж питання народному депутату IV скликання Юрію Бойку надійшла відповідь, підписана безпосередньо мером Віктором Антоненком. У ній пояснення практично ідентичне до відповіді заступника. Однак пан Антоненко інформує нардепа, що наразі лише... «запропоновано виконати геодезичну зйомку».
Далі писати до місцевої влади у Алли Федорівни не було сил та й, зрештою, бажання. «Кожен припис на мою користь і невиконання постанов ані добровільно тестем Рудьковського, ані примусово відповідними державними структурами, надії практично не залишав. Тим паче, щоразу після висновків тих чи інших служб Віктор Ординський просто сміючись мені в обличчя принижував різними образливими словами і казав: що ти бігаєш по інстанціях? Знаєш, хто мій зять, хто мені щось зробить?! Ти ж ніхто проти мене, так, — комаха! І це кричав мені — дитині війни та ветерану праці», — плаче Алла Федорівна.
Прокурорські перевірки і суддівські відговірки
Наступні етапи боротьби «з вищою расою Ординських-Рудьковських» перейшли до наглядово-контролюючих органів нашої держави. Однак у Броварській прокуратурі, розглянувши заяву жінки, відписали: перевірка встановила проведену роботу з усунення порушення законодавства державним архітектурно-будівельним контролем відділу містобудування та архітектури Броварської міськради, а Віктора Ординського притягнуто до адміністративної відповідальності. А також додали, що депутати міськради, згідно з Цивільним кодексом України, мають право звернутися із позовом до суду, який повинен вилучити самовільно зведену будівлю на користь держави.
Проте міський виконком із причин, про які можна лише здогадуватися, не поспішав реагувати на прокурорську рекомендацію. Тому майже через два місяці потому з'явився ще один лист Броварської прокуратури. Цього разу у відповідь на прохання розібратися, чому не дотримується вітчизняне законодавство після звернення Алли Прядко до уповноваженого з прав людини та безпосередньо до Генпрокурора. У ньому прокуратура міста тепер визнала, що, незважаючи на виявлення наглядовим органом порушення містобудівного законодавства, Броварська міськрада дійсно не вжила жодних заходів для усунення порушень.
Лише більш як через півроку виконавчий комітет Броварської міськради повідомив, що тільки займається підготовкою матеріалів для звернення з відповідним позовом до суду. Однак навіть після цього влада не примудрилася у судовому порядку захистити громадянку Прядко, а вже у наступній відповіді з прокуратури, закидати яку листами Алла Федорівна не втомлювалася, йшлося, що потреба в прокурорському реагуванні на бездіяльність як сімейства Ординських, так і посадових осіб міськради... не вбачається. Відтак порадили захищати свої у права у судовому порядку самостійно.
Що цікаво, сам тесть Миколи Рудьковського після набуття справою розголосу, в 2004 році таки звернувся до влади з проханням видати документи, необхідні для оформлення його кафе. Проте йому відмовили. У цей час скривджена жінка, діставши зі схованки відкладені за роки мізерні гроші, почала готуватися до судової тяганини. Проте адвокати, до яких зверталася, просто відмовляли їй, знаючи, з ким доведеться мати справу, або ж уже працювали на Ординського. А юрист Валентина Осипенко взагалі перейшла будь-які межі людських стосунків. Взявши гроші у жінки за свої послуги консультанта, переконала її тимчасово не подавати позову, мовляв, це має зробити міський голова. Коли ж у хату Прядко прийшла повістка від самих Ординських, які взялися через рішення Феміди отримати дозвільну документацію на злощасну будівлю, Алла Федорівна цілком логічно помчала радитися до пані Осипенко. Яким же був її розпач, коли остання відповіла, що не захищатиме її інтереси, бо вже теж працює на Ординських.
Броварський міськрайонний суд, у якому Прядки виступали третьою стороною, практично без жодного розгляду визнав будівлю, зведену тестем Рудьковського, цілком законною і зобов'язав Броварську міськраду видати дозвільну документацію. Програли Прядки й апеляційну скаргу. Не вийшло домогтися правди та визнання своїх прав і у Верховному Суді, який залишив без змін вердикт Броварського. «Після цього у мене опустилися руки. То де ж ця справедливість? Усі служби міста дали висновки, що будівництво проводилося незаконно і з порушенням усіх норм. Підтвердила це і прокуратура. Але через те, що чиновник високого рангу має можливість скористатися правом телефонного дзвінка, всі суди виносять рішення на користь його тестя», — каже пані Алла.
«Мені немає куди йти, але й жити в цій хаті не можу, коли бачу це свавілля»
Під час останнього візиту до Броварів кореспондент «УМ» побачив, що слабенький парканчик, який ще донедавна захищав останні метри землі Алли Прядко, впав під чиїмсь наступом. На руці в жінки — синець, розміром у два пальці. На запитання, звідки, лише опускає очі і боязко знизує плечима. Каже, це коли він (Віктор Ординський. — Авт.) паркан почав ламати, я його попросила мати хоча б краплю совісті. У відповідь, стверджує, по-дикунськи отримала лопатою по руці. «А в міліцію зверталися?» — намагаюся підтримати Аллу Федорівну. «Та яка там міліція, хіба вона в нас є? Їхній же начальник теж однопартієць Рудьковського. А я за три роки безрезультатної боротьби вже нікому не вірю», — відповідає вона.
Останнім часом до Алли Федорівни Прядко почали навідуватися ще й незнайомі люди. Приходять з оголошенням, за яким вона нібито продає свій будинок. Очевидно, «липове» «продам» не є випадковим, а дехто був би дуже не проти прикупити омріяну землю і хатинку, об'єднавши подвір'я, на якому «розрослося» кафе. Законна ж власниця скромного обійстя вже й сама б не проти «піти світ за очі», але з сумом повторює, що не має сил та здоров'я на старості літ із чоловіком-«сердечником» і внуком-інвалідом кудись переїжджати. «Мені немає куди іти, але і жити в цій хаті вже не можу, коли бачу це свавілля і хамство. Ми кожен день плачемо — це все, що нам залишилося».
Останній документ від владних інстанцій, який отримала Алла Федорівна у квітні цього року, — лист з Управління містобудування й архітектури Київської облдержадміністрації. У ньому, ніби знущаючись, написано: «У результаті розгляду зазначеного питання встановлено, що забудова присадибної території власного житлового будинку громадянкою Ординською здійснена з порушенням містобудівного законодавства, без оформлення у встановленому порядку технічної документації та дозволу на будівництво». А далі: «Враховуючи, що порушене вами питання неодноразово розглядалося Броварським міськрайонним судом, Апеляційним та Верховним і відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду від 01.11.2004 року, яким позов Ординської Н. В. про визнання права власності на самочинно побудовані будівлі, в тому числі літню кухню, був задоволений, а вам у зустрічному позові про знесення відмовлено і ухвалою Верховного Суду рішення залишено в силі, повідомляємо, що органи місцевого самоврядування не можуть втручатися в дії судових органів».
Доки в Україні існуватимуть такі «некомашні» родини, як тесть Миколи Рудьковського і сам міністр, який навіть навідується до будинку Ординських під покровом ночі (востаннє, за деякими даними, він заїжджав вночі на початку липня), сімейству Прядків залишається шукати правди лише в Європейському суді з прав людини, де, на щастя, українських соціалістів зовсім не бояться.
P.S. Просимо Генерального прокурора Олександра Медведька вважати опублікований матеріал офіційним запитом.
