Не можеш робити добро — не роби зла
У товаристві прикарпатських журналістів Богдан Кучер стоїть дещо осібно. Точніше, не стоїть, а перебуває в якомусь нестандартному вимірі. Його, на диво, мало цікавлять місцеві сенсації про владців і міні-олігархів, що просочуються з поінформованих джерел; не інтригують розборки кримінальних авторитетів і тому подібне, що для нашого брата-репортера — як манна небесна. Богдан, навпаки, взявся орати складні духовні, мистецькі й культурологічні перелоги нинішньої надто суперечливої доби. При цьому частенько піднімає голову до неба. Не від гонору, боронь Боже! Каже, в небесах можна багато що розгледіти. І про це розповідає на обласному радіо в авторських програмах «Отчий світильник», «Пізнай в собі людину», «Золотий тік», «Щоб ми всі були одно». Спокійні інтонації його голосу умиротворяють радіоефір.
А ще пише (у його трактуванні — складає) і співає власні пісні. Не всі вони, звісно, вдаються так, як радив колись Кучерові-початківцю Володимир Івасюк, та чимало з них стали подією у вітчизняній естраді, зокрема «Колиска яворова», «Щасливого Різдва», «Хай добро вам сіється» і, поза сумнівом, — прославлений Василем Зінкевичем «Новий день над Україною».
Кучер-журналіст-поет-композитор-виконавець має дуже багато щирих шанувальників і не позбавлений уваги недоброзичливців. Це природні супровідники таланту — посередність у творчості не викликає інтересу й опору.
Про нього вже писали відомі автори, зазвичай орієнтуючись на високі духовні стандарти, в публікаціях «Служити Богові і людям», «Боюся загубити небо у собі»... Аби не повторюватися (за винятком одного-двох біографічних епізодів), пропоную Богданові дещо приземленіший політ думки, хоча розмову таки почали з його інтригуючої появи на світ.