Україна антична

      Iдея була така: побувати в місцях України, де колись кипіло життя давньогрецьких полісів. Античній спрямованості подорожі неабияк сприяв сезон — коли ще вибиратися до Чорного моря, як не влітку! Тож упродовж неповних п'яти діб четверо «УМівців» розглядали залишки Тіри з фортечного муру Аккерману, Керченську, чи то пак Боспорську, бухту — з гори Мітридат у Пантікапеї, стрибали в море із залишків руїн Херсонеса та вешталися «вуличками» загадкової Ольвії. Головна умова подорожі — ніяких інших історичних об'єктів, окрім античних, була дотримана повністю.

Привіт Персею та Овідію

      З Києва ми виїхали під вечір, заночували — під відкритим небом у спальних мішках біля Хаджибейського лиману, неподалік Одеси. Ранкову каву випито, й нас чекає Білгород-Дністровський — місто, яке є найстародавнішим в Україні. Дві з половиною тисячі років безперевного існування — це вам не жарти. Звісно, Пантікапей (Керч) греки заснували на століття раніше, але після тривалих війн стародавнього часу його багато столiть не існувало на карті. Натомість у Тірі, Четатя-Албе, Аккермані й нарешті Білгороді-Дністровському зі зміною назв життя ніколи не припинялося: саме за свою безперервну історію місто над Дністром нині входить у десятку(!) найстародавніших міст світу за рейтингом ЮНЕСКО.

      Та на шляху до Тіри ми робимо символічний візит до Овідіополя. Цей райцентр Одещини засновано в часи Катерини ІІ й названо на честь давньоримського поета Овідія Назона, який помер у засланні у західному Причорномор'ї. I хоча на терени нинішньої Одещини нога Овідія ніколи не ступала, місцеві мешканці всіляко підтримують культ античного поета — місцева фірма «Овідій» навіть встановила йому пам'ятник на занедбаній пристані — нині пошарпаний та брудний.

      Амбіції овідіопольців щодо літочислення міста чималі: тут відверто заявляють, що, згідно з даними останніх археологічних розкопок, місту більше трьох тисячоліть, тож саме його, а не розташований на іншому березі Дністровського лиману Білгород, варто вважати найстародавнішим містом Європи. Очевидно, йдеться про інший грецький поліс Ніконій, який розташовувався неподалік — ближче до села Роксолани, але його вік значно скромніший. Не вдалося нам побачити й створену в Овідіополі  у повній відповідності до античного судна галеру «Персей», на якій бажаючі екстремали нібито можуть дістатися Тіри. Овідіопольці на запитання про «Персея» лише розводили руками. Тож до Тіри добиралися не по воді, а по суші. 

Бур'ян посеред водостоків

      I ось ми в центрі Білгород-Дністровського — перед городищем античної Тіри (VI ст. до н.е. — IV ст. н.е.), що була одним із перших грецьких полісів Північного Причорномор'я, i стала великим торговельним і політичним центром регіону. Сама назва, напевно, походить від древньої скіфської назви Дністра — Тірас. Адже греки, яких на нові місця гнала нестача сировини, ринків збуту та політична боротьба у полісах Еллади, нерідко давали новим містам негрецькі назви. Стіни Тіри бачили скіфів і сарматів, македонські фаланги і римські легіони, полчища готів i гунів Атілли. Нині від античного міста вихідців з Мілету збереглися залишки житлових кварталів V ст. до н.е. — V ст. н.е., виробничих майстерень, вулиць з кам'яними водостоками, військового штабу римського гарнізону, а також система фортифікаційних споруд, збудованих з масивних вапнякових плит, розміри яких не мають аналогів у античному світі.  

      Власне, фортифікаційні споруди Тіри представлені не лише залишками фундаментів, а й стінами та вежами заввишки до п'яти метрів. Археологи кажуть, що за складом та станом збереження архітектурних об'єктів комплекс Тіри-Аккермана близький до давнього Херсонеса в Криму, але, на відміну від останнього, споруди античної Тіри не були зруйновані в ході будівництва середньовічного міста та зберегли свою автентичність до нашого часу.

      Утім порослі бур'яном руїни чомусь не вражають. Складається враження, що дати ладу такому великому туристичному об'єкту в місцевої влади не вистачає ні сил, ні коштів, хоча місцеві спритники не забувають про свої кілька гривень за парковку поруч із пам'яткою. Панораму городища з видом на Аккерманську фортецю (інша туристична принада Білгорода побудована на чималій території античного міста) псує ще й табличка зі стрілочкою «туалет». Жодних слідів розкопок ми не застаємо. Дізнаємося, що регулярні розкопки Тіри припинилися ще за часів СРСР. Нині дослідження пам'ятки відбувається перманентно: декілька разів у місто приїздили румунські та молдавські археологічні експедиції, час від часу тут проходять археологічну практику студенти-історики Львівського університету — частина знайдених ними амфор та горщиків поповнює збірку античних пам'яток Археологічного музею їхнього закладу.

До Мітрідата — на гору

      Потрапити на острів Березань, місце першого чорноморського полісу, на жаль, не вдалося — завадила неабияка злива із градом, що того дня пройшла Одещиною та Миколаївщиною. Через це відклали на зворотнiй шлях i відвідини Ольвії. Тримаємо курс на Боспорське царство, тобто на Керченський півострів. Ще близько п'ятисот кілометрів позаду — i ось ми в Керчі, місті, що нині розтягнулося на 40 кілометрів уздовж узбережжя однойменної протоки. В межах сучасної Керчі існувало кілька грецьких полісів, найголовнішим iз яких був Пантікапей, що займав підніжжя, схили та вершину гори Мітрідат.

      Саме Пантікапей згодом став столицею могутнього Боспорського царства, що виникло у 480 р. до н.е. як об'єднання грецьких колоній по обидва береги Керченської протоки. Невдовзі царство завоювало Феодосію, підкорило Приазов'я та Таманський півострів — аж до сучасного Новоросійська, межі держави на півночі сягали гирла Дону. Найтрагічніша історія царства й водночас його розквіт припадають на кінець ІІ — I ст. до н.е., коли боспорські правителі, не витримавши натиску скіфів, присягнули на вірність понтійському царю Мітрідату VI Євпатору. Об'єднане царство швидко відбило наступ скіфів, придушило повстання скіфа Савмака та встановило контроль над іншими полісами — Херсонесом, Кіркінітідою (нині Євпаторія, перейменована в пам'ять про Мітрідата) та навіть Тірою.

      Постать могутнього царя цікава ще й тим, що він насмілився кинути виклик Риму, успішно йому протистояв і мав усі шанси перемогти римські легіони, що рвалися у Причорномор'я, якби не зрада сина Фарнака. Мітрідат Євпатор загинув у власному палаці на горі, в центрі Керчі, що нині названа на його честь. Тоді в затоці стояв римський флот, на одній з галер був син царя, який потирав руки від нетерплячки посісти батьків трон під протекторатом завойовників, а розчарований Мітрідат безуспішно намагався себе отруїти...

      На знамениту гору Мітрідат висотою майже 92 метри ми підіймаємося Великими Мітрідатовими сходами. Ці 432 сходинки було побудовано в античному стилі у 1840 році — на згадку про колишню велич Боспора. Таксист біля підніжжя пропонує відвезти на гору іншою дорогою, але нам цікаво подолати сходи пішки. Зійшовши на гору під пильним оком крилатих кам'яних грифонів, натрапляємо на численних торговців сувенірами. «Мітрідат жив саме тут!, — одразу переходять на гарну українську продавці. — Тут i помер: попросив слугу заколоти його. Досі археологи шукають тут величну статую царя на коні з чистого золота, зроблену на його особисте замовлення».

      Про золоту статую нам важко сперечатися, натомість щодо Мітрідатової смерті дискутуємо: адже цар попросив заколоти себе не слугу, а начальника особистої охорони, оскільки спроба отруїтися не вдалася.

      Зійшовши на майданчик старого маяка, розглядаємо залишки акрополя Пантікапея, який непогано зберігся. Це розкоп «Центральний»: в руїнах проглядаються залишки палацу Спартокідів (в якому, після об'єднання царств, мешкав i Мітрідат, i його зрадник-син, що став римським намісником Боспора), фундаменти храмів Афродiти та Діоніса. Особливо велично виглядають дві доричні колони — усе, що лишилося від будинку заможного мешканця Пантікапею. З гори спускаємося тими ж сходами, й після побаченого у місцевому музеї та склепі Деметри поспішаємо до Аджимушкаю, де знаходиться інша знаменита пам'ятка античного Пантікапею — Царський курган.

Короткий шлях до Аїда

      Курган вразив. Такого склепу у товщі земляного насипу не доводилося бачити ще ніколи. Сімнадцятиметровий пагорб кургану дослідили ще в середині ХІХ ст. До поховальної камери веде 36-метровий коридор із високим пірамідальним склепінням. Кого саме тут було поховано, невідомо, але однозначно когось із боспорських царів, ще у ІV ст. до н.е. I хоча жодних скарбів у гробниці не було знайдено (її пограбували ще у давні часи), але вже саме її відкриття стало великим скарбом для науки. Адже подібної усипальні немає не лише в усьому Причорномор'ї, але й у Греції.   

      Дійшовши до поховальної камери, озираємося: вихід із гробниці здається значно довшим, ніж відстань до склепу на вході. Такого ефекту стародавнім майстрам вдалося досягти завдяки неоднаковій ширині та непаралельності стін коридору. Вони ніби натякають, що шлях до загробного царства Аїда близький, але вихід із нього...

      ...Вийти з кургану легко. Затримуватися не варто, попереду нас чекає Херсонес, а відтак — круті гірські дороги вздовж Південного Берегу Криму.

(Продовження у наступному номері).

ДОВІДКА «УМ»

      Прогалину в системних історичних знаннях щодо античної України цілком здатний заповнити Одеський археологічний музей, заснований близько двохсот років тому. Музей справив на «УМівців» неабияке враження. Його фонд — більше 170 тисяч експонатів — є найбільшим зібранням археологічних джерел із iсторії Північного Причорномор'я ще з часів Російської імперії. Є тут i колекції з Греції, Кіпру, Iталії та Єгипту (включно з муміями та саркофагами).

      Саме тут допитливий турист дізнається, що засновниками найбільших грецьких міст-держав на півдні України були вихідці з Мілету та Гераклеї Понтійської, пізніше — з Ефесу, Теосу тощо. Головними центрами античної цивілізації були Дністровський та Дніпрово-Бузький лимани, Південно-Західний Крим та Керченський півострів. Саме тут ми ще раз звірили сучасну карту з картою античних поселень: першим поселенням у Північному Причорномор'ї ще в VII ст. до н.е. стала Борисфеніда на острові Березань, ще через сто років у Бузькому лимані виникла Ольвія, в Дністровському — Тіра, а на Керченському півострові — Феодосія. В межах сучасної Керчі та її околиць виникли Пантікапей, Німфей, Кіммерік, Тірітака, Мірмекій, Парфій тощо — усі згодом об'єднані у Боспорське царство. В західному Криму виникла Керкінітіда (сучасна Євпаторія), згодом, південніше, елліни заснували Херсонес (Севастополь).