Гуляй, душа — пекла нема!

І кінь, і медовуха, і дівка чорнобрива

      От і закінчилася «Країна мрій», де кожен бачив здійснення потаємних мрій аж три дні. Хто не мав особистих незвершених планів, то поринав думкою на благо суспільства: щоб розпалити без сірників купальський вогонь, коли вітер голову зриває і дощ накрапає, щоб люди не порозбігалися, коли промокнуть їхні сорочки, щоб ходили всі щасливі й усміхнені. До цієї категорії належали ті, для кого «Країна мрій» стала реальністю. Звісно, що це організатори, які вже за чотири роки існування Міжнародного етнічного фестивалю «Країна мрій» встигли намріятися досхочу. Але більшість була таких, яким не заважав дощ, а навпаки — додавав адреналіну і тримав у тонусі гарячу молодечу кров. Важко повірити, але на Співочому полі в Києві 6, 7 і 8 липня вік не мав значення. Приходили сюди і сивочолі, і ті, в кого молоко під носом не висохло. Та за один-два чарівнi танці всі вони перетворювалися на красивих парубків і дівчат, яких ані вогонь, ані вода не бере, не те що хвороби і всілякі болячки.

      Майже наполовину успіх фестивалю залежить від погоди. Інших 50 відсотків складає програма, місце проведення, організація свята і розповсюдження інформації про фестиваль. Йдучи у п'ятницю на купальське дійство, знала, що розчарована не повернуся, бо все, що залежить від людей, буде, без сумнівів, виконано перфектно. А от природа з самого ранку кидала то в піт, то в холод. Мріяла цілий рік про фестиваль, та доведеться через сильнющий вітер та дощисько просидіти на кухні за філіжанкою кави. А як же музика, яку не почуєш по радіо? Як же гурти, про які мало знаєш? Як, врешті-решт, фестивальні залицяння і танці до мокрого волосся? Ні, в ці дні гріх сидіти вдома!

      Велика святкова Купальська хода з Андріївського узвозу до Співочого поля закінчилася благополучно. Марену прикрасили стрічками, добули живий вогонь і з возами, вершниками і купальськими деревцями та у вінках пронесли вогонь вулицями Києва. Як сказав Олег Скрипка, це було супер, такого словами не передаси.

      Що далі? Далі — море музики і драйву. Якщо б хтось попросив описати атмосферу раю, то я б узяла за приклад те, що відчувала всі ці дні. Скажу, що там дівчата найкращі, бо їхні віночки з барвистих квітів і папороті, та ще й вишивані сорочки погубили не одного козака. Скажу, що козаки не тільки вміли з шаблями по полю галопом скакати, а в мирний час у раю не зугірше раюють. Там і горілочка, і мед, і кінь гривастий, і дівка чорнобрива. Дехто спеціально до фестивалю прикупив етнічну з полотна вишиванку і чуба підстриг: так, щоб на справжнього козака бути схожим.

      Тільки є одна вада у таких святкуваннях, через яку грішна душа ніяк вгамуватися не могла. Думка про п'ять місць, де хотілося бути одночасно, доводила до сказу. Читаєш програму і плакати хочеться — «Чому я не сокіл, чому не літаю...». Розпустила б крила і полетіла до сцени «Під стінами лаври», а тоді на «Зелену галявину», звідти — до Великої сцени. Коли б набридло дивитися на сцену, то присіла б якомусь танцюристу на плече — перепочити у Майстерні танців. Так як сезон у театрах закінчився, то не завадило б і сцену Обрядову (театральну) відвідати, де можна перейнятися духом купальських обрядів від дійства київського «Володара» та театру «Дах» із гуртом «Дахабраха». Та не дав нам Бог крила, щоб не задирали носа, коли хизуємося, особливо гулянкою на «Країні мрій». Тому вибрали ту сцену, яка більше сподобалася, і час від часу для різноманітності віддалялися до іншої. Олег Скрипка каже, що етнічних гуртів стає все менше. Треба усвідомити, що ми, може, останнє покоління, яке є свідками закінчення цієї традиції. Але, на щастя, на фестивалі відвідувачі не відчули цієї «печальної реальності».

Танцювала риба з раком... а Марічка з гайдамаком

      Коли тільки Співоче поле перетворювалося на містичне місце, у ніч напередодні Івана Купала, «Країною мрій» заволоділи напівірландські-напівукраїнські мотиви «Бурдон» зі Львова, «Карпатіани» з Великої Британії, які представили новий різновид музики етно-техно та родзинку того вечора — французький гурт «Халед» із сучасним етнічним арабським R'n'B. До речі, соліст «Халед» аж ніяк не француз. Він родом з Алжиру. Виріс у багатодітній сім'ї, кар'єру музиканта починав на весіллях і вечірках у клубах. А зараз їхню музику знають у 50 країнах світу. Хоча й гурт досить відомий, однак зізналися, що на сцену виходять ніби вперше: ноги тремтять, у руках ледве втримується мікрофон, але від цього рятує спів.

      Особливість фестивалю не тільки в якісній музиці, нових гуртах, які співають наживо, в етнічному одязі і відкритій душі відвідувача. На «Країні мрій» всі поводяться природно, незважаючи на свій статус. Тому у натовпі на ярмарку чи біля сцени можна зустріти депутата, письменника, артиста, студента чи пересічного робітника. І немає між ними різниці, немає охорони, яка підкреслює важливість чину чи комплексів меншовартості, що приїхав на фест не на машині, а в метро. Тож, не соромлячись, люди танцювали з дитячим письменником Іваном Малковичем, з артистами Марічкою Бурмакою, «Гайдамаками», «Мандрами», Катею Чілі, з відомим з програми «Галопом по Європах» ведучим Ігорем Пелихом. Та, здається, не було такої людини в Києві, яка б, усвідомлюючи себе українцем, не відвідала фестиваль.

      Кажуть, що в ніч напередодні Івана Купала відбуваються дива. Тому, щоб підготуватися до них, треба очиститися вогнем і водою. За традицією, після того як на сцені погасло світло, розпалили купальське багаття, спалили солом'яні фігури Марени та Купала і почали весело бавитися біля ватри. Першими відважилися стрибати через вогонь жваві парубки. А коли полум'я не було надто високе, то перестрибувати почали парами. Настя та Сашко цього року планують одружитися, тому тричі займали чергу, щоб перейти ворота вогню. Кажуть, що десь прочитали, аби жити в мирі і злагоді, треба, взявшись за руки, три рази перестрибнути через купальський вогонь. А про воду попіклувалася сама природа. Десь близько опівночі почався затяжний дощ, тому цвіт папороті відправилися шукати лише відчайдушні парубки.

      Сьомого липня дощові хмари настільки затягнули небо, що про сухе взуття залишилося тільки мріяти. Та це не заважало музикантам грати, а нам танцювати. Спочатку всі були чемні, сиділи в дощових плащах і легенько підтанцьовували під парасольками. Але що ближче до ночі, то все менше стримувалися. І вже коли на сцені співали останні гурти того дня — «Вартіна» з Фінляндії і Anselmo Crew з Угорщини — на дощ ніхто не зважав. Стрибали вище неба, усміхалися тепліше сонця. Варто відзначити, що зі всіх закордонних гуртів саме угорці про українську культуру знають найбільше. Хлопці й дівчата з гурту співають кількома мовами — можуть почати англійською, а закінчити пісню угорською. Для них це не так важливо. Головне, щоб донести те, що відчувають. А з українських гуртів їм подобаються «Люк», «Пятніzzа», ТНМК. Однак відзначили, що музику, яку почули на «Країні мрій», теж не забудуть, бо вона варта бути всесвітньо відомою.

А в програмі на завтра — етнічний дощ

      Ідучи додому, відвідувачі фестивалю один одного запитували, що завтра в програмі, і відповідали жартома: «У програмі написано — дощ». Та Олег Скрипка з Андрієм Гончаром, які займалися створенням комфорту для людей, за ніч розігнали хмари, і вже в неділю до вечора була майже липнева погода. Найбільший приплив відвідувачів відчувався саме цього дня. Декого не так цікавила музика, як гуцульські постоли, намисто, вишиванки, килими і всіляке багатство, яке можна було придбати на ярмарку фестивалю. Не прогавив можливість щось придбати для сімейного музею і Віктор Ющенко з родиною. Та його так обступили зі всіх боків, що вже й торг не йшов, і пересуватися далі до сцени не дали жінки, які мали щось сказати Президенту. Він не ігнорував народ, спілкувався з ним, обіймався і навіть цілувався.

      Тож 8 липня фестиваль вдався, як сам Бог велів. Виступали вже знані в Україні не тільки з «Країни мрій», а з «Шешор» «Ред Кардель» із Франції, бородаті музики білоруського гурту «Троїца», які, до речі, заспівали свій хіт про Галю (чи то не про нашу?), і неординарні македонці. Езма Редзепова вже 50 років на сцені. Вони з чоловіком всиновили 46 дітей і кожному дали освіту. Знаходила їх не в дитячих будинках, а на вулиці і вокзалах. Тож грають разом із нею на сцені її діти. Пані Езму двічі висували на Нобелівську премію миру, але завжди знаходився хтось достойніший.

      Харків'яни з гурту «Бандурбенд», за програмою, мали виступати в суботу: між фінами та угорцями. Але через дощ виступи змістилися на півтори години, і їх перенесли на неділю. Учасник гурту Павло каже, що вчора мав прем'єру в ляльковому театрі у Харкові. Після вистави взяв таксі і примчав до Києва, бо о 20.00 мав виступати. Але просиділи біля сцени до закінчення, а так і не знайшлося вільного для них часу. У неділю знайшовся час між виступами і поставили їх. Але це вже не той настрій. Хлопці модернізували пісні на слова Шевченка і проспівали їх у стилі рок.

      Те, що для них це не основне заняття, відчули професійні, академічні музиканти з «Бурдону». «Нашим людям давай тільки хліба і видовищ. Вони все сприйматимуть. Але харків'яни просто спаплюжили Шевченка, зробивши з його слів суцільний кітч», — каже Олена з «Бурдону». Однак Олег Скрипка не проти, щоб музиканти пропонували рiзнi варiацiї з мелодій. Не варто зациклюватися на стереотипі, що ці слова мають звучати лише так і не інакше. Тоді б не було етно-джазу, етно-року, етно-електро... На запитання, які гурти найбільше сподобалися, майже кожен називав серед відомих українську «Атмосферу». Вони грають мантри з українськими мотивами, але найближчим часом планують ще й щось грузинське включити у свій репертуар.

Запросіть цю групу на «Країну мрій»

      Не крутять по радіо, не показують по телевізору десятки гуртів, які заслуговують на те, щоб їх бодай в Україні знали. Таку нагоду дають фестивалі. Але скільки того фестивалю. Тож «Країна мрій» потішила і відвідувачів, що можуть почути музику, якої немає в ефірі, і музикантів, які нарешті мали нагоду донести свої мелодії до широкого загалу. Вони приїхали на фестиваль із різних куточків. Це «Серпанок» (Суми), «ДримбаДаДзира» (Київ), «Родина Тафійчуків» (Карпати), «Дике поле» (Кіровоград), «Буття» (Київ), «Сонцекльош» (Київ) та інші.

      Останнім на сцені пощастило виступати гурту «Чоботи з бугая». Скрипка грає, барабани б’ють, дівчата співають, а біля сцени розуміють, що вже все. Ще десять хвилин — і про «Країну мрій» доведеться мріяти цілий рік — до наступного Івана Купала. Але човен фантастичної ріки, який придумав і наостанок заспівав про нього Олег Скрипка, неодмінно донесе нас до цього дня.