Чим пахнуть гроші?

05.07.2007
Чим пахнуть гроші?

Монета з зображенням імператора Віспасіана.

      У 73 році нашої ери, коли сенатори виразили невдоволення з приводу запровадженого податку на громадські туалети, римський імператор Тит Віспасіан гордовито заявив: «Гроші не пахнуть». Та імператор не мав рації. Бо, по-перше, як сказав знаменитий римський поет-сатирик Децим Ювенал: «...Від усякого прибутку запах буде гарний...». А по-друге, кожний, хто хоча б раз тримав у руках стародавні монети, знає, що вони мають ні на що не схожий запах. Чим же вони пахнуть?

      Протягом багатьох століть переважну більшість монет чеканили із золота, срібла, міді та їхніх сплавів. Ці метали, як відомо, запаху не мають. Однак вони можуть вступати у хімічні реакції з іншими речовинами. При цьому нерідко утворюються сполуки з досить сильним запахом. Наприклад, срібло під дією сірководню (а його в повітрі буває досить багато, особливо у наших причорноморських регіонах) покривається тонкою плівкою сульфіду срібла. Останній, взаємодіючи з кислотами або аміаком, знову виділяє сірководень, що має неприємний запах. (Цю реакцію можна спостерігати при чищенні домашніх срібних виробів).

      На повітрі окислюється мідь. Окис міді під дією вологи переходить у гідрат, а той, реагуючи із сірчистим газом, який також є у повітрі, перетворюється в добре відомий мідний купорос. Його синій наліт можна помітити на монетах, які довгий час пролежали у вогкості. Під дією аміаку мідний купорос перетворюється у нову сполуку з аміаком. А ця сполука у вологому повітрі здатна знову обмінювати аміак на воду, виділяючи його у навколишнє середовище. Нарешті, для міді характерне утворення складних сполук з біоорганічними молекулами, що містять азот і сірку. При їх розкладанні можуть утворюватися пахучі речовини.

      Перш ніж потрапити до колекції нумізмата, кожна монета проходить через тисячі рук, далеко не завжди чистих (і в переносному, і в буквальному значенні). При цьому на поверхні монети залишається бруд, жир, піт, навіть кров. (Скажімо, виділення поту на кінчиках наших пальців підсилюється, коли людина хвилюється. А всілякі грошові операції нерідко пов'язані з тими або іншими переживаннями). Речовини, що потрапляють на поверхню монет з людських рук, часто теж ароматизують їх. Наприклад, сечовина, якої в поті близько 0,1%, при розкладанні в природних умовах дає, знову-таки, не зовсім приємний аміак. Свій специфічний різкий запах мають мікрокількості ацетону, що містяться у потовиділеннях. При розкладанні жирів можуть утворюватися зовсім не ароматні мурашина, оцтова, пропіонова та масляна кислоти. Різко і неприємно пахнуть меркаптани - продукти гниття білків.

      До речі, органічні речовини, що накопичуються на поверхні монет, утворюють також сприятливе середовище для росту мікроорганізмів. Правда, важкі метали, що входять до сплавів монет, придушують активний ріст та розвиток багатьох бактерій навіть у надзвичайно низьких концентраціях. (Наприклад, для повного придушення росту кишкової палички достатньо всього 0,01 мг іонів срібла на літр розчину). Але епідеміологи не відкидають можливості поширення деяких патогенних мікробів через гроші.

      Але повернемось до запахів. Очевидно, що монети, особливо стародавні, не можуть не пахнути. Правда, концентрації пахучих речовин на їхній поверхні дуже малі. Тож виокремити на нюх окремі «ноти», що утворюють той чи інший «букет», майже неможливо. Та й запахи всі сприймають по-різному. Наприклад, знаменитий мускус - основа основ парфумерії - пахне різко, навіть неприємно. Але доданий у незначних кількостях до парфумів, він підсилює їхню принаду. Так і зi старими монетами: для когось - смердючий непотріб, для нумізмата - бажаний, найприємніший запах старовини.

Григорій КОВТУН,

доктор хімічних наук.

ТІЛЬКИ ФАКТИ

      * За кілька місяців до введення в обіг євро і нових розмінних монет - центів - австрійські медики трохи не зірвали терміни проведення грошової реформи. Охоронці здоров'я з'ясували, що у нових монетах вміст нікелю у 500 разів вищий, ніж дозволяють австрійські медичні норми. Тоді, 6 років тому, особливе занепокоєння у дерматологів виникло стосовно монет номіналом 1 і 2 центи. Одна четверта їх складу - нікель (решта - мідь), що могло стати небезпечним для багатьох алергiків. Дерматологи доводили, що використання таких нікелемістких монет може спричиняти виникнення екземи на руках і висипань на шкірі.

      * Поверхню грошей із продуктових магазинів Австралії і Нової Зеландії досліджували вчені австралійського Балларатського університету. На одному квадратному міліметрі площі вони знайшли в середньому лише 10 бактерій. Такої їх кількості недостатньо, щоб спричинити діарею, нудоту і розлад кишково-шлункового тракту, запевняють учені. Також вони стверджують, що монети чистіші від банкнот. Можливо, тому що монетний сплав містить цинк, який знищує деякі мікроорганізми.

      * На початку минулого року в Костромській області (Росія) біля села Асаново збирачі металів спровокували вихід на поверхню із законсервованої ракетної шахти старих радянських рублів, десяток і навіть сотень, захоронених там після грошової реформи. Таке нікому не потрібне багатство не на жарт занепокоїло екологів. Вони вважають, що зібрані в одному місці тонни радянських паперових грошей можуть спричинити загрозливу небезпеку поблизу Волги. Фарбники й інші спеціальні засоби, якими обробляли купюри, - це отруйні речовини, запевняють спеціалісти.

  • Банкнота до банкноти -ось і колекція

    Думка колекціонувати гроші приходила, певно, багатьом. Знайшов у прабабусиній скрині царську монету чи вирив її випадково на городі, дістав у спадок купу уже нікому не потрібних радянських папірців чи витрусив із якоїсь книжки уже українські купоно-карбованці - і, вважай, перші екземпляри майбутнього зібрання є. Але не все так просто. Бо гроші - це колоритна ілюстрація історії. >>

  • Гарцюй, Гарцуло!

    Аквабайк, гідроцикл або водний мотоцикл, був винайдений ще у 1968 році, і вже із середини 70-х популярні на пляжах усього світу водні лижі були відсунуті на другий план: почалося його серійне виробництво. Сьогодні дедалі популярнішими стають змагання з приборкання цих «водних мустангів» — аквабайкінгу. Любителі екстріму змагаються у трьох основних видах: кільцевих гонках, слаломі і фристайлі. >>

  • Пані вишивальниця

    Відомо, що мистецтво української вишивки було поширене на наших теренах ще з часів Київської Русі. Дослідники припускають, що той самий орнамент, що ми бачимо на рушниках та сорочках, був закладений ще у період Трипільської культури — однієї з перших цивілізацій людства. Із покоління в покоління передавали матері та бабусі своє вміння молоді, навчаючи дівчат дбайливому веденню домашнього господарства. Вишивання, в'язання, шиття привчали до уважності, точності, обережності, швидкості руху. За зразками робіт, їхньою красою та практичністю оцінювали якості майбутньої невістки, перевіряли риси жінки-господинi навіть краще, ніж під час будь-якого шкільного тестування. >>

  • Не мушлюй!

    У ХІІІ столітті в Індії курку можна було купити за 12 тисяч мушель, в Камеруні раба — за 200, а в Новгороді пудову діжку меду — за... 4
    Про це й багато чого іншого можна дізнатися на пересувній виставці, яку возить по Україні приватний колекціонер з Одеси Андрій Шклярук. При кожному переїзді він обов'язково втрачає кілька екземплярів, але це не вбиває його бажання дивувати народ своєю колекцією.
    44-річний одесит Андрій Шклярук говорить, що збирання мушель віддавна вважалося царським заняттям, перевагою людей багатих, він єдиний затесався поміж них. І єдиний з приватних колекціонерів в Україні, хто не зберігає свої скарби на запилених полицях удома як величезну цінність, що зростає iз року в рiк, а виставляє їх на всенародний огляд. Уже пройшло понад дві сотні виставок Андрія Шклярука, але в Одесу його мушлі повернуться не скоро — попереду малі й великі міста, в тому числі Київ, де їх іще не виставляли. При переїзді обов'язково що-небудь б'ється, дряпається, а отже, різко втрачає свою цінність. Проте рухається, і люди, котрі приходять на виставки, щоразу в захваті... >>

  • Композитор, який мріє знайти гамелан

    Заграла гора, забринькали вагон iз диваном, заторохтіла вода під дріб бомби... Б'юся об заклад — навряд чи хтось iз першого разу сприйме всерйоз ось таку абракадабру. Що, мовляв, за нісенітниця? А тут навіть натяку на жарт чи хоча б художнє переосмислення немає. Бо саме так називаються музичні інструменти в різних народів. І хоча в одному оркестрі вони навряд чи колись зійдуться (але теоретично подібне цілком можливе), факт залишається фактом. Та ж гора — це всього-на-всього африканський струнно-духовий інструмент; вагон iз диваном — щипкові, відповідно, японський та азіатський; бомба-барабан має афропуерториканське походження, а вода — чилійське брязкальце з... гарбуза, наповнене галькою. Щодо останнього, мимоволі здалося, не завадила б і буль-буль — грузинська глиняна свистулька. >>