Художниця з династії Одайників

      Літній відпочинок в українській хаті-мазанці у полтавському селищі Юрки подарував художниці Оксані Одайник відчуття первісної зрідненості з могутністю рідної землі, фантастичну можливість насолоджуватися блискучими сонячними краєвидами, вдихати аромат польових квітів у зворушливий момент заходу сонця. Унікальна особливість творчості Оксани Одайник полягає в тому, що на відміну від тендітних жінок-художниць, котрі пишуть на пленері маленькі етюдні твори, а потім у тиші київської майстерні перетворюють їх на великі полотна, вона одразу працює лише з полотнами великого формату і навіть останні мазочки накладає на полотно, ні на крок не відходячи від «натури». Результат — гармонійна кольорова гама, ясність та свіжість першого враження, особливо в таких творах, як «Моє літо в Юрках».

      Головний принцип, що об'єднує полотна, написані Оксаною у різні періоди, — це постійні експерименти з формою та кольором. Наприклад, у 80-ті вона пише серію кримських краєвидів, і в цей період її палітра стає переважно монохромною. Величезну роль відіграють виразна фактурність мазків, контрасти світла й тіні («Простір», «Ліхтар. Гурзуф»). Цю мандрівку художниця згадує із захопленням. «Крим весь світився, — розповідає пані Оксана, — мені все було до вподоби: і коли дощ іде, і ці чудові кипариси на набережній, і затишна чехівська бухта, і морський причал». Серія кримських краєвидів експонувалася на міжнародній молодіжній виставці в московському Манежі.

      У 90-ті манера мисткині різко змінюється: вона по-справжньому дивує своїх друзів та колег надзвичайно експресивними, абстрактно-знаковими полотнами. Картини «Враження», «Барви», «Містраль» є своєрідною даниною емоційним враженням художниці, які перетворюються на головний сюжет полотна.

      У 2000-х роках на виставці в залах Спілки художників — гучна сенсація: Оксана Одайник приголомшила столичний бомонд надзвичайно експресивними за художнім рішенням та колосальними за розмірами картинами. Серія, присвячена Ван Гогу, — це своєрідний живописний синтез катастроф ХХ століття. Бурхлива феєрія чистого кольору та широкі нашарування фарб у творах «Пам'ять Сонця» та «Vincent» створюють у глядача відчуття трагізму долі відомого голландця. Абстрактний період пані Оксани є дуже перспективним за своїм спрямуванням, до того ж, визнаним фахівцями на міжнародному фестивалі Ла Базар у Франції. Деякі твори, підказав знайомий скульптор, можна хоч зараз відправляти на аукціон «Крісті». Проте художниця в пошуках нових горизонтів знову змінює авторський стиль і зараз пише розкішні за кольровим розмаїттям імпресіоністичні пейзажі. Полотна «Моє літо в Юрках», «Сонячний день» та «Спека», що сьогодні оточують художницю в київській майстерні, є мальовничою згадкою про квіткове раювання серед чудової природи українського села.

      Велику роль у різнобічному формуванні пані Оксани, відіграли її батьки — Вадим Одайник, народний художник України, дипломант художньої академії СРСР і Зоя Самойленко-Одайник, теж художниця. Разом зі своїм найближчим оточенням — Сергієм Шишком, Євгеном Волобуєвим, Тетяною Яблонською, Анатолем Пламеницьким та Борисом Раппопортом, Одайники значно збагатили українське образотворче мистецтво та прищепили своїм дітям — Оксані й Сергію — високе розуміння професійного призначення.

      Навіть сама атмосфера у майстерні свідчить про коло захоплення творчої династії Одайників. Крім власне картин, будь-який гість одразу ж звертає увагу на колекцію гуцульських сувенірів, що їх привезли батьки пані Оксани зі своїх мандрівок Карпатами. Це керамічні ляльки, створені народною майстринею з містечка Косово, розписні глиняні дзбани та глечики, хрестоподібний свічник — так звана свячена «трійця». Поруч — різнокольоровий шерстяний «ліжник» із традиційними геометричними візерунками, гуцульська сумка «тобівка» — речі, що одразу ж асоціюються з відомим фільмом Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Біля вікна висить на гачку дерев'яна лялька — сувенір із Індії. Цікаво, що згодом ця лялька, привезена художницею, стала прообразом вражаючого фантастичного портрету індуса, написаного Оксаною Одайник.

      Отже, захоплення декоративним, народним та образотворчим мистецтвом виплекало багатогранну натуру обдарованої художниці. Батьки та найближчі за колом інтересів живописці — брат Сергій Одайник, Валерій Лескаржевський, Ольга Отрощенко — у 1970-ті підштовхнули Оксану Одайник до пошуків власного творчого світогляду. Сьогодні вона разом зі своїм чоловіком — талановитим художником Михайлом Двоєглазовим та донькою-художницею Катериною, працює у жанрах пейзажу, натюрморту, портрету і, крім того, вшановує мистецьку спадщину своїх батьків — зорганізовує спільні родинні виставки, зокрема опікується виданням каталогу на честь ювілею Вадима Одайника.

      Наближаючись до 55-річного ювілею, пані Оксана частіше працює в майстерні, але не кожного дня, а в залежності від настрою, як примхливий «фонтан» ексцентричних ідей. Майже на всіх її полотнах проглядається сонячне, «аполлонівське» начало. Безумовно, це свідчить про те, що генетична міць вітчизняної культури базується на потенціалі майстрів такого високого рівня. Могутня енергетика стихії кольору втілює бажання художниці «бути там, де бенкетують боги», за висловом античного поета. Це — відбиток її неповторної особистості, прагенення до оптимістичного сприйняття буденного життя.

      Цікаво, що, крім малярства, Оксана Одайник проявила себе як викладач курсу живопису для бізнес-леді, і під час цих занять створила свою власну, оригінальну методу викладання. Крім того, вона ще й обдарована співачка: разом із київською рок-групою «Некрополь» записала диск «Українські пісні». Сьогодні будь-який поціновувач мистецтва може побачити твори пані Оксани у «Фонді сприяння розвитку мистецтв», збірках Національного художнього музею, Київського музею російського мистецтва та Спілці художників України.

      Найближчим часом заслужена художниця України, дипломант конкурсу ім. Ф. Кричевського Оксана Одайник планує персональну виставку у Національному музеї, де серед інших творів експонуватимуться й блискучі полтавські краєвиди, написані художницею просто зараз, у червні—липні.

Олена ШАПІРО,

мистецтвознавець.