Сучасне наше життя влаштоване так, що хоч-не-хоч доведеться повірити, що жодна добра справа не лишається без покарання. Підтвердженням цього парадоксу має стати ситуація навколо Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украероруху) та профспiлками. Ним встановлено великий перелік додаткових гарантій, пільг та компенсацій, не передбачених традиційним трудовим законодавством, зважаючи на те, що тут працюють диспетчери з управління повітряним рухом, рівень відповідальності, вимоги до фахового рівня і стану здоров’я яких надзвичайно високі.
Головним напрямом програми соціального захисту як складової колективного договору Украероруху і найпершим кроком, що захищає працівника, який не може далі працювати на своїй посаді, є, звісно ж, його подальше працевлаштування. Якщо ж справа стосується людей пенсійного віку, які мусять через обставини припинити працювати, для них в Украерорусі передбачено матеріальний захист.
Деякі спритні особи намагаються зловживати перевагами та пільгами колективного договору. Якщо ти не надто відповідальний працівник та ще й неодноразово притягався до дисциплінарної відповідальності, якщо кортить знайти собі інше місце, про яке кажуть: «нам би де не працювати, аби не працювати» — не лови гав, коли трапиться реорганізація (у великому підприємстві справи не стоять на місці, постійний рух уперед і постійне вдосконалення — запорука успіху). Немає сенсу надміру докладати зусиль, аби добровільно вибирати собі більш відповідальну посаду чи вдосконалюватися. Слід не погоджуватися на жоден із десятка запропонованих адміністрацією підприємства варіантів, та ще й спробувати отримати кругленьку суму при звільненні — десять же посадових окладів. А що при цьому вік «непідходящий», не пенсійний, то це дарма! Треба знайти собі «колегу по духу» з певної когорти правозахисників і таким чином витлумачити умови колективного договору (скажімо, зміни до договору, які зауважують вік працівника і не дають підстав вимагати у підприємства кошти, вважати... доповненням!), щоб у результаті і нашим, і вашим вистачило... Тоді можна почуватися таким собі переможцем на фоні колег, уже колишніх, які сумлінно заробляли ці кошти для підприємства і для держави.
Насправді з реорганізованого наприкінці минулого року підрозділу відмовилися працювати лише два працівники — пани Балинець та Сидоренко, але теоретично таких може знайтися ще не один і не два... Особливо якщо до справи запросити адвоката — того самого, що й у перших. І якщо представників профспілки так само не допускати до розгляду справи в судах, щоб профспілка — одна зі сторін колективного договору, автор змін і доповнень до нього та ініціатор програми соціального захисту — не стала на заваді прийняттю рішень, вигідних одиницям.
Як тепер профспілкам стояти на захисті прав шести тисяч працівників, якщо підприємство рішенням Оболонського районного суду м. Києва змушують виплачувати значні суми тому, кому вони не належать, за рахунок тих, хто продовжує добросовісно працювати? Чому судді нехтують думкою профспілок, які представляють шеститисячний колектив? І змушують погодитися, що, богу дякувати, здоровий 41-річний чоловік, який уже працевлаштувався і навіть має статус держслужбовця, найбільше за всіх потребує соціального захисту.
При такому підході судів до розгляду справ безвідповідальним працівникам буде вигідніше звільнятися з роботи при проведенні будь-яких змін в організації виробництва і праці, наймати «правильних» адвокатів та стягувати з підприємств значні суми за рахунок працівників, які продовжують сумлінно працювати.
Всеукраїнська профспiлка «Федерація профспілок авіадиспетчерів України» привертає увагу громадськості до цієї ситуації, ще раз апелює (відповідного листа направлено до Комітету Верховної Ради з питань правосуддя та Верховного Суду України) до професіоналізму, здорового глузду і совісті високоповажних представників судової влади. Панове! Закон має захищати тих працівників, якi добросовісно працюють, щодня роблять свою важливу і відповідальну справу — забезпечують безпеку повітряного руху.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
