Спокій мого рідного полтавського села Лютенські Будища на Зіньківщині рідко сколихують звістки про приїзд когось відомого і знаного. Чи ж не тому так відклалися у моїй дитячій пам'яті деталі знаменної для нашого села події 1991 року: тоді після півстолітньої розлуки до Будищ завітав Дмитро Нитченко-Чуб (Ниценко) — Патріарх української громади Австралії, видавець, педагог, автор багатьох дитячих книжок, словників, літературознавчих досліджень, епістолярних збірок, а також чудової книги спогадів «Від Зінькова до Мельбурна». Разом із паном Дмитром до Лютенських Будищ тоді приїздила і його донька Леся Ткач. У 1944 році юна зіньківчанка разом із батьками опинилася у німецькому таборі для полонених, звідки родина Ниценків подалася до такої далекої Австралії. Після здобуття Україною незалежності Леся Ткач буває в Україні щорічно. Не став винятком і нинішній рік. Я зустрілася з пані Лесею у Харкові — місті, де навчався, працював, писав вірші її батько...