Українські «Хроніки»

      Роботу над «Хронікою України» Роман почав ще на початку минулого літа і мав намір через рік покласти останній мазок на полотно. У розпал натхненного літа 2006-го ми зустрічалися з амбітним художником у ремонтній майстерні колишньої Богородчанської райсільгосптехніки, на «стапелях» якої і була змонтована основа його величезної картини розміром 30 на 5 метрів. Невдовзі про Романів задум - на одному гігантському полотні зобразити найважливіші періоди розвитку нашої держави та її найвідоміших особистостей від княжих часів до помаранчевого Майдану - довідалися й читачі «України молодої».

       Рік, що минув відтоді, для молодого митця виявився періодом важких непрогнозованих випробувань. Слава Богу, сіра смуга - позаду. А що попереду, з'ясовуємо під час розмови.

      - Романе, що змусило тебе змінити Богородчани на південну околицю Івано-Франківська?

      - Приміщення, в якому я починав малювати картину, викупили інвестори, тому після Нового року довелося самому розбирати каркас із полотном і шукати іншого притулку. Знайшов його в токарному цеху ВАТ «Автоливмаш».

      - Переїзд, наскільки я розумію, став не останнім твоїм каменем спотикання.

      - Коли почав працювати на новому місці, несподівано виникли творчі проблеми. На якийсь час я навіть трохи розгубився: то не знаходив потрібного модуля, то не подобалося те, що малював. А потім посеред зими взагалі припинив роботу - не міг працювати в жахливих умовах вологи і холоду. Приходив, змішував фарби, а вони не лягали на полотно. І сам замерзав: як не одягався - не допомагало. До того ж зникло чимало цінних книг, які я купував, аби глибше осмислити українську минувшину. Навіть мої фарби і розчинники комусь знадобилися.

      - Від таких сюрпризів у відчай можна впасти.

      - Ні, це було б занадто. Коли не доходили руки до «Хроніки України», брав участь у чотирьох вітчизняних і зарубіжних виставках. А з приходом весни знову засів у токарному цеху, аби компенсувати згаяний час. І справді, отримав друге потужне творче дихання, давши собі установку: «Це буде прекрасна мистецька річ». Тепер робота досягнула такого рівня, що я працюю, ніби виконуючи задум вищих сил: мистецтво ж - дар Божий.

      - Оскільки «Хроніка...» задумувалася як відображення найважливіших етапів в історії держави, то чи не додадуться до картини новітні сюжети унікальної української політичної кризи, пов'язаної з розпуском парламенту?

      - Зараз політика мене не цікавить. Сучасна хроніка завершиться Майданом і розподілом на добрі  й злі сили за оцінками листопада-грудня 2004-го.

      - На полотні, за твоїм первинним задумом, мали бути присутні понад три тисячі персонажів. Нікого «не скоротив»?

      - Ні, персонажів буде ще більше. Окрім визначних історичних постатей, я введу в картину чимало конкретних сучасників. Ось зібрав (витягує з сумки товстезну пачку світлин) чотири сотні фотографій музикантів, письменників, спортсменів... Тут - і Любко Дереш, і Тарас Прохасько, і багато інших особистостей, які можна буде впізнати у «Хроніці...».

      - За рік, що минув, конкуренти ніде в Україні не озвалися?

      - Навряд чи ще хтось ризикне. Багато знайомих називають те, за що я взявся, фанатизмом. Це справді важко: проникатися подіями, долями, відвідувати музеї, бібліотеки, книжкові магазини і, власне, не виходити з творчого процесу.

      - Про нестачу коштів і питати, мабуть, нічого?

      - Основний спонсор залишився той, що й був, - Валерій Журавінський, котрий займається бізнесом у Німеччині. Його неоціненної підтримки, звісно, замало. У попередніх розрахунках щодо кількості фарби я серйозно помилився - використовується значно більше. Інколи на тиждень не вистачає двох ящиків білила. Проте вже ніщо не перешкодить зробити картину довершеною.

      - Якою буде її подальша доля?

      - Наразі не знаю. Єдине, чого хочу, - аби її побачили найбільше людей. Надходять різні пропозиції. У декого виникла навіть ідея пронести «Хроніку...» пішою ходою з Івано-Франківська до Києва, проте цей намір - за межами здорового глузду. Для мене нині прийнятніший інший варіант - розгорнути полотно у Палаці мистецтв під час книжкового ярмарку у Львові, відкриття якого заплановано на середину вересня.

      - Труднощі, з якими зіткнувся під час реалізації цього проекту, не відіб'ють у тебе охоту до полотен гігантських розмірів? Пригадую, рік тому ти стверджував, що після «Хроніки України» візьмешся за втричі більшу «Хроніку людства».

      - Обов'язково візьмуся. До чемпіонату Європи з футболу, що відбудеться в 2012 році в Україні та Польщі, я, сподіваюся, намалюю ще й «Історію футболу». Хіба не цікаво?