...24 вересня 1941 року на Хрещатику, як пише очевидець, здригнулася земля і потемніло небо. Будинки злітали у повітря або палали у вогні. Скрізь палахкотіло полум'я і до хмар здіймались стовпи диму. То Червона армія, відступаючи, залишала по собі румовища. Звісно, що навіть по цей день руйнацію Києва приписують винятково німцям. Без жодних сумнівів, вони також доклали рук до нищення столиці. Але пізніше — в листопаді 1943-го. А на початку війни окупанти дивились на зайняте ними місто як на власність, з псування якої їм не було б ніякого зиску. До того ж, вже наступного дня німці розшукували причетних до вибухів на Хрещатику і розстрілювали їх. Та й зрештою, у свідомому та цілеспрямованому нищенні СВОГО проглядає питома риса саме радянського мислення чи способу життя, настільки відмінного від усіх інших суспільних устроїв, що помилитися з авторством чину просто неможливо. А ще раніше — у 1934-му — більшовики висадили у повітря Михайлівський Золотоверхий собор. І не тільки його — мартиролог Києва довший, ніж плач пророка Ієремії за зруйнованим Єрусалимом. «Народна» влада нищила безцінні пам'ятки так хвацько, що позаздрити міг будь-який хан Батий.
Власне, зараз у місті відбувається те саме, тільки ще драматичніше. Адже нинішній столичній громаді ніхто не спускав мера згори — самі обирали! І тут, мабуть, прикрість ще більша, ніж присилувана «любов» українців до більшовиків. Але в цьому, водночас, і надія. Бо навіть якщо нашого міського голову не заберуть до себе ані марсіани, ані регіони (є інформація, що Черновецький не проти бути у виборчому списку ПР), кияни зможуть переглянути свій вибір. Це буде непросто, але це буде. Зрештою, на кін поставлено забагато.