Серійний суїцид

      Дніпропетровський навчально-виробничий центр № 2 завжди вважався закладом зразковим. Хоча й половина дітей, які тут навчаються, мають дуже непрості долі: близько 250 з них — сироти, ще майже 180 — з обмеженими можливостями. Водночас фахівці кажуть, що допускати таку високу концентрацію «непростих» учнів в одному навчальному закладі дуже небезпечно. Надто велике психологічне навантаження на весь колектив навчального закладу — і самих учнів, і викладачів. Тож міна, закладена під навчально-виробничий центр № 2, рано чи пізно мала вибухнути. Самогубство одного з учнів закладу спричинило несподівану ланцюгову реакцію — впродовж шести днів вкоротити віку намагалися ще троє дітей, одного з них врятувати не вдалося...

Від «тихого» Петі такого не чекали

      Першим пішов із життя 19-річний Петро, інвалід 3-ї групи, який хворів на дитячий церебральний параліч. Також лікарі засвідчували у нього і психічні відхилення. Проте вихованець Верхньодніпровського будинку-інтернату з таким діагнозом у навчально-виробничому центрі № 2 Дніпропетровська здобував фах оператора комп'ютерного набору. Викладачі стверджують, що Петро засвоїв предмет до тонкощів. Однак дуже захопився гральними автоматами. Саме «одноруких бандитів» тепер багато хто вважає головними винуватцями самогубства хлопчини. Судячи з усього, так воно і є. Адже напередодні Петро залишив своїй подрузі по дитячому будинку Люді записку в конверті, який попрохав розкрити через три доби. Дівчина вирішила поцікавитися змістом написаного вже наступного дня і вжахнулася: Петро, вилаявши, на чім світ стоїть, свою сестру, що не забажала погасити його борг за комп'ютерні ігри, повідомляв про своє рішення... повіситися.

      Директор навчально-виробничого центру № 2 Віктор Кривозуб, якому потрапила до рук ця записка, відразу викликав міліцію. Але звідки ж правоохоронцям було знати, де шукати хлопця?

      Згодом Петю знайшли повішеним на дереві за котельнею у рідному для нього Верхньодніпровську. На місці трагедії він залишив малозрозумілу записку, з якої тільки й можна збагнути, що в усьому він уже звинувачує лише себе.

      Поховали хлопця у Дніпропетровську. Як потім згадає збентежений Віктор Кривозуб, його вчинок більшість дітей сприйняли за геройський. За великим же рахунком від Петі, що мав тиху, спокійну вдачу, такого не чекав ніхто.

      А от поминки хлопця ледь не завершилися ще одним суїцидом. Петрова сестра повела декого з братових однокашників, у тім числі й вищезгадувану Люду, до кафе. Там і виник скандал. Сестра, за свідченням присутніх, стала проклинати навчально-виробничий центр № 2, а потім накинулася на Люду, звинувативши у тому, що не прочитала записку відразу. Дівчина на це відреагувала вельми боляче — раптом схопила пляшку з вином, розбила її об стіл і гострими краями порізала собі вени. На щастя, лікарям врятувати Люду вдалося. Але це був тільки початок серії самогубств, що сколихне навчально-виробничий центр № 2 протягом зовсім короткого проміжку часу — з 22 по 27 травня.

Плями на глянці

      Буквально через два дні після того, як поховали Петю, на території покинутого підприємства був знайдений повішеним на дереві ще один учень навчально-виробничого центру № 2 — 17-річний Сергій. Проте, на відміну від Петі, і педагоги, і однокашники одностайно стверджують, що якраз від нього можна було чекати чого завгодно. Залишений своєю матір'ю напризволяще ще в ранньому дитинстві, він виховувався у Будинку маляти, потім в інтернаті. У навчально-виробничому центрі № 2 здобував фах маляра. Сергій відзначався значними психічними відхиленнями, жорстокістю, агресивною й непередбачуваною поведінкою. Як сироту, Сергія поховали зусиллями навчально-виробничого центру № 2.

Примарився... рюкзак з грішми

      А через кілька днів вирішив піти з життя і Саша. Щоправда, він для цього обрав інший спосіб, аніж Петя та Сергій, — вистрибнув iз п'ятого поверху гуртожитку навчального закладу. І тепер усі одностайно стверджують, що хлопчина народився у сорочці, адже потрапив на верболіз, що росте під вікном. Дерево спружинило падіння, хоча без важкої травми не обійшлося — Саша отримав зміщення хребта, переніс операцію. У лікарні, розповідають, хлопець зізнався, ніби на верболозі йому примарився рюкзак, набитий... грішми, тому, мовляв, за ним і стрибонув. Тепер у навчально-виробничому центрі з острахом очікують: хто ж наступний? Хоча начебто й сумніватися не доводиться щодо психічних розладів у всіх чотирьох учнів, які вирішили піти з життя.

Особливий контингент

      За великим рахунком, цьому дивуватися не варто. Навчально-виробничий центр № 2 за контингентом учнів є справді особливим. З-понад 800 учнів, які загалом оволодівають 33 професіями, нараховується 250 сиріт, 180 — інвалідів. Про те, що багато вихованців страждають на психічні відхилення, і говорити не доводиться. Цьому теж дивуватися не варто. Інвалідність, сирітство, відсутність у переважної більшості житла є тим букетом, який впливає на психіку молодих людей, адже перед ними бовваніє безвихідь, незважаючи на всі зусилля керівництва НВЦ № 2. З іншого боку, значна частина з них після закритих інтернатів потрапляє на відносну свободу — коли можеш собі дозволити більше, аніж дотепер. От у молодих людей, як кажуть, починає грати кров, тим паче, це припадає на пору статевого дозрівання.

      Свого часу тут, у самісінькому кінці вулиці Героїв Сталінграда, розташовувалося професійно-технічне училище № 19. Чому його стали називати значно гучніше — теж пояснення є. Окрім суто професійної підготовки, тут діє обласний регіональний навчальний центр, де за модульною системою отримують професійне перенавчання та перепідготовку близько 200 безробітних. Плюс реабілітаційний центр для вищезгадуваних дітей-сиріт та інвалідів.

      Але, попри всі труднощі, навчально-виробничий центр № 2 вважався зразковим навчальним закладом, кращим у масштабах усієї України. На підтвердження цього вам покажуть чимало публікацій у тій же пресі. Тож чи не виходить щось із серії «за гарною вивіскою»?

В усьому винне керівництво навчального центру?

      Принаймні такого категоричного висновку дійшла прокуратура Дніпропетровської області. Головна підстава — адміністрація навчально-виробничого центру № 2, покликана охороняти життя та здоров'я дітей, не приділяла їм належної уваги. Отож і спроби самогубств, мовляв, були спровоковані. Як повідомив начальник відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Олександр Чередник, стосовно службових осіб центру № 2 порушено кримінальну справу, за якою їм світить від трьох до чотирьох років позбавлення волі.

      Вищезгадуваний Віктор Кривозуб звинувачується ще й тому, що інформацію про самогубства приховував. Сам директор iз цим категорично не погоджується, бо, мовляв, звернувся до міліції ще після зникнення Петі, який пішов із життя першим. «Ми із себе відповідальності не знімаємо, але ми — навчальний заклад профтехосвіти, ми навчаємо професіям. Ми погодилися на своїй базі створити центр iз реабілітації інвалідів. Нам дали штатні одиниці: заступника директора з роботи з дітьми-сиротами й інвалідами, психолога й сурдоперекладача. Але ми не медики, не психіатри й не психотерапевти», — сказав він в інтерв'ю «Українським новинам».

       Прокуратура також звернула увагу й на те, що двоє психологів у навчальному центрі тільки числилися, бо один із них мав фах... інженера, а інша перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Медичних працівників і взагалі не було. Отож питаннями здоров'я — фізичного та психічного — дітей ніхто насправді не займався. Окрім того, вважають фахівці, збирати в одному закладі таку кількість дітей із соціальними та психічними проблемами теж не можна — тут і в здорового «дах» поїде, що вже казати про хворих?

      Прокуратура також кинула камінець і до городу керівництва Бабушкінського райвиконкому та освітянського, які своєчасно не призначили опікунів для 100 дітей.

      Не доходила у повному обсязі до тих же сиріт і матеріальна допомога — ті ж органи казначейства її «заникали» у сумі 100 тисяч гривень.

      Бездіяльність і недбале ставлення до соціально-незахищених дітей НВЦ № 2 вважає головною причиною трагедії і голова громадської організації «Допоможемо дітям» Микола Кожушко.

      За великим же рахунком, трагедія у Дніпропетровську оголила істинні масштаби проблеми. Якщо вже в зразковому навчально-виробничому центрі таке трапилося, то що говорити про інші?