Написати про нещасний випадок, який трапився із десятилітньою Танею Лагодою з мого рідного села Лютенські Будища на Полтавщині, мені не дозволяла безжальна близькість у часі цієї трагедії. Та й про великі людські вчинки пишуть не одразу: має прийти їхнє осмислення, мають закарбуватися і стати щоденними супутниками втрата і біль. Тетянка пішла з життя останнього слізно-дощового дня червня. Маю розповісти про її саможертовний подвиг. Аби хоч у такий спосіб промовити ті слова, які вона не встигла сказати, аби закликати кожного — бережіть наших дітей.