Етно зі смаком шашлику

      Фестиваль — не концерт. Головними атрибутами будь-якого фесту мають бути святкова атмосфера, весела гулянка, підібрана за однією тематикою музика, і відвідувачі, які знають, куди потрапили. Етнофестивалем були «Шешори» в Івано-Франківській області. Але чи були ним вони на Подолі? Так, місцеві жителі готувалися до цього заздалегідь: туалетів, альтанок, крамничок, палаток-барів було вдосталь. Фестивальне поле, яке служить для Воробіївки пасовищем, поділилося на дві нерівні частини — одна з наметами, інша — для танців. Та, що заселена, не подумайте тільки, що відвідувачами (вони мали виділену галявину далі), жила своїм пікніковим життям. Приїхали сюди і з Вінниці, і з Немирова, щоб заробити копійчину. Готували кашу з підливою, картоплю печену і варену, пельмені і чебуреки, шашлики, пригощали пивом, горілкою, коньяком, на десерт —  кавуни, дині, різні солодощі. Але ціни перевищували київські десь удвічі. Люди пили і їли, слухали Сердючку, шансон і російську попсу. Їх, судячи з усього, не цікавило, що це за фестиваль, яка тут музика мала б переважати, з якою метою сюди приїхало стільки народу.

      Сцену, яка мала б бути головною втіхою фестивалю «Шешори Подільські», розмістили на початку поля, під лісовим схилом. Вона порожнiла аж до сходу сонця, а тоді гурти, які мають у репертуарі досить жваві мотиви, чомусь «присідали» на медитацію. Розчарували і «Бурдон», і «Ру». Шешорівську атмосферу вловила лише «Перкалаба». Але ж вона інакше не вміє, бо є настільки позитивна і божевільна в доброму розумінні, що ноги самі підуть у танок. На Поділля хлопці привезли з собою шматок справжніх Карпат і показали, якими мали б бути «Шешори» всі три дні.

      Щодо поселення — теж невтішна ситуація. Без реєстрації за 50 грн. не дозволяли поселитися в наметове містечко. Організатори заходили в намет, перевіряли, чи у всіх є кульки, які роздають під час реєстрації. Якщо ж ні, то погрожували виселенням чи штрафом. У місцевих мешканців навіть на сіно на горище не допросишся поселитися, не те що до хати. Бояться, бо не звикли до туристів. Щоб ночувати на ліжку, треба бути справжнім дипломатом і розказати чи не всю автобіографію.

      Міліціонерів і «беркутів» було чи не більше за самих відвідувачів. Інколи спадало на думку, що шукають посеред натовпу якогось маніяка, який днями втік із вінницької в'язниці.

      Найбільшим щастям мала бути річка Південний Буг, на березі якої відбувалося етнічне гуляння. Але на другий день фестивалю місцевий житель, добре випивши, вирішив показати, як треба плавати. Стрибнув у воду, вдарився головою об камінь і щез на 30 хвилин. Наступного дня на кожному кроці було вивішено таблички з написами «Купатися заборонено» i чергували патрулі, які просили вийти на берег неслухняних гостей.

      Останної ночi ніхто не спав. Снували від намету до намету, від вогнища з кашою до вогнища з юшкою і ділилися враженнями. Декому все подобалося. Мовляв, нарешті видряпалися з Карпат, де все захопили кольорові хіпі і брудні панки. Інші зі смутком згадували море етнічної музики, вишиванки, які носили як святиню, а не шмотку з секонхендівської розкладачки, запах гір і смак романтики.

      «Шешори» емігрували. Позитив у тому, що так відвідувачі пізнають усі привілеї України. Негатив — не завжди отримують ті враження, за якими їдуть за сотні кілометрів. Недаремно Бог придумав таке слово як порівняння.