Якби вам довелося намалювати справжню Україну, що у вашій уяві зринуло б у першу чергу? Мабуть, вишневі садки і золоті церковні бані, білі хатини, що потопають у чорнобривцях і мальвах, та криниці-журавлі біля них. А ще — дзвінкоголосі чорноброві дівчата у вінках і вишиванках та вусаті козаки, які «ведуть коня напувать». Чи, може, чумаки у крислатих капелюхах, які волами неквапливо їдуть по сіль... А ще роботящі ковалі, вишивальниці, гончарі, руки яких творять не просто рушники і горщики, а справжні мистецькі шедеври. Цю Україну давно-давно вже вимріяв для нас Тарас Шевченко. Але чи бачив її хтось насправді? Ті, кому вдалося побувати на Співочому полі у Києві 6-8 липня, кажуть, ніби щось таке і справді побачили. Нехай не було тут вишневих садків і чепурних хат, зате була Україна — вишивана, чорноброва і надзвичайно талановита.