До Києво-Могилянської академії вступають «за знання», тому і готуватися доводиться серйозно.
Почалися вступні іспити до вузів — і водночас активізувалися розмови про корумпованість вищої освіти. Ці процеси в нашій країні — як сіамські близнюки. Чи можливо вступити до престижного вузу без грошей. Всеукраїнські опитування (як і опитування одинадцятикласників, проведене «УМ» в останній місяць навчального року) показують, що сьогоднішні випускники вважають: для того, щоб вступити до вузу, треба мати «в запасі» кілька тисяч доларів на хабар чи для навчання на контракті. 65 % опитаних розповіли «УМ», що намагатимуться вступити «на бюджет» без блату і грошей, а якщо не пройдуть за конкурсом, готові заплатити за навчання «на контракті».
Рiч у тiм, що за вступ «на бюджет» платять один раз, а за контракт — протягом 4 чи 6 років. І сума оплати може змінюватися для студентів-контрактників. До того ж їм не виплачують стипендію та, як правило, не дають місце в гуртожитку. Дітей «крутих» батьків питання пільг, може, і не надто турбує, їм важливіше те, що вчитися «на контракті» менш престижно.
Якщо абітурієнт не вступає до омріяного вузу, він сприймає свою невдачу не як сигнал того, що не довчив якогось предмета, десь не допрацював, а швидше — як привід дорікнути батькам: мовляв, не потурбувалися про мене, не відклали грошей на начання, не знайшли «потрібних людей»... Справді, гроші багато вирішують при вступі. Але не все. Потрібні ще й зв'язки. На жаль, такими є українські реалії.
Викладачі столичних вузів, які, зрозуміло, не хочуть «світитися» у пресі, розповіли, що питанням, як «всунути» свою дитину до ВНЗ через знайомих, слід займатися ледь не за рік до вступної кампанії. Взимку списки ректорських та деканських протеже найчастіше вже складено, тож внести потрібне прізвище до них вдасться лише за умови, що ваші знайомі будуть впливовішими за знайомих інших знайомих.
При цьому в будь-якому випадку існує частина «нерозписаних» місць, за які можуть поборотися розумні й талановиті абітурієнти. Оскільки студенти вузів беруть участь у різних міжнародних олімпіадах, наукових проектах, виставках тощо, а вуз на них підтримує свій імідж «світоча науки», то набирати лише «блатних» ризиковано. Як показує практика, конкурс на місце може бути в півтора, а в найпрестижінших вузах — у чотири рази більший, ніж той, про який розповідають у приймальній комісії.
В інтерв'ю «Кореспонденту» міністр освіти Станіслав Ніколаєнко визнав, що сумнозвісні «ректорські списки» таки існують. Але, переконаний Ніколаєнко, така практика зараз менш поширена, ніж ще 2—3 роки тому. «У 2005 році 13—14 відсотків вступали «по дзвінку», а у 2006 — вже 6%», — сказав міністр. Дивно, наголосимо, що міністр має таку статистику і не бореться з нею.
«До того, як я перейшов працювати в «Могилянку», — розповів «УМ» один iз викладачів кафедри соціології, — напередодні вступної кампанії я зі здивуванням дізнавався, скільки маю далеких родичів, і, за збігом обставин, у них усіх були діти-випускники. Мене штурмували різними проханнями, а тепер я просто розповідаю про правила прийому до КМА, і всі питання відпадають самі собою».
Родинні зв'язки набагато зменшують суму хабара. Загалом же за вступ на бюджетну форму одного з престижних ВНЗ столиці чи великих обласних центрів (Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Донецька, Львова) «платять» від 5 000 доларів на додачу до суми, яку батькам треба було б заплатити за 6 років навчання на контракті бажаного факультету омріяного вузу. Цього року сума хабарів, за різними даними, зросла на 10—20 відсотків. Пропорційно до ціни за навчання «на контракті».
Iдеться, звісно, про найбільш престижні факультети, на які традиційно існує великий конкурс: міжнародних зв'язків, економічний, юридичний, менеджмент, маркетинг та піар, факультети іноземних мов, комп'ютерних технологій. Серед медичних спеціальностей найпрестижнішими вважаються стоматологія та фармакологія. Останнім часом стали модними (тож і зросли в ціні) психологія, соціологія, туризм.
Міністерство освіти збільшило цього року кількість бюджетних місць на інженерні, фізико-математичні, хімічні спеціальності. На ці факультети абітурієнти вступають самі, про корупційні схеми вступу на факультети для «розумників» я нічого не чула. Звісно, випускникам з такими дипломами вкрай важко знайти пристойно оплачувану роботу в нашій країні.
Якщо батьки не знайшли «блату» в інституті, але не вірять, що в наш час можна вступити «за знання», вони вдаються до екстриму — приходять до приймальної комісії та намагаються визначити, кому з членів комісії наодинці найкраще зі сльозами розповісти про свою талановиту дитину, яка старанно вчилася, хоче вибитися в люди, але батьки чули, що вступити можна лише за гроші, тому вони «продали бичка», «зібрали трохи» й просять посприяти... Кажуть, що такса такого «хабара відчаю» — близько тисячі доларів. Але результат в цьому випадку ніхто гарантувати не буде. Якщо дитина вступить (як правило, без жодного сприяння) — гроші залишаються в «добродія».
Набагато розумніше та ефективніше найняти викладача вузу, в який буде вступати дитина, як репетитора. Таким репетиторам платять від 20 доларів за годину. Загалом же розцінки на послуги репетиторів залежать від досвіду та статусу останнього і коливаються від 5 до 80 (!) доларів за годину. Викладач-репетитор може не лише «підтягнути» майбутнього абітурієнта з того предмета, з якого буде іспит, а й, не виключено, посприяти вступу свого учня. Ще більш ефективним є відвідувати підготовчі курси при університеті. Курси платні (в середньому 500—1500 доларів за рік).
Для цього треба мати блискучі знання і бажано золоту медаль після закінчення школи або хоча б бути переможцем різного рівня олімпіад. По-перше, медалісти та переможці олімпіад мають пільги при вступі, по-друге, їх важко «зрізати».
Готуватися до вступу слід завчасно: дізнатися якомога більше про вуз (наприклад, відвідати факультет під час дня відкритих дверей). На базарі (інколи і в самих приймальних комісіях) можна купити зразки екзаменаційних питань попередніх років та готуватися, в тому числі, за ними.
І основне — якщо абітурієнт все ж не добрав балів за першим разом, не треба лякатися «втраченого» року. За цей час можна підготуватися з усіх питань, здобути досвід роботи, чітко визначитися, в який вуз вступати та йти на іспити наступного літа з відчуттям моральної переваги перед тими «салагами», які щойно вийшли зі школи.
А ми всім цьогорічним абітурієнтам бажаємо: ні пуху!
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
